Особистий шлях
Як і з чого для вас почалася шахова історія?
Насправді моя шахова історія не зовсім була навіть пов’язана з шахами. Більше того, у 16 років я залишила шахи.
Мій батько був головою обласної федерації шахів дуже багато років. Точно навіть не можу сказати, скільки саме. Ще у 1986 році, в тому столітті, він почав проводити гурток у 19-й школі, а у 1996 році створив обласну федерацію шахів і почав розвивати шахи в області. Саме у 1996 році я шахи залишила.
Тобто я перестала займатися ними, перестала їздити на турніри. Хоча до того була чемпіонкою області, їздила на чемпіонати України, на всеукраїнські турніри, десь була і переможницею серед дівчат. Більше пішла в математику, тому що це була моя улюблена справа.
Трішки викладала шахи, поки навчалась в університеті, дуже багато допомагала батькові. З 2000 року я залишила шахи повністю, хіба що на прохання батька потрібно було допомогти. Звісно, я допомагала і в суддівстві, і в проведенні турнірів щодо організації.
Повернулася в шахи завдяки своєму сину. Син обрав усе ж таки шахи. Що б йому не пропонувалося, він навчився грати в шахи. У п’ять з половиною років він знав, як ходять фігури, знав уже певні дебюти, тобто мав уявлення.
Ми помаленьку почали залучати його в шахи. Він ще займався спортом, але в результаті отримав фізичну травму у боротьбі. Після цього не хотів повертатися і сказав, що йому цікаві тільки шахи.
У певний момент у мене склалися такі обставини, що потрібно було змінювати в житті багато чого. Оскільки син уже мав успіхи в шахах, у 2016 році я прийняла рішення повернутися в шахи. До того я вже більше допомагала батькові організовувати та проводити турніри, бо син брав у них участь.
Відповідно, це було вже не лише для інших діток області, а й частково для сина. Десь у 2016 році я почала організовувати великі турніри в області, звісно, з допомогою батька. Спочатку він казав, що і як можна зробити, а я допомагала. З часом, буквально за два роки, я вже і в Пасічній організувала турнір.
Ми почали активно проводити великі турніри в області, великі фестивалі. У 2018 році в нас відбувся перший чемпіонат України зі всіх часів в області — серед юнаків та дівчат до 16 років. У 2019 році нам знову дали чемпіонат України, тобто ми виграли тендер у Федерації шахів України і отримали можливість провести його ще раз.
Потім почався ковід і війна. У 2023, 2024, 2025 роках у нас також проводилися чемпіонати України в різних вікових категоріях: 18–20 років, а у 2025 році — до 12 років, серед менших діток.
Крім того, вже два роки підряд я проводжу великий турнір — понад 120 учасників, меморіал батька. У результаті так склалося, що цим усім потрібно комусь займатися. Охочих не те що немає — їх узагалі немає.
Тобто нікому, я б сказала, ця громадська діяльність не потрібна. Є охочі грати, розвиватися, але більшість роботи — на громадських засадах. Основна робота — без оплати праці.
Оскільки я вже маю з цим справу, розумію, що з цим робити, і сама в минулому гравець. Син теж активно допомагає: він уже дорослий, 17 років, майстер ФІДЕ.
Тому вже два роки я активно працюю сама, активно займаюся громадською роботою щодо розвитку шахів в області. У першу чергу ставлю ціль, можливо, дивну, але маю бажання навчити всіх діток грати в шахи.
Що насправді стоїть за посадою президентки обласної федерації шахів — як виглядає ця робота зсередини?
Зараз я вже президентка, вже є офіційні документи. Президентка Івано-Франківської обласної федерації шахів. До цього часу я була віце, бо десь після смерті батька не могла. Я все робила, все виконувала, але у тій посаді мені складно було це все.
Фактично всю роботу виконувала я, тому з часом перейняла все повністю і відповідно посаду. Можу сказати, що посада для мене нічого не міняє — більше відповідальності додається. Єдине, що, можливо, трішки мотивації.
Коли ти заходиш до чиновників і звучить питання, то раніше, коли я йшла п’ять років тому говорити про спонсорство чи меценатство, я представлялася як представник федерації. Тепер я можу представитися як президентка чи голова.
Посада дає більше можливостей для спілкування з чиновниками, зі спонсорами, меценатами — на це дивляться трішки по-іншому. Мене багато хто знає в місті, в області, я можу звертатися до кожного. Не всі сприяють — це інше питання, але вислухати вислуховують.
Як для жінки, це взагалі так виглядає, бо коли чують «шахи», це не зовсім престижно, дивно. Чоловіки часто сприймають це так, що шахи — не зовсім жіночий вид спорту. Я вже від багатьох жінок чула, і в Україні так сприймають.
Вважається, що жіночі види спорту — це легка атлетика, плавання. А шахи — це інтелектуальний, дуже аналітичний вид спорту. Не всім дівчатам він дається, навіть не те що дається, а подобається.
Тому багато хто при першій зустрічі дивується, що саме жінка очолює такий вид спорту в області. Мало того, в Україні я одна жінка, яка очолює обласну шахову федерацію — всюди решта чоловіки.
З одного боку це допомагає, з іншого — заважає, бо чоловіки в більшості випадків не сприймають жінку серйозно. Жінка завжди слабша, жінка завжди має бути нижча.
Я не маю титулів. Я не була гросмейстером, не мала титул майстра. Я навіть не дійшла до кандидата в майстри спорту — можливо, просто залишила шахи як гравець досить швидко.
Хоч мала три кандидатських бали, потрібно було ще рік-два попрацювати — і, можливо, воно би було. Або вже тепер допрацювати, бо дуже багато хто мене питає. Я розумію, що рівень високий, але щоб виконати кандидата в майстри спорту, треба зіграти серію турнірів.
Я не маю такої можливості й часу, бо в більшості випадків я проводжу турніри, я головний суддя, я організатор. Сідати ще за шахівницю і грати — такої можливості немає.
В цьому теж є мінус, бо в інших обласних федераціях керівники — чоловіки, і в більшості випадків вони ще й з титулами: міжнародні майстри, майстри спорту України, навіть гросмейстери. Це додає певної поваги і до особи, і до виду спорту.
У нас трошечки інакше. В області дуже мало і гросмейстерів, і майстрів, тобто область не шахова.
При цьому ми маємо дуже велику кількість медалей. Ми вже втретє на п’ятому місці серед федерацій за медальним заліком за рік. У 2023, 2024, 2025 роках після Києва, Дніпра, Львова, Вінниці ми п’яті.
Тобто ми конкуруємо з областями, де шахи дуже розвинені, де є величезна кількість шахових шкіл — не просто тренери, а цілі школи. Ми можемо з ними змагатися, можемо конкурувати, і це надзвичайно приємно.
Ми не там, де Чернівецька, Черкаська чи навіть Тернопільська області, хоча вони теж зараз підтягуються. Ми маємо успіхи, і це дуже важливо.
Шахи для дітей: користь і розвиток
Часто батьки сприймають шахи як “тихий інтелектуальний гурток”. Що насправді шахи дають дитині?
Це не секрет — передусім вони розвивають логічне мислення та пам’ять. Діти, які займаються шахами хоча б рік, швидше запам’ятовують тексти. Це помічають і батьки. Їм легше дається вивчення англійської та інших іноземних мов, адже для цього потрібні увага й уміння засвоювати інформацію.
Шахи також розвивають уважність. У школі її активно формує хіба що алгебра, де важливо не переплутати «плюс» і «мінус». У шахах уважність має ключове значення: кожен хід може змінити результат гри. Для дітей, які за віком часто неуважні, це особливо корисно — уміння зосереджуватися дуже допомагає в житті.
Ще один важливий аспект — уміння самостійно приймати рішення. За шахівницею ніхто не має права підказувати: ні батьки, ні тренер. Дитина сама обирає хід, аналізує ситуацію та несе відповідальність за свій вибір. Так вона вчиться мислити самостійно.
Завдяки цьому формується навичка аналізу, яка згодом переноситься в реальне життя: спочатку в школі, потім в університеті, а далі — у професійній діяльності та бізнесі, де важливо вміти оцінювати ситуації й ухвалювати рішення.
Шахи дисциплінують. Це, мабуть, один із найважливіших моментів. Вони вчать планувати день, упорядковувати справи, рухатися від простого до складного, а не діяти хаотично. Навіть за великої кількості завдань дитина вчиться поступово й системно з ними справлятися.
Крім того, шахи виховують відповідальність. Дитина відповідає за кожен свій хід і результат гри — це її вибір, а не чиясь помилка. Так формується відповідальне ставлення до власних дій.
І, напевно, одне з найважливіших у наш час — шахи вчать керувати емоціями. Під час турнірів діти можуть засмучуватися, радіти, навіть плакати, але всі ці емоції впливають на гру. З досвідом дитина вчиться їх контролювати, адже надмірна емоційність може завадити приймати правильні рішення.
Той, хто вміє керувати емоціями, зазвичай досягає більших успіхів. Емоції можна «виплеснути», але потім важливо зібратися і рухатися далі. Саме цього навчають шахи.
І це лише основне. Насправді шахи мають і потужний виховний потенціал, адже вони розвивають набагато більше, ніж здається на перший погляд.
З якого віку ви радите починати заняття шахами і чому саме так?
Оптимально починати заняття шахами з 5 років, але все дуже індивідуально і залежить від дитини. Є діти, які вже у 5 років можуть сприймати гру та концентруватися, а є такі, яким і в 7–8 років складно всидіти за шахівницею. Шахи потребують уваги й уміння зосереджуватися хоча б 20–30 хвилин, а це під силу не кожній дитині.
Те саме стосується тренувань. Іноді дитина у 5 років готова займатися, а іноді й у 8 — ні. У таких випадках я раджу або зачекати, або пробувати вдома короткими заняттями по 10–15 хвилин. Буває, що дитині подобається грати, але не подобається тренуватися. Тоді варто робити акцент саме на участі в турнірах — через гру дитина поступово вчиться сидіти, концентруватися і дисциплінуватися. Часто з віком це приходить саме по собі.
Оптимального віку для початку занять не існує. Були випадки, коли діти починали у 13 років і за 2–3 роки досягали високого рівня, бо підходили до занять уже свідомо. Сьогодні для цього є всі можливості — офлайн і онлайн-тренування, велика кількість тренерів та матеріалів. Головне — бажання дитини.
Дуже важливу роль відіграють батьки. Я завжди наголошую: якщо дитині щось не подобається, її не можна змушувати. Дитина має бути щасливою і займатися тим, що їй цікаво. Приблизно 60% успіху залежить не від фінансів, а від підтримки батьків — від того, чи готові вони проводити час разом з дитиною, їздити на турніри, допомагати й підтримувати.
Щодо результатів, найбільший вплив мають саме турніри. Саме вони дисциплінують, навчають правил, відповідальності та дають найбільший навчальний ефект. Діти часто краще запам’ятовують партії, зіграні на турнірі, ніж багаторазові пояснення на заняттях.
За спостереженнями та відгуками батьків, приблизно за рік регулярних занять і активної гри в турнірах успішність дитини в школі зростає на 2–3 бали. Діти стають уважнішими, швидше сприймають матеріал і краще реагують на вчителя. Рік занять шахами дає дуже відчутний результат.
