«Не хотілось б, аби все перетворилось на АТО 2.0», — військовий Артем Ткаченко про фронт, тил та мобілізацію

До повномасштабного російського вторгнення Артем Ткаченко на позивний «Кіт» працював менеджером у Запоріжжі. Сьогодні військовий — фінансист у 4-й окремій танковій бригаді.

Артем Ткаченко під час повномасштабного російського нападу потрапив на фронт не вперше. «Кіт» боронив Україну від російської орди ще у 2015 році, коли окупанти намагались захопити території українського Донбасу. У 2022 році його бригада зупиняла російську армію на Херсонщині.

Про службу в АТО/ООС, перший день повномасштабного нападу, найважчий бій, одруження під час війни та що зробить першим після перемоги України, Артем Ткаченко розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.


Твій позивний «Кіт». Чому саме таке «фронтове імʼя»?


Бо я люблю котів. В АТО я усіх котів, які мені траплялись, забирав до себе. А коли ми вже виїжджали, то я всім котам знайшов люблячу сімʼю.


Розкажи детальніше про свій військовий шлях.


Мій шлях у війську розпочався влітку 2015 року. Коли розпочалась війна на сході України, я розселяв внутрішньо переміщених осіб у Львові. І я насправді щиро дивувався, чому стільки чоловіків тікали до Львова, а не брали зброю до рук та не йшли боронити свою домівку.

У мене тоді вся родина проживала у Запоріжжі, що не так й далеко від Донеччини. І я не хотів, аби росіяни вдерлись ще й до їхніх домівок.

Вже згодом, маючи досвід служби у війську, я розумів, що повномасштабна війна неминуча. Тому ще у 2020 році почав шукати місце, куди можна було б перевезти сімʼю. Обрали Івано-Франківщину — сьогодні мої рідні проживають у Тлумачі.


А чому саме Івано-Франківщина?


Рідні самі обирали. Їм тут подобається. До слова, у мене є молодші брат та сестра — Максим та Софія.

Батьки всиновили їх десять років тому. Максиму на той момент було три роки, а Софійці — рік. Мама працювала в селищній раді, по роботі заїхала до дітей, побачила їх — і всиновила.

Брат вступив у військовий ліцей у Надвірній. Я не був проти. Не знаю, чи це з мене він бере приклад (сміється — ред.).


З якими викликами стикнувся, коли долучився до війська вперше?


На той час я не усвідомлював, що таке армія та що я там робитиму, адже строкову службу ніколи не проходив. Найбільше мене здивувала зарплатня військових — у Львові я працював програмістом та не міг зрозуміти, чи це прийшла зарплатня за день, можливо, за тиждень, чи все ж таки за місяць.

Утім, мені пощастило з побратимами. Справді все трималось на ідейниках. Тоді я служив у 28-мій окремій механізованій бригаді — в артилерійській розвідці. Згодом я звільнився та декілька місяців пропрацював у селищній раді в рідній Михайлівці, Запорізької області.

А у 2017 році знову повернувся до війська. Тоді, пригадую, були навчання білорусів та росіян на кордоні з Україною — і я з товаришем вирішили, що треба повертатись. Я підписав контракт у 55-ту окрему артилерійську бригаду, де прослужив до 2020 року.

Потім я звільнився, бо мені не хотіли підписувати перевід у 10-ту гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». З того часу і до повномасштабного російського вторгнення я працював менеджером у Запоріжжі.


Як для тебе розпочалось 24 лютого 2022 року?


Розпочалось дивно. Тривожні настрої вже, звісно, були. Речі у мене були зібрані й оскільки я входив до оперативного резерву, то одразу зателефонував у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Там мені сказали прийти наступного дня, 25 лютого, бо людей було дуже багато й всіх прийняти вони не могли. Я так і зробив. І з 25 лютого 2022 року я знову став на захист країни. З того часу вперше потрапити додому мені вдалось аж у січні 2023 року.


До якої бригади ти долучився?


Я з побратимами хотіли у 93 окрему механізовану бригаду «Холодний Яр», але там вже не було місця, а на її базі формувалась 60 піхотна бригада, то ми туди й «впхались». У складі цієї бригади поїхали визволяти села на Херсонщині. Зв’язку майже не було: ти не знав, в якому селі, хто перебуває.

Тобто, бувало таке, що ти заїжджаєш в село, а воно вже окуповане. Втім, на початку й кацапи не були дуже скоординовані, тому вдавалось відбивати наступ та звільняти села.


А який бій був найважчим?


Один з найважчих боїв відбувся біля села Осокорівка, там ще поблизу пам'ятник херсонському кавуну.

Там росіяни розташувались у лісі, завезли туди багато техніки та обстрілювали нас. Штурмувати ті населені пункти було вкрай складно. І, на жаль, з великими втратами для нас.


На початку повномасштабної війни нерідко можна було почути думки, мовляв, російська армія не вміє воювати.

Ми побачили їхні методи ведення війни, які є абсолютно дикими: вони обстрілюють цивільну інфраструктуру та вбивають мирних українців.

Утім, з досвіду, чи справді росіяни не вміють воювати або ж все-таки не варто недооцінювати ворога?


Недооцінювати ворога — це дивно та неправильно. У росіян вистачає людей. Вони попереду можуть гнати «чмонь», а далі підуть більш підготовлені військові.

Зважаючи на втрати українських територій, очевидно, що підготовлені там також є.


А як ти опинився в 4-й окремій танковій бригаді?


На Херсонському напрямку я перебував до серпня 2022 року, поки не потрапив у шпиталь. Мав важку контузію. Після цього мене перевели у 4 окрему танкову бригаду.

З жовтня 2023 року я тут фінансист. Спершу мені було вкрай складно, роботи дуже багато, але завдяки професійному начфіну, від якого перші місяці я й не відходив, адаптація минала легше.


Як тобі у ролі фінансиста? 


Звик. Я ж ще й маю економічну освіту, яка стала у пригоді. Сумлінно виконую свою роботу, намагаючись бути максимально корисним.


Що, на твою думку, ще потребує покращення?


Не всі державні установи розуміють, що триває війна й доколупуватись до неправильної коми чи відступу на аркуші — не на часі.


Яке твоє ставлення до сучасних методів мобілізації?


Не підтримую. На мою думку, «бусифікація» не несе жодної користі. Такі люди у найкращому випадку просто втечуть, а в найгіршому — ви знаєте.

У нас воєнкоми чомусь мільйонери, потрібні довідки, аби не йти у військо, можна купити, а на війну не рідко забирають людей, у яких є підстави для відстрочки. Хіба так має бути?

Окрім того, людей потрібно брати на посади за навичками. Не ставити умовно тракториста, який не хоче навчатись, на посаду оператора дронами, а айтівця робити водієм. Це вкрай дивно, легко кажучи. А такі моменти, коли відправляють в навчальні центри не за знаннями, а лише тому, що там є брак людей, на жаль, є.

Через такі дії також підривається й авторитет військових. Люди бояться людей у формі. У мене був випадок, коли я курив, а людина, побачивши мене, перейшла на інший бік вулиці. Можливо, воно іноді й кумедно виглядає, але так бути не повинно.


А як ти запропонував би залучати до служби у війську людей?


Потрібно популяризувати службу у війську. Мабуть, збільшувати грошову винагороду. Краще має працювати пропаганда, яка мала б пояснювати, чому долучатись до війська необхідно.

Окрім того, важливо використовувати вже наявних людей у війську ефективно. Як я казав раніше, розподіляти військових за підрозділами так, аби вони приносили максимальну користь.

Круто, що є можливість піти на військову службу через рекрутингову агенцію — цю роботу, однозначно, потрібно продовжувати. Водночас потрібно усвідомлювати, що мобілізація не може бути добровільною. Будь-яку війну силами одних добровольців не виграти. Особливо таку масштабну, як сьогодні.

Безперечно, військові морально втомились. У мене є побратим, в якого за час його перебування у війську, народилась дитина. А він її бачить два рази на рік. Тому, звісно, що морально складно. Разом з тим, ми усі розуміємо, що виходу, як такого й немає. Ну що, нам масово піти у СЗЧ (самовільне залишення частини — ред.)? Очевидно, що ні.

Тому важлива психологічна реабілітація для військових. І в принципі ця реабілітація присутня, адже є гарні психологи, які точно підтримають та допоможуть.


Чи відчуваєш підтримку тилу?


У тилу не всі, звісно, підтримують фронт, але тил у нас працює дуже добре. Є дивні люди, які перебувають у відносно спокійному місті, й для них війна вже закінчилась.

Не всі в повному обсязі відчувають війну та її наслідки. Дуже не хотілось би, аби все перетворилось на АТО 2.0.

Але, коли оголошуємо збори, то відчуваємо, що підтримка є. Так, ці збори рухаються не так швидко, як на початку повномасштабної війни, але нам вдається зібрати кошти, тому знаю, що в тилу є на кого покластись.


Зараз ти навчаєшся в Прикарпатському національному університеті (ПНУ) на журналіста. Чому обрав таку спеціальність?


Журналістика — це цікаво. А найголовніше — це потрібно. Сьогодні дуже багато історій, які необхідно розповідати. Дуже багато корупційних справ, які необхідно викривати.

Я цим планую займатись після перемоги. А поки збираю історії побратимів.


Поговорімо про хороше. Життя продовжується навіть під час війни: люди одружуються, народжують дітей.

І ось ти нещодавно одружився. Розкажи про знайомство з коханою та як це обернулось в одруження.


Ми познайомились завдяки ПНУ. Мені запропонували до неї звернутись за допомогою зі збором. Ми почали спілкуватись щоденно.

А потім зустрілись під час відпустки. Ця зустріч й обернулась в одруження. У вересні у нас був розпис. Дружина — мій люблячий тил та моя мотивація.


Що зробиш першим після нашої перемоги?


Вимкну телефон та поїду в гори. Планую тиждень нічим не займатись.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

«Довелося виборювати елементарне», — військова фельдшерка Ольга Штерн про сексизм та виклики для жінок у війську

«Для перемоги не вистачає єдності», — прикарпатець Юрій Смицький про шлях у війську, втрату побратима та поранення

Повернувся з-за кордону та став на захист України: історія військовослужбовця Володимира Горбачова (ФОТО)

Від роботи на "Азовсталі" до фронту: боєць Ігор Ковальов про шлях у війську


Коментарі ()

02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

661
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

862
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

3273
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

3215 7
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2526 1
19.05.2025
Катерина Гришко

Організаторам найбільшого в історії Івано-Франківщини наркобізнесу, що вражав масштабами та технологіями, винесли вирок. Під час судового процесу, який тривав майже шість років, відкрилися приголомшливі подробиці наймасштабнішого проєкту з марихуаною на Прикарпатті.  

3272

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

131

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

307

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

837

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1434
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

965
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

658
14.05.2025

На Івано-Франківщині оприлюднили підсумки збору сільськогосподарських культур у 2024 році.  

1020
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

582
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

43881
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3343
14.05.2025

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

1349
25.05.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35589 1
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

251
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

538
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

632
17.05.2025

Президент України Володимир Зеленський говорив з Президентом США Дональдом Трампом разом із Президентом Макроном, Федеральним канцлером Мерцом, прем’єр-міністрами Стармером і Туском.  

850