Український владний режим Януковича, зі своїми «проФФесіоналами» у зовнішній та внутрішній політиці, загнав себе і країну, яку представляє, у глуху безвихідь. Янукович став заручником своїх власних фобій та інстинктів. Розпочавши тотальний наступ на згортання укорінених в українському суспільстві демократичних цінностей, цинічно знехтував свободою слова, правами людини, правом громадян на мирні зібрання, мітинги і маніфестації, кримінальне переслідування опозиції та її лідерів, Юлію Тимошенко та Юрія Луценка зокрема, Янукович підірвав свій і без того мізерний міжнародний авторитет, авансом дарований йому світовою спільнотою.
Результатом цієї примітивної, чисто донецької політики, стала реальна загроза відмови Європейського Союзу від можливого підписання з Україною, на грудневому саміті «Україна-ЄС», договору про асоційоване членство України в ЄС, та вступу України до Зони вільної торгівлі (ЗВТ). Європа, США та Канада понад два місяці демонстративно ігнорують президента Януковича і його прем’єра у зовнішніх зносинах, нікуди не запрошують, натомість публічно вказують на цілком очікувані наслідки для останнього його безперспективно утопічного шляху в нікуди. Останній красномовний виклик Януковича у Варшаву на розмову з президентом Польщі, у статусі «приватного візиту», говорить сам за себе. Броніслав Коморовський висловив ультимативну позицію Європейського Союзу щодо дій Януковича в середині країни, запропонувавши «батіг і пряник». Що вибере Янукович, почекаємо побачимо.
З іншої сторони, відверті провали задекларованої політики Януковича-Азарова у зближенні України з Росією, результатом якої мало стати суттєве зниження ринкової ціни на газ, збільшення товарообігу, кооперація та поступ, після ратифікації Верховною Радою України т.зв. «Харківських угод», сподівань не виправдало. Росія начхала на очікувану вдячність наївних політиканів з Печерських пагорбів, за пролонгацію перебування ЧФ РФ в Севастополі до 2042р., і почала ультимативно вимагати від України продовження здачі своїх стратегічних галузей економіки та газо-транспортної інфраструктури, негайного вступу України до Митного Союзу (РФ, Білорусь, Казахстан), подальшого інтегрування у структури СНД, відмови від будь-якої інтеграції до європейських інституцій, від вступу у ЗВТ, від асоційованого членства в ЄС, негайно запровадити на більшій території країни російську мову, як другу державну і т.п. Адже в Росії наступного року президентські вибори. Путін і Медвєдєв розігрують свою гру для свого внутрішнього споживача. Боротьба за вплив на електорат загострюється.
Оприлюднена «дешева» ціна за російський газ для українських споживачів, у четвертому кварталі ц.р., у 500 доларів США за 1000 м.куб., почала отверезвлювати навіть Януковича-Азарова. Тепер режим «проФФесіоналів» знаходиться між створеним ними молотом та ковадлом.
З суб’єкта зовнішньої політики Янукович перетворився на об’єкт політики. Ним грають потужні політичні гравці, як гросмейстери шаховими фігурами на своїй дошці. Янукович-Азаров, як пішаки, приречені рухатися виключно по визначеній чужим інтелектом геополітичній траєкторії. Доти, доки не почнуть керуватися не власними егоїстичними інстинктами самозбереження при владі, після президентських виборів 2015 року за будь-яку ціну, а виключно стратегічними національними інтересами свого народу і держави України.
Режим повинен нарешті визначитися у справжніх зовнішньополітичних та внутрішньополітичних пріоритетах країни. Зайняти чітку, зважену політичну позицію. Це виключно Євроінтеграційний курс розвитку, вступ до асоційованого членства в ЄС, приєднання до ЗВТ, поступове розмороження відносин з НАТО, з метою подальшої активізації приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), збереження своєї ГТС, денонсація Харківських угод, тим більше у випадку, якщо Росія не перегляне газову складову традиційного українсько-російського газавату.
Але без дотримання в Україні загальновизнаних норм міжнародного права, свободи слова і прав людини, припинення переслідування політичної опозиції, всі ці дії, так само ні до чого не приведуть.
