Бернард Дічек у калуській броварні
Ще у 2013 році Бернард Дічек зняв короткометражний документальний фільм про Калуш. Назвав його «Калуш, який я думав, що знаю» (The Kalush I thought I knew).
Перегляд фільму займе не більше півгодини. У 2014 році «Калуш, який я думав, що знаю» отримав приз глядацьких симпатій на кінофестивалі у Боснії та срібну нагороду на кінофестивалі у Македонії, пише kalushnews.
Бернард Дічек – канадо-ізраїльський журналіст та режисер. Його батьки народились і виросли у Калуші. Саме це пов’язує його з містом. А ще: «історії батька, які заповнили його дитинство».
Ось, що каже сам Бернард Дічек про цей фільм: «Мій батько іммігрував до Канади після Другої світової війни і ніколи не повертався до його знищеного війною дому в Калуші… Коли він помер, я вирішив здійснити подорож назад для нього і побачити місто для себе. Шукаючи його дім, я зустрів Таню, молоду жінку, яка трохи знала про єврейську історію міста. Мої пошуки розпочали її пошуки. Ми зустрілися з комічними і трагічними персонажами – рабином, менеджером з виробництва пива, українськими селянами і дітьми рибалки – які дали нам підказки про минуле. Ми не змогли знайти будинку мого батька, але один пазл його життя став зрозумілим».
Головними висновками автора фільму є те, що Калуш, про який він думав, що знає – зник. Нічого у місті не співпало з історіями батька, крім смаку калуського пива.
Це уже другий фільм Бернарда Дічека, присвячений Калушу. Перший режисер зняв у 2012 році. Фільм триває всього 7 хвилин і присвячений матері режисера. Точніше будинку, який збудував його дідусь і в якому росла його мама. Раніше там знаходиться прокуратура міста. Фільм починається українською народною піснею «Якби я мала крила орлині».
