Із самого початку підготовки до другої частини сезону в «Дніпрі» перегляд проходив Володимир Адамюк. Звернувши восени на себе увагу багатьох фахівців, правий бек дніпродзержинської «Сталі» тестування завершив «достроково»: ще до закінчення останнього збору дніпряни оголосили про підписання контракту з Адамюком.
— Безумовно, я дуже радий такому повороту, – не приховує Володимир Адамюк. — Отримавши шанс закріпитися в такій команді, як «Дніпро», постарався ним скористатися. Важливо було звикнути до особливостей тренувального процесу: тут практично всі заняття відбуваються з м’ячем, багато працюємо над тактикою. Це – цікаво і корисно. На кожному тренуванні віддавав всі сили, і дуже вдячний тренерам, що повірили в мене. Велике спасибі хочу сказати і хлопцям-футболістам, які дуже добре мене прийняли, багато допомагали, підказували і продовжують це робити. Тут дуже хороший колектив!
— Повернемося до витоків. Яким було футбольне дитинство Володимира Адамюка?
— Футбол мені подобався з дитинства: дивився матчі по телевізору, грав з іншими хлопцями на районному рівні. І після одного з матчів до мене підійшов тренер Юрій Маляр — запросив на тренування до калуської школу. Я тоді навчався в сьомому класі, і з тих пір щодня їздив на заняття до Калуша автобусом — від Сівки-Калуської, де я народився, до райцентру близько семи кілометрів. Там між уроками проходили тренування. Брали участь і в першій лізі чемпіонату ДЮФЛУ: грали з командами Львова, Івано-Франківська, Тернополя.
— На якій позиції грав?
— Опорним півзахисником.
— Після закінчення школи запрошень ні від кого не було?
— Ні. Грав за команду свого села. Ми вигравали чемпіонат району. Потім грав у Тужилові та в команді «Кроно-Карпати» з Брошнева, яку тренує Василь Качур. Це — теж аматорський рівень. Паралельно вивчився на електрика і пішов працювати в РЕМ (центр обслуговування клієнтів у «Прикарпаттяобленерго» – прим. авт.). Міняв квартирні електролічильники, робив технічну перевірку.
— Як начальство ставилося до відлучок на футбольні матчі?
— З цим проблем не було – там любили футбол. Тим більше, що матчі проходили по неділях, а тренування проводилися нерегулярно. До речі, грав я за команду нашого обленерго у футзал – і ми виграли турнір серед енергетичних компаній, який проходив якраз у Дніпропетровську!
— Про кар’єру футболіста вже і не думав?
— Три роки відіграв за любителів, паралельно працюючи, як надійшло запрошення поїхати на збори з «Кримтеплицею». Сприяння в цьому надали люди з «Кроно-Карпати». Чесно кажучи, спочатку не хотів там залишатися – не був упевнений у своїх силах, та й дуже далеко від дому, але тренер Михайло Васильович Сачко мене переконав.
— Життя твоє змінилося повністю: збори, щоденні тренування, зовсім інший рівень футболу…
— Звичайно, стало набагато важче. На тренуваннях навантаження набагато вищі, інші суперники, інша боротьба на полі. Зовсім інший рівень. Намагався працювати і не підводити тренера, партнерів. Уважно слухав всі вказівки і виконував їх. Нічого не вигадував (усміхається).
— З професією електрика розлучився легко?
— Коли проходив збори з «Кримтеплицею», ще вважався на роботі – просто взяв відпустку. Ну а потім, звичайно, вже розрахувався.
— На якій позиції Михайло Сачко тебе використовував?
— Ми грали в три захисники, і я виходив правим у цій трійці.
— Через півроку «Кримтеплиця» припинила існування. Як ти опинився в дніпродзержинської «Сталі»?
— Розмови про розпад «Кримтеплиці» ходили доволі довго, і в цей час мені зателефонував Володимир Мазяр. Сказав, що буде готовий взяти мене до «Сталі». Влітку ми зустрілися, він сказав, що перед командою стоїть завдання вийти в першу лігу – і я не сумнівався в тому, щоб йти до «Сталі». Спільну мову з тренером ми знайшли швидко – він мені довіряв, а я намагався виконувати всі його вимоги і не підвести на полі.
— Спочатку в «Сталі» ти був центральним захисником?
— Так, у другій і в першій лігах грав на цій позиції. Тільки зрідка міг вийти на фланзі, коли потрібно було закрити позиції через травми інших гравців. У «Сталі» мені вже було легше, ніж у «Кримтеплиці»: все-таки придбав якийсь досвід, розумів, який рівень у першій лізі, знав, що потрібно робити на полі.
— Потрапляння «Сталі» до Прем’єр-ліги замість «Металурга» стало несподіваним?
— Чому ж «замість»? Начебто говорили, що буде об’єднання, а потім щось змінилося. Звичайно, ми, гравці, дуже хотіли пограти в Прем’єр-лізі. Працювали і сподівалися на це.
— Остання пара років твоєї біографії – якась казка?
— Не знаю, казка це чи ні. Поки казки немає (усміхається). Я просто намагаюся працювати якомога ліпше.
— Який матч у Прем’єр-лізі найбільше запам’ятався?
— Всі ігри пам’ятні, адже їх ще не так багато в мене було. Може, назву домашній матч із «Динамо», командою, за яку я в дитинстві хворів. Він був першим для нас у Прем’єр-лізі. Гарні емоції залишилися від перемоги над «Зорею».
— А як же гра з «Карпатами», в якій ти гол забив?
— Та ми ж тоді не виграли! Я взагалі не дуже схильний до якихось емоцій. Намагаюся просто виходити на поле і грати – не важливо, проти кого.
— Матч проти «Дніпра» пам’ятаєш?
— А якже! (Усміхається). Складно сказати, що тоді сталося. З усіма буває. Потрібно з таких поразок робити правильні висновки і працювати далі.
— Перший матч за «Дніпро» ти можеш провести якраз проти «Сталі». Це теж не викликає особливих емоцій? Або «Сталь» вже інша?
— Чому ж інша? Всіх там знаю, з усіма хлопцями дружу. Лише кілька гравців змінилося і тренер, звичайно.
— З Володимиром Мазяром підтримуєш стосунки?
— Так, телефонував йому, і він мені дзвонив: цікавився, як справи, як працюється в «Дніпрі».
Підготовлено за матеріалами ФК «Дніпро» у facebook.com
