віка

 

 

Вікторія Петрук пригадує історію знайомства з чоловіком:

«Це, мабуть, була така підліткова історія. Не так, як тепер — зустрітися в кафе. Тоді мені було 14, йому — 16. Різниця — півтора року. У нас були радіостанції, куди можна було скидати номери. Було літо, канікули, і я подумала: чому б не спробувати? Вирішила надіслати свій номер — просто з цікавості, щоб поспілкуватися. Бо тоді не було такого вибору, як тепер — піти погуляти чи зустрітися десь.

Так воно все й почалося. Дзвінків було безліч, але одного разу подзвонив мій майбутній чоловік. Спілкувався дуже настирливо. Коли я почула, з якого він села, одразу насторожилася, бо тоді там були досить нав’язливі хлопці. Сказала собі: «Ні, навіть не обговорюється».

Але за кілька днів він знову подзвонив і каже: «Ти ще пошкодуєш, що не хочеш зі мною говорити».
Мені тоді було лише 14, і я злякалася, що він може щось зробити. Тож вирішила — краще поспілкуюся.

З того часу наша розмова затягнулася. Він буквально перекрив усіх, хто мені телефонував — навіть через знайомих забороняв дзвонити. Так ми почали спілкуватися ще з 14 років».

Дружина пригадує, що перша їхня зустріч була на свято Покрови, у жовтні.

«Я добре пам’ятаю той морозний ранок. Він їхав нібито в місто, але, мабуть, саме до мене. Каже: «Давай побачимось».
Ми поспілкувалися хвилин п’ять — і з того моменту він залишився поруч назавжди», — каже Вікторія Петрук.

Пара у шлюбі прожила 13 років, а загалом були разом 18 років. У пари є  донечка Інна — 13 років.

За словами дружини, донечка — копія чоловіка.

«Коли я виходила за нього, він якось сказав:
— От побачиш, у нас буде донька тоді-то і тоді-то.
Я сміялася:
— Ти ж не можеш знати, коли будуть діти і хто народиться.
А він відповів:
— Знаю. Я проситиму Бога, щоб була така, як я намалював.

І справді — його бажання здійснилося. Вона у всьому схожа на нього: справедлива, сильна, зі стержнем», — розповідає дружина.

Вікторія пригадує чоловіка, як дуже життєрадісного, енергійного, усміхненого. Його було чути здалеку — там, де він, завжди панував сміх і радість. Навіть коли було важко, він умів підбадьорити.

«Як чоловіка — він був надзвичайно турботливий. Для нього сім’я була святим. Якщо у нас виникали проблеми, він міг залишити роботу чи друзів і бути поруч. Часто казав: «Я сьогодні залишаюся вдома, хочу побути з вами».

Як тато — просто неймовірний. Іноді я жартувала, що він кращий батько, ніж я мама. Міг прийти з роботи о першій ночі, взяти дитину на руки, колисати, співати, щоб я відпочила. Навіть казки складав — у нас досі є одна, написана ним, коли донька була у 4 класі. Він казав: «Коли виростеш, розповідатимеш цю казку своїм дітям — від дідуся», — зазначає дружина.

Вікторія Петрук каже, що як військовий — він був дуже відповідальний, мужній і безстрашний. Можливо, іноді йому було страшно, але він ніколи цього не показував. Навіть у найважчих умовах — під обстрілами, вночі, в окопах — умів розвеселити побратимів до сліз.

«Саме тому й отримав позивний «Цибуля» — бо, як казали хлопці, «від нього і смієшся, і плачеш».

Про нього всі відгукувалися тільки добре. Він підтримував бойовий дух, навіть коли самому було нелегко. І водночас знаходив сили підтримувати мене. Я часто була розгублена, слабка, а він повторював: «Тримайся. Все буде добре. Повір мені».

Дружина пригадує, Володимир Петрук найбільше любив риболовлю. Через це в них часто виникали невеликі суперечки — бо рибалка для захисника була святим.

«Як тільки випадали вихідні й гарна погода, він казав:
— Мені треба піти на рибу, маю відчуття, що сьогодні клюватиме.
А я ображалася:
— Як же так? Ми ж хотіли відпочити разом!

Але він ішов, часто навіть вимикав телефон, щоб ніхто не турбував. Повертався завжди спокійний, натхненний, ніби заряджався енергією від природи. Згодом я змирилася й почала їздити з ним», — ділиться Вікторія Петрук.

Володимир Петрук до початку повномасштабного вторгнення працював на заводі, де виготовляли паливні брикети для печей. 

Рішення Володимира Петрука піти захищати Україну від окупантів визрівало ще з 2014 року, коли почалися перші бойові дії. Тоді багато його друзів пішли добровольцями, навіть найкращий друг дитинства.

«Але мій чоловік уже мав сім’ю, донечку, тож я його стримувала. Він часто казав: «Мені соромно, що всі воюють, а я сиджу вдома».
Ми сварилися через це, але я вмовляла його залишитися — заради нас.

Коли ж у 2022 році почали ширитися чутки про можливе вторгнення, він уже все розумів. Пам’ятаю, після Нового року сказав: «Віко, ці два місяці проживімо так, як ніколи. Бо буде війна».

Я спершу не повірила. Але він ніби щось відчував. Ми справді тоді провели разом кожну хвилину — гуляли, ходили на каву, насолоджувалися часом утрьох із донькою», — каже дружина.

Жінка пригадує, що вранці, 24 лютого, прокинулася від вибухів. Ввімкнула телевізор — хаос, новини, війна.

«Збудила чоловіка зі словом «Почалося». Він нічого не питав. Просто сказав: «Звари каву».
Ми завжди пили з однієї чашки — так було заведено. Потім додав спокійно: «Приготуй мені їсти, я йду на роботу».

Насправді він пішов до військкомату. Уже того дня записався добровольцем, хоча ніколи не служив — мав звільнення через хворих батьків. Його спершу не хотіли брати, бо тоді набирали лише тих, хто мав бойовий досвід. Але він ходив туди кілька днів поспіль, добивався, просив. Я, щоб зупинити, навіть сховала документи. Ми посварилися, я плакала, але він забрав документи й поїхав. У суботу — на військкомат, у неділю — повернувся на день додому.

Казав: «Я мушу йти. У нас росте донька. Коли вона колись запитає, де був її тато, що я скажу? Що ховався? Ні. Я маю захищати вас». Він повторював, що йде не просто воювати, а захищати свою сім’ю — мене й нашу дитину».

Жінка розповідає, що спочатку все затягнулося через документи. 24 лютого почалася війна, 25-го він уже був у військкоматі. Але йому казали, що папери загубилися. Він навіть жартував, що, може, то знак.

«А я раділа — думала, не візьмуть. Та в середу, о сьомій ранку, задзвонив телефон. Начальник військкомату суворо каже:
«Володимир Петрук? На дев’яту годину, ваші документи знайшлися».

І все. Того дня він пішов назавжди», — пригадує дружина.

Після того як чоловік пішов на фронт Вікторії емоційно було дуже важко. Фізично — ні, бо вона знала, що мусить дбати про дитину. 

«Пам’ятаю, коли чоловік прийняв присягу, він подзвонив своєму другові із села, який уже воював. Той його похвалив, сказав, що гордиться ним. А вже за кілька днів ми дізналися, що Назар зник безвісти. Це стало для мого чоловіка поштовхом їхати на Схід. Хоч міг залишитися у Франківську, охороняти об’єкти, але він вирішив іти на передову. Тоді я зрозуміла, що його не відмовлю», — додає Вікторія Петрук.

Дружина Героя зазначає, що найважче було, коли відвернулися близькі. Друзі, знайомі — кожен зайнявся своїм. Вона залишилась сама, пригнічена морально. Але навчилася з цим жити.

«Чоловік ділився історіями, але не про бойові дії. Більше про побут, хлопців, жарти. Ми часто сміялися. Він навіть казав, що я для нього — як подружка-пліткарка. Я знала всіх його побратимів за кличками, хоч ніколи їх не бачила.

Про те, що їде на Схід, він сказав уже перед фактом. Просто повідомив: «Ми вирушаємо».

Вікторія Петрук пригадала, як дізналася про загибель свого чоловіка:

«Перед виїздом він подзвонив. Ми довго говорили. Казав, що скоро приїде, щоб я наліпила пельменів — бо дуже їх любив. Потім зателефонував ще раз — сказав, що загинув один побратим. Він був дуже пригнічений.

Того вечора він знову подзвонив і нагадав мені наші розмови: «Пам’ятаєш, що маєш робити, якщо мене не стане?» Я не хотіла це слухати, просила не говорити такого. А він відповів: «Я знаю, що не повернуся».

Я жартувала під час нашої розмови, нервувалася, а він просто дивився в камеру. Я зробила скрін — думала, потім вишлю йому на день народження. Він плакав і казав: «Вікусь, я ж не вернуся».

Ми проговорили три-чотири години — поки він пакував речі, спорядження. Потім попрощалися. І він уже не сказав звичне «до неділі». Це мене дуже тривожило».

Вікторія Петрук каже, що ті дні були важкі. Вона не знаходила собі місця, навіть пельменів так і не наліпила — досі не може.

«У суботу стало зовсім неспокійно. А о п’ятій вечора він загинув. Про це дізналися від побратима, теж із нашого села. Він подзвонив своїй мамі й сказав: «У нас біда».

А мені тоді ще нічого не повідомили. У неділю я встала, готувала сніданок, говорила з кумою, навіть не уявляючи, що його вже немає…


12.11.2055 6
Коментарі ()

10.11.2025
Катерина Гришко

Суд скасував звернення Івано-Франківської міської ради про посилення інституту сім’ї. Проте, у рішенні не йдеться про заборону абортів.    

909
06.11.2025
Павло Мінка

На Франківщині ситуація гостра: регіон — один із найлісистіших в Україні, з Карпатськими лісами, які є частиною заповідників. 

2180
02.11.2025
Діана Струк

В інтерв'ю Фіртці представник Уповноваженого з прав людини в Івано-Франківській області Віталій Вербовий розповів, як родини безвісти зниклих можуть діяти за особливих обставин, як громади допомагають їм і що змінилося в системі сповіщення.    

1177
29.10.2025
Лука Головенський

Це розповідь про останні роки в Німеччині та загибель гетьмана України Павла Скоропадського.

2315 1
28.10.2025
Вікторія Матіїв

«Немає більшої любові, ніж коли людина віддає життя за своїх друзів», — ці слова з Біблії (Євангеліє від Івана 15:13) найточніше описують Олега Павлишина. Його дружина Світлана Павлишин каже, що саме так він і жив — без вагань залишив усе: родину, спокій, звичне життя, щоб стати на захист України.  

31648
23.10.2025
Вікторія Косович

Як зміниться навчальний процес, за якими факторами поділять ліцеї та чого очікувати вчителям і учням старших класів, Фіртка поспілкувалася з директоркою департаменту освіти й науки Івано-Франківської міської ради, заступницею міського голови Вікторією Дротянко.

8953

Корупція, розкрадання  грошей в воюючій країні – справа мерзенна і така, що заслуговує жорсткого осуду та жорстоких вироків. Це без сумнівів і на поверхні. Але тут ми спробуємо піднятися над площиною очевидної реальності і додати трішки 3D, тобто тримірності.

1228

Чому у світі так багато ненависті та злості? Над цим думали так само багато філософів. Чи теологів, релігієзнавців, чи вірусологів.

816

Доволі поширеною є думка серед практикуючих християн начебто «жінці в дні менструації не можна заходити до церкви, цілувати ікони та причащатися». Ця ідея настільки довго існує, що багато хто вважає  це каноном. І насправді дуже сумно кол

2070

Сьогодні ми є посеред переломного моменту в історії. Нові правила гри не просто формулюються, сама гра передефіньовує себе, дає собі нове означення і сенс.

2808 6
11.11.2025

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

6229 2
07.11.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

1705
03.11.2025

За даними експертів, те, що одночасне споживання їжі й води негативно впливає на травлення, є міфом.

10677
11.11.2025

У Музеї мистецтв Прикарпаття стартував проєкт з оцифрування костелу Пресвятої Діви Марії XVII століття.

7060
08.11.2025

Вінчання — особливий релігійний обряд, який символізує об'єднання двох людей в шлюбі перед Богом.  

8785
04.11.2025

Два досвідчених і дуже майстерних шахових гравців сіли за дошку з чорно-білими клітинами і розставили на ній свої війська.

14442
30.10.2025

Отець Юліан Тимчук розповів про історію походження свята Геловіну та пояснив, чому з християнського погляду воно не є «невинною розвагою». 

722
11.11.2025

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив перших претендентів.

691
10.11.2025

П'ятого листопада Нью-Йорк обрав собі нового мера. Ним став 34-річний Зогран Мамдані, представник лівого крила Демократичної партії США, популіст та «прихильник ХАМАС».

795
04.11.2025

На саміті АТЕС у Південній Кореї президент Китаю Сі Цзіньпін під час обміну подарунками подарував президенту південної Кореї Лі Чже Мену два флагманських смартфони Xiaomi китайського виробництва.

788
02.11.2025

Китай «західним» розумом і логікою не зрозуміти. Ліберальна західна демократія з її публічністю та відкритістю не притаманна Китаю.

1237
23.10.2025

За кілька останніх днів спостерігаємо різку зміну риторики США щодо Росії. Вперше за другої каденції Трампа США запровадили нові санкції проти Росії, комітет Сенату пропонує визнати Росію державою-спонсором тероризму.

1492