Кожна людина рано чи пізно задумується, "для чого я живу?". Я вважаю, що це питання потрібно поставити собі якомога швидше, щоб коли ми будемо похилого віку, не жаліти про те, що щось не встигли чи жили не так, як би хотілося. Шкодувати за пройденими роками дуже боляче, знаючи, що ти сам собі господар і міг зробити все по-іншому, краще. Але, на жаль, дуже часто люди задумуються над цим в старості, коли щось змінити стає дуже важко.
Я захоплююся творчістю видатної української поетеси і просто сильної жінки - Ліни Костенко. Незламна, мужня і незалежна. Її вірші-це щось надзвичайне. Читаючи будь-яку її поезію, хочеться закрити очі і відчувати ті слова, написані на папері, такі легкі і ніби прості, але приховують в собі величезний сенс.
"Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу". Можна піти в магазин і купити буханку хліба. Можна зайти в аптеку і придбати таблетки від головного болю, наприклад, і згодом стане легше. Та, як співається у пісні Кузьми Скрябіна :"За гроші не купити тільки час..".
У своєму вірші Ліна Костенко відкриває нам марнотратство днів, які ми не намагаємося вберегти. Жаль, що усвідомлюємо це занадто пізно коли час вже далеко попереду. Людям все варто робити, обдумавши десятки разів, адже життя- це не зошит, з якого можна вирвати неохайну сторінку. Один неправильний крок - залишається пляма, яку не випрати жодними чудо- засобами, які нам рекламують з екранів телевізорів. Але, доведено не одним поколінням, що на помилках вчаться.
"Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш, то уже навіки". Людська душа-це крихкий кришталь, який дуже легко розбити. Неуважний рух і появиться тріщина. Під одним з цих "рухів" можна розуміти слово. Це зброя, на яку немає ліцензії, нею вільно користується людство. Якби моя воля, я би ввела штрафи на різкі, погані слова. Тоді люди думали б багато разів перед тим, як щось сказати. Тоді набагато менше душ було б скалічено. Звичайно, штрафи ввести не вийде, але якщо кожен почне з себе - світ зміниться.
Вікторія Остафійчук
