Володимир Єшкілєв: Овочі невизначеності

 

Картинки по запросу єшкілєв

 

Нині в Україні постала нагальна потреба становлення та кристалізації політичної нації. Потреба, яку війна вивела на рівень історичної вимоги. Проте на шляху цього процесу лежить колода архаїки. Яка й досі мислить родоплемінними категоріями та марить «шляхами аріїв». Й не лише лежить, а й транслює свої послання Urbis et orbis.

Нещодавно мав привід в цьому пересвідчитись. На одному з «круглих столів» довелось дискутувати з таким собі паном С. Й не просто паном, а кандидатом наук та автором «культурологічних» досліджень. Я на тому «столі», серед іншого, говорив про національний капітал, як фінансову основу національної культури. Цитував Ірину Подоляк: «Олігархи давно зрозуміли, що треба створювати культурні центри, щоби пристойно виглядати, а держава цього не розуміє». Як приклад навів діяльність Пінчука у сфері промоції сучасного українського мистецтва.

Очікував, що представник «вусатої культури», як годиться, розгорне критику сучасного мистецтва, яке таким як він незрозуміле (що й не дивно). А почув зовсім інше, цілком несподіване. Культуролог раптом засумнівався у тому, що Пінчук є доречним прикладом в оперуванні поняттям «національного капіталу». Причому ті свої сумніви висловлював наступально.

Врешті-решт, у перебігу дискусії виявилось, що кандидат наук, який захистив дисертацію не в княжі часи й не за козацької доби, а за президенства Кучми, вважає національним українським капіталом лише ті активи та інвестиції, котрі належать представникам етнічної української спільноти. Себто, продукує думку, яка вважалась архаїчною вже за часів Тюрго і яку б взяли під сумнів провідні економісти не лише вісімнадцятого, але й сімнадцятого століття.

Приплили.

Якщо людина з науковим ступенем, яка незабаром гордо напише на своїй візитівці «доктор філософії» і яка, серед іншого, претендує на чільне місце в органах самоврядування, має такі дрімучі уявлення про категорію «національного», то чого хтіти від широких мас?

Родоплемінна архаїка є доброю основою для етнографічного туризму і фестивального руху, але зростанню капіталізації українських підприємств та спільнот явно не сприяє. Бо ж квітне вона не в рекреаційних зонах, де пейзани демонструють іноземцям давній триб життя, а в головах людей, що претендують на позиції речників громади. Людям властиво дослухатись до тих, кого визнано науковцями і фахівцями. І який висновок вони зроблять? Що розташовані в Україні підприємства, скажімо, Фірташа і Косюка – національні, а Пінчука  з Майбергом – ні? Називаю дані прізвища лише до прикладу. Можна було б назвати інші.

Наступний логічний крок у такому «діферансі» - оголошення певних капіталів та активів першим сортом, а решти – другим. Далеко підемо. Особливо у плані довіри міжнародних фінансових інституцій та інвесторів. Хоча, про що я кажу… Які там міжнародні інституції, коли на городі бурячки вродили.

Якщо речники громади у своєму позиціонуванні використовують тотемно-племінні означники «свій-чужий», «ми – найкращі в світі» чи «свій до свого по своє», то невдовзі симпатики цих партій годуватимуть окупаційну армію. Й не десь там, а у рідному селі.

Але може їм того й треба? Може вони вже скучили за тією безальтернативною чорно-білою визначеністю, яку приносить із собою окупація? Як висловився герой класичного роману, «ніде так добре не мріється про велич нації, як у підпіллі».

Зауважимо, що у сучасних війнах етнічні спільноти завжди програють політичним й, навіть, релігійним. Архаїчний Халіфат, що виник на Близькому Сході, успішно бореться з етнічними рушеннями курдів та алавітів. Що вже й казати про шанси етнічної спільноти у війні проти імперської структури (згадаймо Чечню). Лише консолідовані політичні нації, що спираються на урбаністичний культурний контент, здатні на успіх у сучасній багаторівневій конвенційній війні.

І, взагалі, сучасний світ має певні протоколи та принципи політичної комунікації. Теревені про «шляхи аріїв» сьогодні цікаві хіба що екзотичним радикалам на штиб Дугіна.

Є ще одне, майже невичерпне, джерело для спекуляцій. Це – невизначеність національного курсу української спільноти, відсутність філософської та історіософської основи у прогнозах майбутнього держави і народу. Становлення політичної нації вимагає нарешті визначитись з тими питаннями, котрими й має початись український модерн:

А) Де знаходяться принципові кордони «українського національного» й чи співпадають вони нині з тими, які окреслив століття тому в своїх історіософських творах Грушевський?

Б) Як і в якій модальності окреслити українську ідентичність в реаліях ХХІ століття, зокрема і в мовному аспекті?

В) На яких «опорних маркерах» (двох-трьох, не більше) встановити порозуміння (консенсус) регіональних культурницьких еліт Великої України для солідарної розбудови сучасного урбаністичного формату (середовища) української культури – від Заходу до Сходу?

Отакі питаннячка. В інтелектуальних клубах вони обговорюються не перший рік, проте спроби організувати ширшу дискусію (зокрема, й ініціативи Сергія Дацюка) наштовхуються на комунікативну глухоту суспільства. Яка, не в останню чергу, є наслідком «академічного сектантства» українських гуманітаріїв та консервації (а хтось каже: капсуляції) дуже архаїчних, на межі «освіченого варварства», світоглядних позицій. Прикро, що така консервація відбувається не лише в маргінальних колах, але й в академічному середовищі.

Для подолання цього явища є лише один шлях – широка та публічна дискусія, яка б зібрала за одним столом не вузьку «тусовку» однодумців, а людей з різними світоглядними позиціями, навіть і радикальними. Наріжний принцип такої дискусії: обговорювати можна все, без обмежень і табуйованих тем. Лише тоді є надія на розкриття «зон замовчування», де ховається потенціал затаєної конфліктності, де очікує «на кращі часи» заздрість та агресія лузерів і провокаторів.

Без відкритої дискусії з означеної тематики не відбулась жодна модерна нація. Й нам цього не уникнути.

 

Володимир Єшкілєв,

для Фіртки 


10.09.2015 1121 3
Коментарі (3)

Wasyl Ryba 2015.09.12, 20:16
Приклад цивілізованої дискусії з п.С майстер вже показав. Хто не думає так як він, або п.п. Тюрго з 18 чи 17ст., (думаю що наступ основ капіталізму як ладу почався з епоки Відродженя багато ранше - шо є кінець 14ст.), той думає не правильно. Не вірю, що п.С. сказав лиш те, що вповів нам п.Є., тому виступлю за него. В Дискусії на початок сторони встановлюют що для них є чорним, а шо білим. А вже тогди шукают всі відтінки сірої зони між ними. І як п.С каже шо є лиш етнічні нації по крові, а п.Є, шо будут лиш політичні нації по стану вихованя, в яких масова культура при помочи і-нету сформує інтерів, то мож подати собі руки і йти на пиво, бо між чорним і білим миру бути не може, як між Правдов і Блудом. І йде війна між Богом і кн.Земним, правда шо ще не на знищеня. Моя думка: починає сі все, що є плем’я –основа етносу, яке має єдину мову (вона точно не називаласі українська чи руська, думаю вони тогди називали її орійською, бо Бог їх звався Ор, а мама – Слава, тому знаєм їх ще як славенів , а тих, кого вони завоювали силов чи грішми, що нині звем «політичною нацією, вони звали словенами, а решту – німов худобов - німціми), і ся територія, яку нині називаєм етнографічною для української нації, є Спадком тої великої роботи, яку провело то мале плем’я Славинів з геном І2 і їх прамова і Віра (нині укр-а) нас об’єднує. Серед нас лиш 20% мают сей маркер (підр."Антропологія» для КДУ ім..Ш.) і се зона південно-зах. Діалекту. І хоть по крови ми ще не єдинородні брати, але спаяні вже як етнос. Є ще понятя Ментальности Нації, але се ще тяжча матерія для коменту. Тому – історія вчит, що ліпити треба націю з 1 мовов і 1 Церквов, як стержень сеї Держави, тим більше, що під боком москвомовна Культура недобитої Імперії, яка по коду мови підливає вогню в голови, з яких і вилазіт на світ такі потвори «руского міра», як на Донщині, шо бісит що з пиками типових хахлів, а то й потомственні укр. козаки –як отаман Мозговий, родом з с.Дуванка, відки родом і от.І.Сірко. Я і др. Знаєм, що і Україна і РФ будуються по принципах не національних держав, а територій, які населяют різні народи, що мают рівні права. А се дорога в нікуди, як показує сучасна і давна криза з емігрантами в ЄС. Так ми маленька Імперія, і укри тут мают бути державо творчі. Инші – нацменшини з широкими євро правами. Навіть татари в Криму, бо Катя-2 з от.Калнишем зруйнували їх державу і не в наших державних інтересах їм її вертати. Нема без-національної культури – є безкультур’я, се привид який давно і безплідно вирощували ліберали. А на нім міцну державу не збудувати. Про національний капітал: к.маркс – великий Капітал в своїй основі поза національний. Приклад: Дерипаска та інші в РФ – нема в них нічо українського, тим більше шо половина з них юдеї. Як і в нас з пінчуками і коломийськими. Їх лозунг – ібі бене – убі Патрія! Хоча любе бидло тоже жиє по такому принципу. Винятки бувают і їх треба цінити і берегти, тим більше що не ми тут замовляєм музИку. Академік Сікора: олігархічна держава не буває сильною і багатою. Н: Якщо се правило не справдилосі – ви находитесі у їх столиці, а «по панятіям» - «гдє жівьош – нє какаєшь».
Miro Run 2015.09.13, 12:26
ну цеж смішно - довести народ до бидляцького стану і влаштовувати йому щось таке ніби мистецтво яке і самі толком не розуміють- шановний ,це не для нас це для західного світу де модне меценацтво -перепусточка своєрідна- адже перехід людини з рагульсько-злодійського стану за мінімальний перід щей нічого не сотворивши а легко присвоївши в стан мілліардера - треба якось пом*якшити ось і створються культурно-спортивні проекти та всілякі самміти де списані політики - забавляються та заробляють - алеж толку нема з цього всього для народу-кращеб паралельно з культурою модеренізували економіку та людей вводила в людський стан а не оце існування з плаканням
Георгій Панін 2015.11.02, 12:14
Ці питання потребують знань з етнології, а я досі не знайшов в Україні жодного етнолога!
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

568
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

568 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

1977
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1278
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

6989
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1912

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

348

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

274

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

874

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

984
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

877
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

643
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1705
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

541
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3585
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3753
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

7333
20.06.2025

Генеральний директор-художній керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Ростислав Держипільський розповів про трансформацію глядацької аудиторії за роки його керівництва.  

3628
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

396
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

812
16.06.2025

Більше довіряють Президенту мешканці Заходу — серед них 73% довіряють Володимиру Зеленському проти 61-63% в інших регіонах.  

1064
15.06.2025

На думку прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, протистояння між Ізраїлем та Іраном переростає в повномасштабну війну в регіоні.  

450