На Івано-Франківщині сміттєзвалища давно перестали бути лише екологічною проблемою, перетворившись на осередки юридичних баталій, соціальних драм і тендерних скандалів.
Хоча законодавство України чітко визначає стандарти для полігонів твердих побутових відходів (ТПВ) – із суворими вимогами до інженерного облаштування, захисту довкілля та моніторингу, реальність далека від ідеалу. Більшість так званих полігонів є звичайними звалищами, де сміття накопичується без належного контролю, отруюючи ґрунт, воду та повітря токсичними викидами, які підвищують ризики онкологічних та респіраторних захворювань для місцевих громад.
Водночас звалища перетворюються на маргінальні зони, де люди живуть в саморобних халабудах, заробляючи копійки на вторсировині, а подекуди ці місця стають ареною трагедій, як-от вбивство на звалищі в селі Рибне.
У судах регіону точаться запеклі суперечки: чи можливо облаштувати сучасні полігони за умов обмеженого фінансування, чи реально дотриматися екологічних норм, і чому проєкти рекультивації можуть стати ширмою для розкрадання бюджетних коштів?
Ці історії відображають системну кризу, де екологічна безвідповідальність переплітається з соціальною та економічною нестабільністю.
Спірний договір на рекультивацію в селі Бережниця
Скандал навколо сміттєзвалища в селі Бережниця Верховинського району тягнеться вже багато років — Фіртка повідомляла про нього ще в 2021 році.
Окремо про це виходив сюжет на ТРК "РАІ":
Розмови про те, що зі сміттєзвалищем треба щось робити, велися мінімум із 2016 року. І ось в 2020-му оголосили тендер на рекультивацію сміттєвого полігону в Бережниці. Вартість робіт планувалася на понад 14 мільйонів гривень. Перемогла фірма "Промбудсервіс-Косів".
Але втрутилася прокуратура, побачивши порушення. Вона подала до суду позов: договір начебто був про рекультивацію, а на ділі – нове будівництво.
Прокуратура аргументувала, що територія в Бережниці не мала статусу полігону з 2018 року — це було просто сміттєзвалище без інженерних споруд. Проєкт 2016 передбачав будівництво дамби, котловану та протифільтраційного екрана, що вимагає оцінки впливу на довкілля та будівельної експертизи. Однак цих процедур не провели.
Додатковою проблемою стала невідповідність нормам: відстань від сміттєзвалища до житлової забудови становила лише 328 метрів, тоді як ДБН (будівельні норми) вимагають щонайменше 500 метрів. Замовник — Криворівнянська сільська рада (правонаступник — Верховинська селищна рада) – перерахував аванс 200 тисяч гривень і ще 1,77 мільйона за актами, але без дозволу на будівництво.
До речі, ТОВ "Промбудсервіс-Косів", яке повинно було виконати роботи, неодноразово фігурувала в скандалах, пов'язаних із корупцією. Останній стосується тендеру на будівництво реабілітаційного центру в Івано-Франківську вартістю 1,18 мільярда гривень в 2025 році, де журналісти виявили завищення цін на матеріали втричі та можливе "заточення" тендеру під цю компанію, як описано в розслідуванні Фіртки.
Раніше, у 2021 році, фірма фігурувала в кримінальному провадженні №12021091010000470 щодо ймовірного розкрадання бюджетних коштів на ремонтах із КП "Будінвест".
У лютому 2025 року суд задовільнив позов прокуратури: договір визнали недійсним. А проблема сміттєзвалища так і залишилася невирішеною.
З судового рішення, 19 лютого 2025, м. Івано-Франківськ, справа № 909/142/21
Порушення на полігоні в Снятині
Ще одна судова баталія розгорілася навколо полігону в Снятині — це невелике місто в Коломийському районі з населенням близько 10 тисяч осіб, розташоване на лівому березі річки Прут.
І знову проблеми з полігоном, і знову втрутилася прокуратура.
Історія снятинського сміттєзвалища тягнеться також багато років — так, "Суспільне. Івано-Франківськ" 5 років тому зняло сюжет про будівництво тут полігону.
Полігон у Снятині, 2024
Полігон створили, але, як виявилося, нормам він не відповідав.
У червні 2024 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд розглянув позов Коломийської окружної прокуратури до Снятинської міської ради та КП "Покуття-Комунальник".
Позивач вимагав зобов'язати відповідачів привести полігон ТПВ, розташований в урочищі "Сміттєзвалище" на 7-гектарній ділянці, у відповідність до норм законодавства та Правил експлуатації.
Перевірка інспекцією в лютому 2022 року виявила низку порушень: відсутність реперів, дезбар'єру, дозволу на викиди забруднюючих речовин, а також неущільнення відходів і захоронення матеріалів, що підлягають переробці.
За результатами склали акт і приписи, наклали штрафи на 1037 гривень (так, в Україні за екологічні порушення вкрай низькі штрафи, що не мотивує дотримуватися законодавства про охорону довкілля!), які сплатили добровільно. Однак порушення не усунули, попри приписи з термінами до квітня-червня 2022 року.
Снятинська міська рада повідомила, що порушення планували усунути в рамках проєкту розширення та реконструкції полігону вартістю 36 мільйонів гривень, укладеного 2018 року з ПП "Роса-ІФ". Проте проєкт не завершили через недофінансування, а договір втратив чинність 2024 року. Крім того, не провели оцінку впливу на довкілля, обов'язкову для таких робіт, також відсутні висновки екологічної експертизи.
Суд задовольнив позов повністю, зобов'язавши встановити репери для контролю товщини шарів відходів та побудувати контрольно-дезінфікуючу зону для дезінфекції транспортних засобів.
Але чи було виконане рішення суду — невідомо, оскільки нової перевірки не проводили.
Убивство на сміттєзвалищі в селі Рибне — життя серед відходів
А ця історія не стосується безпосередньо облаштування полігонів та дотримання норм.
Вона — про життя на сміттєзвалищах. Так, там розмістилися справжні містечка на сотні осіб, де люди виживають… за рахунок сміття. Івано-франківський фотограф Ростислав Шпук навіть оприлюднив світлини:
Там, де люди, там і злочини.
У травні 2025 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області розглянув кримінальну справу про вбивство, що сталося 24 грудня 2022 року на сміттєзвалищі КП "Полігон ТВП" у селі Рибне Ямницької ТГ.
Влітку 2022 року Ігор (імена змінені) разом із матір’ю приїхав до села Рибне Ямницької територіальної громади Івано-Франківської області. Вони опинилися на території місцевого сміттєзвалища. У цьому незвичайному й суровому місці Ігор познайомився з Василем. З часом їхнє знайомство переросло в дружбу, і вони вирішили разом жити в саморобному приміщенні, облаштованому на звалищі, та вести спільний побут.
Однак дружба між Ігорем та Василем закінчилася трагедією. Увечері 24 грудня 2022 року, близько 20:00, у їхньому тимчасовому житлі спалахнув конфлікт. Василь звинуватив Ігоря в тому, що той занадто багато часу проводить з матір’ю і рідко буває з ним. У пориві емоцій він заборонив другу відвідувати матір і спілкуватися з нею. Слова переросли в бійку: чоловіки обмінялися ударами, не стримуючи гніву.
У розпал сутички Василь схопив зі столу кухонний ніж і, тримаючи його в руці, став навпроти Ігоря. Той, сприйнявши погрози вбивством як реальну небезпеку, діяв у стані самозахисту.
Прагнучи зупинити напад, Ігор перехопив руку Василя з ножем і, застосувавши силу, різко вивернув її. У цей момент ніж увійшов у ліву частину грудної клітки Василя, завдавши проникаючого поранення в ділянці серця. Травма виявилася фатальною: Василь помер на місці від масивної кровотечі.
Медична експертиза підтвердила, що смерть настала через колото-різану рану, яка пошкодила ліву легеню, серцеву сумку та висхідний відділ аорти. У лівій плевральній порожнині виявили два літри крові та згустки, що свідчило про геморагічний шок. Травми були несумісні з життям.
Суд кваліфікував дії Ігоря як вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до статті 118 Кримінального кодексу України. Ігор діяв, щоб захистити себе, але його дії вийшли за межі, необхідні для відбиття нападу. Ця історія стала трагічним прикладом того, як побутовий конфлікт у складних життєвих обставинах може призвести до непоправних наслідків.
Незрозумілим моментом залишається мотив: чому ревнощі саме до матері? Це викликає питання про можливі нетрадиційні орієнтації осіб чи складні сімейні стосунки, але суд не заглиблювався в це, фокусуючись на обороні. Речові докази — ніж, одяг, біологічні зразки – знищили, а мобільний телефон повернули Олексію. Ця історія підкреслює, як сміттєзвалища перетворюються на маргінальні зони, де екологічні проблеми переплітаються з соціальними.
Сміттєзвалища Івано-Франківщини давно вийшли за межі простої екологічної проблеми, перетворившись на символ системної кризи, де отруйні відходи загрожують здоров'ю тисяч людей, а маргінальні зони стають ареною трагічних драм і злочинів. Історії Бережниці, Снятину та Рибного — лише вершина айсберга, що ілюструє глибокі системні вади: відсутність належного фінансування, ігнорування законодавчих норм, низькі штрафи за порушення та неефективність судових рішень.
Ці звалища не просто накопичують сміття — вони накопичують соціальну напругу, отруюють ґрунт і воду, провокують онкологічні та респіраторні захворювання, а також руйнують життя тих, хто змушений виживати серед відходів.
Щоб вирватися з цієї пастки, необхідні радикальні зміни: посилення контролю за тендерами, впровадження сучасних технологій переробки відходів, підвищення штрафів за екологічні порушення та реальне фінансування рекультивації.
Місцеві громади, прокуратура та владні органи мусять об'єднати зусилля, аби перетворити звалища на безпечні полігони, а не на бомбу уповільненої дії. Тільки так Прикарпаття зможе подолати цю кризу, забезпечивши здорове довкілля та гідне життя для майбутніх поколінь.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Від токсичних викидів до засмічених земель — що фіксує Держекоінспекція в області у 2022-2025 роках
