«Не хотілось б, аби все перетворилось на АТО 2.0», — військовий Артем Ткаченко про фронт, тил та мобілізацію

До повномасштабного російського вторгнення Артем Ткаченко на позивний «Кіт» працював менеджером у Запоріжжі. Сьогодні військовий — фінансист у 4-й окремій танковій бригаді.

Артем Ткаченко під час повномасштабного російського нападу потрапив на фронт не вперше. «Кіт» боронив Україну від російської орди ще у 2015 році, коли окупанти намагались захопити території українського Донбасу. У 2022 році його бригада зупиняла російську армію на Херсонщині.

Про службу в АТО/ООС, перший день повномасштабного нападу, найважчий бій, одруження під час війни та що зробить першим після перемоги України, Артем Ткаченко розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.


Твій позивний «Кіт». Чому саме таке «фронтове імʼя»?


Бо я люблю котів. В АТО я усіх котів, які мені траплялись, забирав до себе. А коли ми вже виїжджали, то я всім котам знайшов люблячу сімʼю.


Розкажи детальніше про свій військовий шлях.


Мій шлях у війську розпочався влітку 2015 року. Коли розпочалась війна на сході України, я розселяв внутрішньо переміщених осіб у Львові. І я насправді щиро дивувався, чому стільки чоловіків тікали до Львова, а не брали зброю до рук та не йшли боронити свою домівку.

У мене тоді вся родина проживала у Запоріжжі, що не так й далеко від Донеччини. І я не хотів, аби росіяни вдерлись ще й до їхніх домівок.

Вже згодом, маючи досвід служби у війську, я розумів, що повномасштабна війна неминуча. Тому ще у 2020 році почав шукати місце, куди можна було б перевезти сімʼю. Обрали Івано-Франківщину — сьогодні мої рідні проживають у Тлумачі.


А чому саме Івано-Франківщина?


Рідні самі обирали. Їм тут подобається. До слова, у мене є молодші брат та сестра — Максим та Софія.

Батьки всиновили їх десять років тому. Максиму на той момент було три роки, а Софійці — рік. Мама працювала в селищній раді, по роботі заїхала до дітей, побачила їх — і всиновила.

Брат вступив у військовий ліцей у Надвірній. Я не був проти. Не знаю, чи це з мене він бере приклад (сміється — ред.).


З якими викликами стикнувся, коли долучився до війська вперше?


На той час я не усвідомлював, що таке армія та що я там робитиму, адже строкову службу ніколи не проходив. Найбільше мене здивувала зарплатня військових — у Львові я працював програмістом та не міг зрозуміти, чи це прийшла зарплатня за день, можливо, за тиждень, чи все ж таки за місяць.

Утім, мені пощастило з побратимами. Справді все трималось на ідейниках. Тоді я служив у 28-мій окремій механізованій бригаді — в артилерійській розвідці. Згодом я звільнився та декілька місяців пропрацював у селищній раді в рідній Михайлівці, Запорізької області.

А у 2017 році знову повернувся до війська. Тоді, пригадую, були навчання білорусів та росіян на кордоні з Україною — і я з товаришем вирішили, що треба повертатись. Я підписав контракт у 55-ту окрему артилерійську бригаду, де прослужив до 2020 року.

Потім я звільнився, бо мені не хотіли підписувати перевід у 10-ту гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». З того часу і до повномасштабного російського вторгнення я працював менеджером у Запоріжжі.


Як для тебе розпочалось 24 лютого 2022 року?


Розпочалось дивно. Тривожні настрої вже, звісно, були. Речі у мене були зібрані й оскільки я входив до оперативного резерву, то одразу зателефонував у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Там мені сказали прийти наступного дня, 25 лютого, бо людей було дуже багато й всіх прийняти вони не могли. Я так і зробив. І з 25 лютого 2022 року я знову став на захист країни. З того часу вперше потрапити додому мені вдалось аж у січні 2023 року.


До якої бригади ти долучився?


Я з побратимами хотіли у 93 окрему механізовану бригаду «Холодний Яр», але там вже не було місця, а на її базі формувалась 60 піхотна бригада, то ми туди й «впхались». У складі цієї бригади поїхали визволяти села на Херсонщині. Зв’язку майже не було: ти не знав, в якому селі, хто перебуває.

Тобто, бувало таке, що ти заїжджаєш в село, а воно вже окуповане. Втім, на початку й кацапи не були дуже скоординовані, тому вдавалось відбивати наступ та звільняти села.


А який бій був найважчим?


Один з найважчих боїв відбувся біля села Осокорівка, там ще поблизу пам'ятник херсонському кавуну.

Там росіяни розташувались у лісі, завезли туди багато техніки та обстрілювали нас. Штурмувати ті населені пункти було вкрай складно. І, на жаль, з великими втратами для нас.


На початку повномасштабної війни нерідко можна було почути думки, мовляв, російська армія не вміє воювати.

Ми побачили їхні методи ведення війни, які є абсолютно дикими: вони обстрілюють цивільну інфраструктуру та вбивають мирних українців.

Утім, з досвіду, чи справді росіяни не вміють воювати або ж все-таки не варто недооцінювати ворога?


Недооцінювати ворога — це дивно та неправильно. У росіян вистачає людей. Вони попереду можуть гнати «чмонь», а далі підуть більш підготовлені військові.

Зважаючи на втрати українських територій, очевидно, що підготовлені там також є.


А як ти опинився в 4-й окремій танковій бригаді?


На Херсонському напрямку я перебував до серпня 2022 року, поки не потрапив у шпиталь. Мав важку контузію. Після цього мене перевели у 4 окрему танкову бригаду.

З жовтня 2023 року я тут фінансист. Спершу мені було вкрай складно, роботи дуже багато, але завдяки професійному начфіну, від якого перші місяці я й не відходив, адаптація минала легше.


Як тобі у ролі фінансиста? 


Звик. Я ж ще й маю економічну освіту, яка стала у пригоді. Сумлінно виконую свою роботу, намагаючись бути максимально корисним.


Що, на твою думку, ще потребує покращення?


Не всі державні установи розуміють, що триває війна й доколупуватись до неправильної коми чи відступу на аркуші — не на часі.


Яке твоє ставлення до сучасних методів мобілізації?


Не підтримую. На мою думку, «бусифікація» не несе жодної користі. Такі люди у найкращому випадку просто втечуть, а в найгіршому — ви знаєте.

У нас воєнкоми чомусь мільйонери, потрібні довідки, аби не йти у військо, можна купити, а на війну не рідко забирають людей, у яких є підстави для відстрочки. Хіба так має бути?

Окрім того, людей потрібно брати на посади за навичками. Не ставити умовно тракториста, який не хоче навчатись, на посаду оператора дронами, а айтівця робити водієм. Це вкрай дивно, легко кажучи. А такі моменти, коли відправляють в навчальні центри не за знаннями, а лише тому, що там є брак людей, на жаль, є.

Через такі дії також підривається й авторитет військових. Люди бояться людей у формі. У мене був випадок, коли я курив, а людина, побачивши мене, перейшла на інший бік вулиці. Можливо, воно іноді й кумедно виглядає, але так бути не повинно.


А як ти запропонував би залучати до служби у війську людей?


Потрібно популяризувати службу у війську. Мабуть, збільшувати грошову винагороду. Краще має працювати пропаганда, яка мала б пояснювати, чому долучатись до війська необхідно.

Окрім того, важливо використовувати вже наявних людей у війську ефективно. Як я казав раніше, розподіляти військових за підрозділами так, аби вони приносили максимальну користь.

Круто, що є можливість піти на військову службу через рекрутингову агенцію — цю роботу, однозначно, потрібно продовжувати. Водночас потрібно усвідомлювати, що мобілізація не може бути добровільною. Будь-яку війну силами одних добровольців не виграти. Особливо таку масштабну, як сьогодні.

Безперечно, військові морально втомились. У мене є побратим, в якого за час його перебування у війську, народилась дитина. А він її бачить два рази на рік. Тому, звісно, що морально складно. Разом з тим, ми усі розуміємо, що виходу, як такого й немає. Ну що, нам масово піти у СЗЧ (самовільне залишення частини — ред.)? Очевидно, що ні.

Тому важлива психологічна реабілітація для військових. І в принципі ця реабілітація присутня, адже є гарні психологи, які точно підтримають та допоможуть.


Чи відчуваєш підтримку тилу?


У тилу не всі, звісно, підтримують фронт, але тил у нас працює дуже добре. Є дивні люди, які перебувають у відносно спокійному місті, й для них війна вже закінчилась.

Не всі в повному обсязі відчувають війну та її наслідки. Дуже не хотілось би, аби все перетворилось на АТО 2.0.

Але, коли оголошуємо збори, то відчуваємо, що підтримка є. Так, ці збори рухаються не так швидко, як на початку повномасштабної війни, але нам вдається зібрати кошти, тому знаю, що в тилу є на кого покластись.


Зараз ти навчаєшся в Прикарпатському національному університеті (ПНУ) на журналіста. Чому обрав таку спеціальність?


Журналістика — це цікаво. А найголовніше — це потрібно. Сьогодні дуже багато історій, які необхідно розповідати. Дуже багато корупційних справ, які необхідно викривати.

Я цим планую займатись після перемоги. А поки збираю історії побратимів.


Поговорімо про хороше. Життя продовжується навіть під час війни: люди одружуються, народжують дітей.

І ось ти нещодавно одружився. Розкажи про знайомство з коханою та як це обернулось в одруження.


Ми познайомились завдяки ПНУ. Мені запропонували до неї звернутись за допомогою зі збором. Ми почали спілкуватись щоденно.

А потім зустрілись під час відпустки. Ця зустріч й обернулась в одруження. У вересні у нас був розпис. Дружина — мій люблячий тил та моя мотивація.


Що зробиш першим після нашої перемоги?


Вимкну телефон та поїду в гори. Планую тиждень нічим не займатись.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

«Довелося виборювати елементарне», — військова фельдшерка Ольга Штерн про сексизм та виклики для жінок у війську

«Для перемоги не вистачає єдності», — прикарпатець Юрій Смицький про шлях у війську, втрату побратима та поранення

Повернувся з-за кордону та став на захист України: історія військовослужбовця Володимира Горбачова (ФОТО)

Від роботи на "Азовсталі" до фронту: боєць Ігор Ковальов про шлях у війську


Коментарі ()

22.11.2024
Тетяна Дармограй

​Про те, як живе Івано-Франківськ в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну та як місцева влада реагує на виклики, пов’язані із війною, журналістка Фіртки поспілкувалась з міським головою Русланом Марцінківим.

337
19.11.2024
Вікторія Матіїв

Як змінився рівень дитячої злочинності, булінг, випадки сексуального насильства та самогубств, розшуки дітей, збільшення кількості злочинів, пов'язаних з наркотиками та поради для батьків, журналістка Фіртки поспілкувалася з начальницею відділу ювенальної превенції Головного управління Нацполіції в Івано-Франківській області Аллою Бойчук.

469
02.11.2024
Тетяна Дармограй

Про службу в АТО/ООС, перший день повномасштабного нападу, найважчий бій, одруження під час війни та що зробить першим після перемоги України, Артем Ткаченко розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.

2313
28.10.2024
Олег Головенський

Коли у своїй перевиборчій компанії Дональд Трамп успішно використав фактор криптовалют (а в США з 336 мільйонів американців, за різними оцінками, ними володіють від 50 до 100 мільйонів — тобто чи не кожна родина), то це значно додало як рейтингу кандидату в президенти, так і цікавості до теми головної криптовалюти – біткоїна, який ще називають «цифровим золотом».  

1707
19.10.2024
Микола Сторожовий

600 мільйонів гривень — саме стільки Івано-Франківська громада спрямувала на підтримку захисників у 2024 році. На що насправді спрямували ці 600 мільйонів і яку допомогу можуть отримати військовослужбовці, ветерани та їхні родини в Івано-Франківську?

2001
11.10.2024
Вікторія Матіїв

Про роботу поліціянтів під час повномасштабної війни, найчастіші правопорушення, патрулювання із працівниками ТЦК та СП та ситуацію зі зброєю і наркотиками, дізнавалась журналістка Фіртки.

5608 16

Багато можна зробити завдяки слову: надихнути, підтримати, захистити, навчити, але так само і принизити, образити, вбити. Особисто мене дивує той факт наскільки широко розповсюджена нецензурна лексика серед дітей. 

1112

У статті розглядається бездіяльність окремих посадових осіб щодо подолання корупції в Україні, яка має руйнівні наслідки у безпековому напрямку. 

1126

Російські історики вважають Одесу російським містом, оскільки, за їх твердженням, місто було засноване російською імператрицею Єкатєріною II.  Їм і в голову не приходить той факт, що заснування міста, і зміна його назви – це різні речі.

1641

Дискурс Гіпермодерну спирається на уподобання та смаки багатомільйонних «мережевих» мас, а не на естетичні ігри еліт, як дідусь-Постмодерн. Відповідно, культурні, мистецькі, політичні, тусовкові та комунікаційні практики Гіпермодерну більш «плебейські» та більш розраховані на швидку емоційну реакцію.

1112
16.11.2024

Інфляція на споживчому ринку в жовтні 2024 року порівняно з вереснем на Прикарпатті становила 1,6%, з початку року — 8,9%, в Україні — 1,8% та 8,4% відповідно.  

872
11.11.2024

Поточний рік був кращим для аграрної сфери на Івано-Франківщині, ніж попередні. У порівнянні з 2023 роком (129,6 гектара) — цьогоріч посівні площі збільшили на 45 відсотків.  

725
06.11.2024

Зовсім скоро настане зима, а це значить, що зараз потрібно максимально запастися вітамінами та мікроелементами.  

14546
21.11.2024

Вхід у храм Пресвятої Богородиці належить до дванадцяти найбільших свят церковного літургійного року, тож це означає, що треба відвідати в церкві богослужіння. 

525
18.11.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

10388
15.11.2024

Відсьогодні, 15 листопада, розпочинається великий Різдвяний піст.  

6062
12.11.2024

"Ми спільнота. Все, що у нас є — це спільне, — ділиться монахиня.

611
20.11.2024

Президент України надав звання "Народного артиста України" акторові театру і кіно Олексію Гнатковському.  

7508
21.11.2024

Роман Боднар — ветеран російсько-української війни, військовий 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади "Едельвейс"  

2739
19.11.2024

Президент України Володимир Зеленський представив у Верховній Раді план внутрішньої стійкості. Він складається з десяти пунктів.  

513
17.11.2024

Президент США Джо Байден дозволив Україні завдавати ударів по Росії ракетами великої дальності ATACMS.  

610
15.11.2024

На противагу, 35% мешканців західних областей підтримують проведення виборів президента України під час війни.  

446