«Екосистема не справляється»: Віталій Передерко — про Буковель і Говерлу, ШІ та майбутнє туризму на Прикарпатті

Пандемія змінила спосіб, у який люди подорожують, а повномасштабна війна — географію їхніх мандрівок. Українці стали частіше обирати Карпати, водночас туристи шукають не лише відомі локації, а й нові враження, події та можливості для перезавантаження.

Разом з тим, концентрація туристів у Буковелі та інших популярних гірських громадах створює значне навантаження на інфраструктуру й природу, тоді як частина громад Прикарпаття досі не використовує свій туристичний потенціал.

Як змінився турист після пандемії та початку повномасштабної війни, чому громадам важливо перетворювати екскурсантів на туристів, як штучний інтелект впливає на галузь і які перспективи має Дністровський каньйон — в інтерв’ю Фіртці розповів начальник відділу туризму Івано-Франківської обласної військової адміністрації Віталій Передерко.

Ви багато років спостерігаєте за розвитком туризму на Прикарпатті. Яка найбільша зміна відбулася за цей час?

Пандемія радикально змінила формат відпусток, мету й географію подорожей, а також мотивацію людей. За кілька років у туризмі відбулося дуже багато змін.

У 2020 році через карантинні обмеження та локдауни у світі змінився тренд на відпочинок. З’явилося поняття «staycation» — подорожі недалеко від місця проживання.

Люди, зокрема в Україні, почали відкривати для себе місця, де живуть: міста, містечка та природні локації навколо. Раніше вони, як правило, обирали популярні, уже розкручені дестинації.

Після пандемії в Україні почалася війна, яка також вплинула на географію туризму. Закриті кордони, відсутність авіасполучення — фактично відбувся колапс виїзного туризму.

Але людина в будь-якій ситуації, крім праці, націлена на відпочинок, канікули та відпустки. Тому в Україні загалом, але найбільше в Карпатському регіоні, зокрема на Івано-Франківщині, активізувався внутрішній туризм.

Українці стали активніше їхати на відпочинок у зимовий та літній періоди, під час канікул і відпусток — на Івано-Франківщину та у Карпати.

Які нові формати подорожей з’явилися після пандемії?

У світі й паралельно в Україні почав розвиватися тренд поєднання праці з відпочинком. Під час пандемії люди масово працювали через онлайн-платформи, брали участь у нарадах за допомогою комп’ютера, комунікували електронною поштою.

Це особливо сподобалося тим, хто працює сам на себе або у приватних компаніях. Так з’явився тренд «workation», коли робота поєднується з відпочинком і вже немає такої прив’язки до місця роботи.

Людина може працювати віддалено й одночасно відпочивати. Для цього потрібні лише хороший інтернет і комп’ютер.

Як «workation» змінив саме поняття відпустки?

Тим, хто працює у приватному секторі, уже не завжди потрібна одна велика відпустка. Вони часто поєднують віддалену роботу з відвідуванням різних країн, міст і туристичних локацій.

Тобто кількість коротших подорожей у приватному секторі зросла, а тривалість довготривалих відпусток скоротилася.

Ще одна зміна — цифровізація. Як вона вплинула на подорожі?

Цифровізація туристичної сфери породила концепцію так званих безшовних подорожей. Це також стало наслідком пандемії, коли персональні контакти були обмежені.

Сьогодні ми користуємося цим, можливо, навіть не звертаючи уваги. Майже всі готелі та багато ресторанів пропонують заселення або інші послуги без безпосередньої участі менеджерів — через QR-коди. У ресторанах, зокрема в Івано-Франківську та туристичних зонах, поширене QR-меню.

Згодом виявилося, що такий формат не лише безпечніший, а й зручний.

Концепція безшовних подорожей полягає не тільки в цифровізації. Вона скорочує час, який людина витрачає під час мандрівки на технічні моменти: очікування в аеропорту, черги під час реєстрації на рейс тощо.

Наскільки ці процеси вже розвинені в Україні?

У Європі вони розвиваються активніше, ніж в Україні. Там уже існують термінали паспортного контролю, самостійна реєстрація на авіарейси, а наявність біометричного паспорта в окремих випадках дозволяє перетинати кордон без фізичних документів.

У нас війна призупинила розвиток цих процесів, пов’язаних з авіаподорожами. Але рано чи пізно наші аеропорти та туристична інфраструктура так само дійдуть до цього, щоб людині було легко пройти всі етапи мандрівки.

Чи змінила цифровізація спосіб, у який люди планують свої подорожі?

Так. Масова смартфонізація призвела до того, що більшість людей почали відмовлятися від послуг туристичних фірм і самостійно планувати мандрівки.

Сьогодні через телефон легко купити квиток, забронювати готель чи ресторан, орендувати автомобіль і вирушити в подорож.

Ви також згадували про нове покоління мандрівників. Що змінилося в його підході до подорожей?

Зараз починає домінувати покоління мандрівників, так зване покоління Z. Це люди, народжені у 2000-х роках.

У них, крім тренду на поєднання роботи з відпочинком, з’явився ще один тренд, який, здається, особливо проявився у 2025–2026 роках.

Для молодого покоління до 30 років головне вже не яскрава картинка і не трендова дестинація. Важливішою є мета, заради якої вони хочуть здійснити мандрівку.

Правило цього покоління — емоційні мотиви. Людина шукає місце, де може перезавантажитися, отримати враження та набути змістового досвіду.

Сучасний турист став ще більш вибагливим. Він хоче бути учасником певних подій, перформансів, майстер-класів та інших заходів, де може активно чи пасивно залучатися.

А які місця сьогодні найбільше приваблюють молодих туристів?

Дедалі частіше обирають малолюдні місця, де немає великих груп туристів. Йдеться про локації, вільні від надмірного туризму, де можна спокійно відпочити — у компанії друзів, родичів або навіть на самоті.

До речі, дуже популярними стають соло-мандри.

Також уже не працює попередній підхід — так званий чекліст: «Я їду в Барселону, маю відвідати перше, друге, третє, зробити обов’язкове фото і завантажити його в Instagram». Це вже не є пріоритетом.

Пріоритет — знайти місце, яке відповідає твоєму емоційному запиту. Це може бути відпочинок, новий досвід, робота над собою, вдосконалення власних знань, емоцій чи цінностей.

Пандемія та повномасштабна війна змінили не лише формати подорожей, а й туристичний потік. Як змінився профіль туриста, який приїжджає на Прикарпаття?

Через війну профіль туриста змінився, зокрема через закриті кордони.

Більшість наших гостей зараз — це мами з дітьми, бабусі з дітьми. Чоловіків стало менше. Одні служать, інші, скажімо так, ухиляються від служби.

Є частина людей, зокрема молодь 20–26 років, які не тільки подорожують в Україні, а й відпочивають за кордоном. За ці роки вже налагоджена логістика: якщо це організовані тури, людей довозять до найближчих аеропортів — у Румунії, Молдові чи Польщі. Звідти вони летять за кордон, наприклад у Туреччину чи Єгипет.

Але це зараз не є масовим явищем. Більшість українців подорожують в Україні.

Якщо говорити про туристичні громади Прикарпаття, то яка з них останнім часом вас найбільше здивувала? І чи справді розвиток області можна розглядати окремо від Буковелю?

Не говорити про Буковель не вийде. Якщо дивитися на показники відвідуваності області, податкові надходження, роботу туристичного бізнесу та туристичний збір, так чи інакше Буковель має дуже значний вплив.

Я пояснюю це тим, що Буковель пропонує якісний набір послуг. Це недешеві послуги, але на них є запит від досить заможних українців.

Це люди з Києва, Дніпра, Одеси, Харкова, які раніше могли дозволити собі дорогі відпустки за кордоном. Зараз вони фізично не можуть виїхати через закритий кордон та обмеження авіасполучення.

Враховуючи, що альтернатив менше, вони обирають Буковель. Тому, коли ми говоримо, що там дуже дорого і середньостатистичний українець не може собі цього дозволити, — так, не може. Але в Україні є люди, які можуть. Тому Буковель — лідер.

Як розвиток Буковелю впливає на сусідні громади?

Буковель працює як туристичний магніт. Він приваблює не тільки туристів, а й інвестиції. Там постійно з’являються нові мережі готелів, апарт- чи бутік-готелі, будуються котеджні містечка.

Буквально цього року я був на інвестиційному форумі, де йшлося про те, що один з інвесторів у Яблуниці буде будувати перший у Карпатах житловий комплекс у курортній зоні.

Він би просто так не будував житловий комплекс, якби не було запиту. Є люди, які цікавляться не просто відпочинком у готелі на тиждень чи два, а житлом у рекреаційних та курортних зонах.

Інші громади також виграють від цього потоку, адже всіх туристів фізично розмістити в Буковелі неможливо. Люди починають планувати проживання навколо.

Яремчанська, Верховинська та інші громади пропонують дешевше житло. Якщо людина хоче користуватися активностями Буковелю, вона може проживати у Верховині чи Яремчі, їхати до Буковелю на день, а ночувати в іншій громаді.

Отже, Буковель притягує туристів і в сусідні громади.

Варто згадати й громади, які розвивають туризм за межами гірських територій. Коломийська громада, наприклад, активно працює над туристичним напрямком.

Це зовсім інший ландшафт, тому їй складніше конкурувати з гірськими територіями. Але й там можна сформувати власну туристичну пропозицію — так, щоб відвідувачі ставали не лише екскурсантами, а й туристами.

Це можуть бути різноманітні заходи, етноподії, майстер-класи.

Водночас концентрація туристів у кількох громадах створює інше питання. Наскільки ризиковано для регіону залежати від одного потужного туристичного центру?

Це проблема. Я про це не раз говорив і писав: Поляницькій громаді не варто розслаблятися.

Війна закінчиться, кордони відкриються, і приблизно третина туристів, яких вони зараз приймають, точно поїде за кордон. Тому що там усе одно є Франція, Іспанія, курорти Швейцарії. А ті люди, які люблять морський відпочинок, точно поїдуть за кордон.

Чи зможе Буковель їх утримати?

Частину зможе, частину втратить.

А наскільки проблемною для області є така концентрація туристичного потоку?

Це проблема, адже наші гірські громади зосереджують 80–90% туристичних потоків області. Це не просто надмірне навантаження на інфраструктуру та природу — це критичне навантаження.

Не працює належним чином водовідведення, сортування сміття, є дуже велика забудованість території Буковелю. Зараз це вже перейшло на Яремче, де високоповерхова забудова повністю нівелює цінність гірської рекреаційної зони.

Тому, з одного боку, для області Буковель — це добре, бо це розвиток туристичного бізнесу, як середнього, так і малого, навколо всіх громад.

З іншого — страждають інфраструктура, дороги, транспорт і екологія. Екологія навіть більше.

Чи намагаються в самому Буковелі зменшити негативний вплив на довкілля?

Зараз у сусідніх областях будують подібні курорти, тому підвищується конкуренція. У Буковелі також розуміють ситуацію: вплив на довкілля рано чи пізно призведе до того, що курорт може втрачати цінність у рекреаційному плані як оздоровча локація.

Я знаю, що зараз там активно працює Офіс сталого розвитку. Він займається екопросвітницькими проєктами.

Знаю також, що менеджмент компанії зробив архітектурний проєкт повного переформатування центральної частини курорту. Це має дозволити розібрати бетонні конструкції, які колись активно будувалися, і створити середовище, зручне і для людей, і для природи.

Які території області мають великий туристичний потенціал, але поки що залишаються недооціненими?

Що стосується гірських територій, то великий потенціал мають наші гори.

Якщо брати етнорегіон, то це Бойківщина — всю цю частину території ми називаємо Бойківськими Карпатами. Якщо брати адміністративний поділ, це Калуський район, його гірська частина.

Гори дуже красиві, вони не настільки залюднені й не настільки облаштовані інфраструктурою, як Яремче та Поляницька громада.

Є багато індивідуальних туристів, які здійснюють походи в гори, але це не є масовим туризмом.

Я думаю, що рано чи пізно «цивілізаційна» інфраструктура — готельні комплекси, котеджі містечка — теж туди добереться, і ситуація з розвитком туризму там зміниться.

Які громади, на вашу думку, мають найбільші перспективи для розвитку туризму?

Ми самі говоримо про те, щоб розвивалися Вигодська, Болехівська та Витвицька громади. Там є дуже цікавий об’єкт — Цапові скелі.

Також перспективною є Солотвинська громада. Більшість туристів, які ходять у гори, саме звідти починають піші походи.

Є питання з дорогами в Рожнятівській та Перегінській громадах. І поки не буде вирішено питання масових рубок лісів, розвитку туризму там не буде. Але потенціал високий.

Чому одні громади знаходять можливості для розвитку туризму навіть під час війни, а інші — ні?

Спочатку я думав, що є об’єктивні речі, пов’язані з тим, що гори традиційно дають великі переваги громадам, на території яких вони є.

Але останні роки — 2023, 2024, 2025 — ми працювали з громадами регіонів Бойківщини, Опілля та Покуття, де гори не домінують як туристична пропозиція.

Хотіли зрозуміти, чому в них немає розвитку туризму, попри потенціал. І прийшли до висновку, що питання не в ресурсах чи інвестиціях.

Проблема в тому, що керівництво більшості громад Калуського, Івано-Франківського, Коломийського районів поки не бачить туризм як напрям економічного розвитку.

Десь домінує сільське господарство, десь — лісокористування, лісовий промисел. Ми завжди говоримо, що туризм не може замінити у валовому продукті та економічному розвитку громад сільське господарство чи деревообробку.

Але він може бути додатковим напрямом економічного розвитку і запустити процес мікропідприємництва.

Тоді почнуть з’являтися нові бізнеси, пов’язані з готельними та ресторанними послугами, народними ремеслами та промислами.

Що сьогодні найбільше заважає громадам розвивати туризм?

Коли немає політичної волі й бачення, що туризм може приносити дохід, більшість керівників громад не створюють відповідних інституцій.

Відсутність таких інституцій означає відсутність людей, які фізично могли б займатися туристичною політикою. У результаті в деяких громадах є дуже цікаві ресурси, але вони «живуть» самі по собі.

Їхнє призначення — лише прийняти відвідувача-екскурсанта, який перебуває на об’єкті дві-три години і їдуть далі.

Тобто громада отримує від туриста вплив на інфраструктуру, але не достатню економічну вигоду?

Так. Ці люди отримують гарні фото, гарні враження, залишають для громади сміття і подорожують далі.

Вони там не живуть, не харчуються і не залишають коштів, які могли б піти на розвиток та створення мережі мікробізнесів у сфері гостинності.

Тому, наприклад, Скелі Довбуша у нас не залучені в туристичну пропозицію як туристичний об’єкт. Вони залучені як екскурсійний.

Дуже багато туристичних фірм возять туди групи. Не залучені активно в туристичну пропозицію також Рогатин, Галич, Городенка і Дністровський каньйон.

На жаль, немає людей, які б займалися туризмом на рівні територіальних громад. Звідси всі тенденції.

Якщо громада хоче збільшити туристичні надходження, що важливіше — інфраструктура, промоція чи створення нових туристичних продуктів?

Усе важливо. Не можна сказати: давайте будемо займатися маркетингом, але в нас немає інфраструктури, і до нас приїдуть туристи.

Зацікавлені особи — це не тільки влада, а й бізнес, громадський сектор, громадські організації, асоціації, об’єднання бізнесів: готелі, ресторани, власники садиб, майстри народних ремесел, туристично-інформаційні центри, музеї.

Усі мають працювати разом, щоб залучити нового відвідувача.

Ринок внутрішнього туризму дуже конкурентний. Вклинитися в розкручені локації дуже важко.

Ми моніторимо, куди туристичні фірми з нашої області чи сусідніх регіонів возять групи. Традиційно домінують ті локації, які ми всі знаємо: Скелі Довбуша, Манява, Яремче, Буковель.

Національний заповідник «Давній Галич», наприклад, усі знають, але він поки що не може настільки вклинитися в туристичну пропозицію великих туроператорів, як Яремче чи Манява.

Так само на Покутті є Городенка. Туристичні ресурси там дуже цікаві, але поки що вони не можуть конкурувати.

Туристичні магніти є не тільки в нашій області — вони є на Львівщині, Закарпатті. Тому важлива інфраструктура. Але вона створюється там, де є туристичний потік.

Щоб зробити цей потік сталим, потрібно створювати туристичні локації — магніти, які спочатку притягуватимуть екскурсантів, а потім формувати маршрути, що об’єднуватимуть різні локації.

Це можуть бути природні чи культурні пам’ятки, об’єкти спадщини. Ми завжди рекомендуємо туристичним громадам працювати із сусідами, щоб створювати маршрути або програми, які об’єднуватимуть об’єкти кількох громад.

Якщо така пропозиція буде цікавою, затребуваною і такою, яку можна продати, екскурсант перетвориться на туриста. Відповідно, громада отримає нові ночівлі.

Після створення магнітів і локацій має бути системна маркетингова кампанія. Потрібно постійно розповідати в інтернеті, соціальних медіа, на телебаченні та радіо про об’єкти й події — фестивалі та інші заходи, орієнтовані саме на туриста.

Тобто це має бути не просто культурний захід для жителів громади, а подія, яка залучає туриста.

Питання нових туристичних магнітів особливо актуальне для тих, хто вже неодноразово бував у Карпатах і шукає нові враження. Чим Івано-Франківщина може здивувати туриста, який уже неодноразово відпочивав у Карпатах?

Час від часу у нас з’являються нові інфраструктурні проєкти, які стають туристичними магнітами.

Зараз, у час війни, приватні інвестиції у створення таких локацій та атракцій не такі масові, як були до війни. Але з останніх можу назвати тематичний парк у Яремчі.

Це локація, яка відразу була настільки якісно зроблена і продумана до деталей, що її включили у свої туристичні пропозиції фірми з нашої області, Львівщини, Закарпаття, Києва, Полтавщини, Тернопільщини, Чернівців тощо.

Яремче від цього виграло, тому що воно завжди було транзитним пунктом: приїхали, подивилися на водоспад, пішли на сувенірний ринок і поїхали далі на Буковель.

А зараз тематичний парк затримує відвідувачів на три-чотири години. Це дозволяє громаді більше заробляти на гостях, адже вони витрачають кошти не лише на відвідування парку, а й на харчування.

А поєднання різних об’єктів, зокрема об’єктів Карпатського національного парку, уже може створювати ночівлі. Відповідно, парк генерує нові ночівлі для Яремчанської громади.

Якщо брати локальні проєкти, активно працює Ворохтянська громада. Останніми роками вона залучає грантові кошти для нових туристичних маршрутів, рекреаційних об’єктів та інстаграмних точок, про які раніше майже ніхто не знав.

Зараз там уже облаштована інфраструктура, і її продовжують розвивати.

Якщо брати не гірський регіон, я б відзначив Коломию, яка запустила цікаву атракцію для подієвого туризму — філармонію.

Там багато концертів і заходів. Коломия з року в рік проводить цікаві тематичні події.

Це робота на туриста, а не просто проведення фестивалю як концерту.

Національний заповідник «Давній Галич» теж дуже активно працює останні роки. Це те, що я рекомендував би людям, які вже були на Прикарпатті більш як десять разів.

Що сьогодні найбільше стримує розвиток туризму в області? Можливо, це нестача фінансування, кадрів, інфраструктури чи стратегічного бачення?

Насамперед — війна.

З одного боку, вона додала нам кількість туристів. До війни показники відвідуваності були на рівні 2,1–2,2 мільйона, а зараз — близько 2,5 мільйона.

Ми стабільно треті в Україні за податковими надходженнями після Києва та Львівської області. Йдеться про податкові надходження від суб’єктів туристичного бізнесу.

Але війна призупинила фінансування багатьох проєктів, важливих для області.

Наприклад, був проєкт зі створення мережі глемпінгів у Дністровському каньйоні. Заморожений і проєкт будівництва мистецького центру «Дзбан», який пов’язаний з популяризацією косівської мальованої кераміки в селі Старий Косів.

Фактичне фінансування туризму з бюджету області чи бюджетів органів місцевого самоврядування перебуває на залишковому принципі. Більшість коштів, зрозуміло, йде на війну, армію, зброю.

Левова частка також іде на соціальну сферу та ветеранів. І це зрозуміло, бо це об’єктивні обставини.

А яка друга проблема?

Кадри. Це перманентна проблема: людей не вистачає.

Їх не вистачає і в туристичному бізнесі, і в органах місцевого самоврядування, які відповідають за розвиток туризму.

Дуже багато людей виїхали за кордон. Наші бізнеси не можуть конкурувати із закордонними зарплатами.

Багато молодих людей, які раніше працювали в готелях і ресторанах, виїхали. А ті, хто прийшов на їхнє місце, мають мало досвіду. Їх треба перевчати.

Турист уже вибагливий і вимогливий. Якщо йдеться про готелі преміумсегмента, там не може працювати людина без досвіду, яка не вміє комунікувати зі споживачами.

А чи є проблема з кадрами, які займаються туризмом безпосередньо в громадах?

Так. Проблема в управлінській сфері туризму завжди була дуже великою.

У громадах людина, яка веде питання туризму, одночасно може відповідати за спорт, молодь, освіту, культуру, релігію тощо.

Тобто в однієї чи двох людей фізично немає часу системно займатися туризмом.

Питаннями туризму треба займатися зранку до вечора, сім днів на тиждень і не відволікатися на інші моменти. Це неможливо, тому що немає людей.

Це основні проблеми.

Останніми роками багато говорять про велике туристичне навантаження на Карпати. Чи має область проблему надмірної кількості туристів у певних локаціях?

Так. Зокрема, Буковель і Поляницька громада приймають занадто багато туристів, і екосистема вже не справляється з таким навантаженням.

Річки забруднюються, септики не працюють належним чином, інфраструктура поступово руйнується. Місцеві жителі також не завжди задоволені, адже поведінка частини туристів буває надто гучною та провокативною і впливає на повсякденне життя людей, які живуть у горах.

Тобто проблема — не лише в інфраструктурі, а й у навантаженні на екосистему.

Що найбільше шкодить гірській екосистемі?

Люди, які люблять відпочинок на позашляховиках, так звані джипери.

Ви знаєте ситуацію, яка зараз відбувається в Яремчанській громаді: законодавство забороняє рух на природоохоронних територіях, однак багато людей — як представники бізнесу, так і туристичних фірм — продовжують порушувати ці вимоги.

Межі природоохоронних територій нормативно визначені, законодавча база є. Проблема в тому, що її не всі хочуть виконувати.

Рух позашляховиків руйнує дороги, які розмиваються та розбиваються. Це заважає тваринам і птахам, людям, які ходять у гори, а також місцевим жителям, які займаються тваринництвом.

Крім того, масові сходження на Говерлу також заборонені вже давно. Є відповідне розпорядження обласної державної адміністрації, але цю норму, знову ж таки, не виконують.

Чому, на вашу думку, ці обмеження не працюють?

Тому що кожен живе сьогоднішнім днем. Хтось хоче заробити більше, ніж дозволяє закон, і в результаті екосистема руйнується.

Руйнується Говерла. Я не можу зрозуміти, чому взагалі не заборонити на рік-два сходження на неї, щоб хоча б частково відновився трав’яний покрив.

Сьогодні вершина гори, на жаль, фактично перетворена на ринок.

Я розумію, що Говерла — особлива точка, яку багато хто хоче відвідати хоча б раз у житті. Але природа не встигає відновлюватися від такого масового туризму.

Ми живемо в еру штучного інтелекту, і багато людей уже планують подорожі за його допомогою. Як це може змінити просування туристичних маршрутів і поведінку мандрівників?

Штучний інтелект — це логічне продовження цифровізації туризму. У цій системі ми вже давно живемо.

Він суттєво вплинув на роботу маркетологів. Деякі втрачають роботу, інші змушені підлаштовуватися, адже штучний інтелект може створювати певні продукти для соціальних медіа краще, ніж люди.

Тому маркетологи дедалі частіше використовують його для просування туристичних дестинацій.

А як штучний інтелект змінює поведінку самих туристів?

Для звичайного туриста все стало ще простішим.

Раніше люди шукали локації для подорожей через Google. Мало хто запам’ятовував назву сайту, туристичної фірми чи конкретного об’єкта. Людина могла пам’ятати лише яскраву локацію, яку побачила, але не знати, як вона називається.

Тепер достатньо описати штучному інтелекту свої побажання — і він може запропонувати варіанти подорожі.

Для туристичного бізнесу це означає, що якісний і актуальний контент в інтернеті стає ще важливішим. Сьогодні бізнес фактично змушений так чи інакше використовувати штучний інтелект і працювати з контентом.

Чому якісний контент стає таким важливим для туристичних громад і бізнесу?

Тому що штучний інтелект збирає інформацію з мережі.

Чим більше актуального контенту створюють громади, туристичні фірми, власники та управителі туристичних локацій — природних парків, об’єктів архітектурної спадщини чи інших місць, — тим більше цієї інформації штучний інтелект зможе використовувати.

Коли людина запитує, куди поїхати відпочити, він фактично працює з тією інформацією, яка є в інтернеті.

Але тут є важливий нюанс. Штучний інтелект інколи створює нереалістичні зображення, а в текстовій інформації може вигадувати те, чого насправді не існує.

Я знаю випадки — не в Україні, а за кордоном, — коли туристичні бізнеси та фірми використовували штучний інтелект для просування локацій, але не перевіряли інформацію.

Бували ситуації, коли туристи бронювали проживання в якомусь містечку, приїжджали, а помешкання фізично не існувало, бо його просто створив штучний інтелект.

У результаті люди втрачали гроші та фактично свій відпочинок.

Тому проблема вже не лише в курйозних помилках, а в тому, що штучний інтелект може змоделювати те, чого немає в реальності. І це створює ризик поширення недостовірної інформації.

Насамкінець цікаво дізнатися: якби вам дали 100 мільйонів гривень лише на один туристичний проєкт в області, куди б ви спрямували ці кошти й чому?

Знаєте, в нашій області є один локальний регіон із дуже великим потенціалом, який сьогодні фактично не залучений до туристичної пропозиції. Я маю на увазі Дністровський каньйон — громади вздовж Дністра, від Олешанської, Тлумацької до Городенківської.

Якби ці 100 мільйонів гривень отримала наша команда, яка займається розвитком туризму, насамперед ми розробили б стратегію розвитку туризму Дністровського каньйону.

Далі — створили б центр активних видів спорту і туризму: водного туризму, спелеотуризму, дельтапланеризму. Паралельно працювали б над створенням туристичних магнітів у громадах каньйону.

Окремий напрям — посилення ролі Регіонального ландшафтного парку «Дністровський». Зокрема, варто перенести його адміністрацію ближче до Дністра, щоб вона могла безпосередньо працювати з туристами, а не лише виконувати адміністративні функції.

Ще один важливий напрям — створення умов для залучення інвестицій у готельну та ресторанну інфраструктуру. І, звичайно, дороги.

У нас добре зроблені центральні дороги й національні траси, але щойно з’їжджаєш у села, до самого Дністра, ситуація зовсім інша. Це стосується Городенківської, Чернелицької,Тлумацької та Олешанської громад.

Бо з дороги дуже багато що починається.

Зрозуміло, 100 мільйонів гривень не вистачило б на все. Але цих коштів було б достатньо, щоб запустити процеси, створити умови для інвестицій і поступово перетворити Дністровський каньйон на повноцінну туристичну дестинацію.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!

Читайте також:

Як подорожувати екологічно: туристам дали корисні поради

«Людина, яка їде в Буковель, не затримується в Івано-Франківську»: у місті хочуть змінити туристичну стратегію