Олександр Лисий родом із села Приозерне Рогатинської громади. У 2021 році чоловік підписав контракт із Збройними силами України та розпочав службу у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. З початком повномасштабного вторгнення воював на різних напрямках — Донеччині, Луганщині, Запоріжжі та Миколаївщині, а також брав участь у звільненні Херсона.
У 2023 році через тяжкі контузії та пухлину в мозку медики визнали військового обмежено придатним до служби та встановили йому другу групу інвалідності. 30 вересня того ж року Олександр звільнився з війська.
Після повернення до цивільного життя ветеран почав активніше займатися мистецтвом і філософією. Сьогодні він є учасником проєкту «Мистецтво Нескорених», у межах якого через свої роботи розповідає про пережитий досвід війни.
Про службу, звільнення Херсона, перші місяці після повернення до цивільного життя, мистецтво, власну справу, ставлення суспільства до ветеранів та те, чому вирішив стати військовим, Олександр Лисий розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.
«Мій шлях до війська почався ще у 2021 році»
Олександр розповідає, що військовий шлях для нього розпочався ще задовго до повномасштабного вторгнення. У 2021 році він підписав контракт із ЗСУ та став кадровим військовим.
«Перш за все хочу сказати, що я підписав контракт. Я є кадровим військовим ще з 2021 року. Мій шлях до війська якраз починався через контракт. Війну я застав у місті Лисичанськ», — пригадав ветеран.
Сам Олександр родом із Прикарпаття — із села Приозерне Рогатинської громади.
Перший контракт він підписав із 24 окремою механізованою бригадою імені короля Данила. Пізніше служив у Десантно-штурмових військах, зокрема був прикомандирований до 80-ї бригади. Перед звільненням із війська проходив службу поблизу Чорнобиля, у селі Іванків.
Водночас, говорить Олександр, ще до повномасштабної війни він дуже хотів служити. Каже, що мав певні проблеми зі здоров’ям і документи про непридатність до військової служби ще з 2014 року, однак вирішив приховати їх, аби отримати можливість підписати контракт.
«Я був списаний по ГАСІ і дуже хотів служити. У мене виникла ідея, щоб ці всі документи, що я був непридатний ще до війни, у 2014 році, десь сховати і підписати контракт», — розповів ветеран.
Тож у 2021 році Олександр таки підписав контракт із 24-ю бригадою. На той момент він уже перебував на сході України.
«А коли почалося повномасштабне, я був у Лисичанську», — додав ветеран.
«Найбільше мені запам’яталося звільнення Херсона»
За час служби Олександр Лисий воював на кількох напрямках. Серед них — Донеччина, Луганщина, Запоріжжя та Миколаївщина. Однак найбільше йому запам’ятався період звільнення Херсона.
За його словами, саме цей напрямок став одним із найбільш пам’ятних за час служби, адже українські військові тоді звільнили значну частину території.
«Найбільше мені запам’яталося якраз звільнення Херсона, бо це був основний напрямок контрнаступу. Ми тоді відбили дуже велику частину нашої території», — говорив Олександр.
Сам Херсон після звільнення справив на нього важке враження. Олександр пригадує, що російські військові, відступаючи, залишили після себе значні руйнування.
«Після росіян місто досить сильно було позбавлене всього, що цивілізація нам дала», — розповів Олександр Лисий.
За його словами, Херсон був дуже знищений.
Водночас складними для військового були не лише побачені руйнування, а й окремі ситуації у спілкуванні з місцевими жителями.
Олександр пригадує один із випадків, який особливо запам’ятався йому. Військові купували необхідні речі на базарі. Поруч була маленька дівчинка зі своєю мамою. Дитина звернула увагу на українських військових, після чого мати, як згадує ветеран, відреагувала російською мовою та назвала п*дераси.
«Це мені найбільше запам’яталося», — говорить Олександр.
«Цивільні взагалі не готові розуміти нас»
У 2023 році через тяжкі контузії та пухлину в мозку медики визнали Олександра обмежено придатним до військової служби та встановили йому другу групу інвалідності. 30 вересня 2023 року він звільнився з війська.
Після цього перед ветераном постало нове випробування — повернення до цивільного життя.
Олександр говорить, що цей перехід виявився складнішим, ніж він очікував. Перші місяці та навіть перший рік після звільнення були для нього особливо важкими.
«Ми якраз про це розмовляли, коли я був цілий тиждень на ретриті щодо професійної кваліфікації. Ми спілкувалися навіть із побратимами. І це є саме повернення до цивільного життя».
На думку ветерана, цивільне суспільство не завжди готове розуміти людей, які повертаються з війни.
«Цивільні взагалі не є готовими і, я так вважаю, навіть не хотіли бачити і розуміти нас у тому, що ми військові, а вони цивільні. Різниця дуже велика».
Зараз він уже значно більше адаптувався до цивільного життя. Однак пригадує, що спочатку йому було важко прийняти те, що частина людей, за його словами, уникала військової служби та захисту держави, водночас продовжуючи користуватися можливостями й благами цивільного життя.
«Зараз я вже більш адаптований до цивільного життя, але оці перші місяці, перший рік — це було дуже важко. Прийняти те, що багато хто, я навіть би сказав, спасувався перед військовою службою, перед захистом держави. І зараз користується тими всіма благами, що дає держава», — наголосив ветеран.
«Я почав активніше займатися мистецтвом і філософією»
Пережитий досвід змінив ставлення Олександра до повсякденного життя. Після повернення він почав більше часу приділяти мистецтву та філософії.
«Я почав більш активно займатися мистецтвом і більш активно займатися філософією».
Зараз чоловік працює над книгою з філософії. Каже, що це не автобіографічна, а власні роздуми та філософські тези й антитези.
За словами Олександра, саме досвід війни допоміг йому по-новому поглянути на філософію та структуру власних думок.
«Я маю свої кілька філософських тез і антитез. Те, що я зрозумів на війні, воно мені допомогло більш організовано сприйняти саму структуру філософії і як вона впливає на мене, на суспільство», — пояснив ветеран.
Він додає, що у своїх роботах розмірковує про те, що відбувається навколо нього і як різні події впливають на людину.
«Я переношу всі негативні емоції на полотно»
Олександр став учасником проєкту «Мистецтво Нескорених». Для нього мистецтво — це передусім спосіб показати внутрішній світ людини та висловити те, що не завжди можливо сказати словами.
«Мистецтво, перш за все, — це прояв внутрішнього світу. І, можливо, прояв сказати “ні” деяким речам у цивільному житті. Одним словом, подолання протесту», — пояснив він.
Мистецтво також допомагає ветерану справлятися з емоціями. Олександр не сприймає свої роботи лише як декоративні картини, які мають прикрашати стіни.
«Перш за все, мистецтво для мене — прояв, де можу всі свої негативні емоції показати. Це переношу якраз на полотно. Це не декоративне мистецтво, яке можна вішати на стіну чи ним захоплюватися. Це мистецтво просто для того, щоб я позбавився тригерів, наприклад».
Одну зі своїх робіт він створює у стилі асамбляжу та арт-брут. У ній використовує речі, пов’язані з його військовим досвідом.
«Одна з моїх картин робиться в стилі асамбляжу, арт-бруту. У цій формі я якраз, як персона. І всі плями — це моя реальна кров, тільки зафарбована фарбою», — розповів Олександр.
У межах проєкту він працює саме з асамбляжем — поєднує на полотні предмети та матеріали, які були поруч із ним під час служби.
«Я працюю в стилі асамбляжу. Тобто всі речі, все, що було на мені, біля мене, і все, що я привіз із війни, вони використовуються якраз на полотні», — пояснив ветеран.
Для нього це не просто художній експеримент. Це спосіб перенести пережитий досвід у матеріальну форму та звільнитися від частини емоцій, які залишилися після війни.
«Мене заземляє моя фірма»
Окрім мистецтва, допомагає Олександру рухатися вперед і власна справа.
Після звільнення з війська він відкрив свою фірму, яка працює у сфері надання послуг.
«Я відкрив свою фірму, маю певний напрямок послуг. Маю вже чотирьох працівників. Я є ФОПом третьої групи. І це якось мене трошки заземляє».
За словами ветерана, робота та відповідальність за власну справу допомагають повернути відчуття структури й організованості, які були невід’ємною частиною військового життя.
Водночас після війни змінилося його ставлення до спорту. До служби Олександр активно займався велоспортом і навіть має кілька перемог у змаганнях у Польщі.
«Єдине, що змінилося, — я почав менше займатися спортом. Бо до війни я займався дуже велоспортом. Декілька виграних змагань у Польщі маю. І це якраз те, що змінилося», — розповів Олександр.
«Ми, люди військового напрямку, маємо дисципліну і субординацію»
Олександр говорить, що хотів би, аби українці, які ніколи не були на війні, краще розуміли досвід ветеранів. На його думку, для цього важливо більше слухати самих військових і не боятися запитувати.
«Перш за все потрібно подивитися деякі реальні історії і послухати реальних людей. Перш за все запитати їх: чи тобі подобається, чи потрібно звертатися так, чи так?» — поділився ветеран.
Олександр наголошує, що військове середовище має власні правила спілкування, дисципліну та субординацію. І після повернення до цивільного життя ці звички нікуди не зникають миттєво.
«Ми, люди військового напрямку, в нас є дисципліна, у нас є якась субординація. І це є найгірше, що впливає на те, як я бачу. І багато ветеранів навіть звертають на це увагу», — пояснив Олександр Лисий.
Водночас, за його словами, певні ситуації у суспільстві досі можуть бути для ветеранів тригерними.
Однією з таких речей він називає хвилину мовчання. Окремо Олександр говорить про поведінку частини молоді та використання російської мови, що також викликає у нього негативну реакцію.
«За хвилину мовчання — це досі основний тригер. І найбільше це виховання сучасних підлітків, молоді. Вони навіть позволяють собі слухати російську мову… Ні, не мають права слухати російську мову, але роблять це. І це досить тригерить», — наголосив Олександр Лисий.
«Мене дратують люди, які втекли від армії»
Окремою частиною розмови стала історія, яка трапилася з Олександром уже після повернення з війни. Ветеран став потерпілим у випадку побиття в Рогатинській громаді.
За його словами, конфлікт виник, зокрема, через його роботу та пошук працівників для власної фірми.
Олександр розповідає, що нині активно шукає спеціалістів, адже роботи багато, а людей із необхідними практичними навичками небагато.
«Я і зараз в активному пошуку працівників, бо зараз дуже багато роботи, а людей, які щось вміють, наприклад, навіть тримати шуруповерт чи ще щось, дуже мало», — розповів ветеран.
На його думку, нині значно більше уваги приділяють популярним професіям, зокрема в ІТ-сфері, тоді як робітничі спеціальності залишаються менш затребуваними серед молоді.
Сам Олександр говорить, що свого часу навчався практичної роботи — зокрема, шпаклювати, клеїти шпалери та виконувати інші будівельні роботи.
Водночас сам конфлікт він розглядає ширше — як проблему, що стосується ставлення суспільства до виконання військового обов’язку.
«Я працюю на рахунок спеціалістів. Але це конфлікт на рівні держави, я би так сказав. Зараз з ТЦК та поліцією зробили якихось недостойних. Але вони виконують свої обов'язки».
Олександр зізнається, що має нетерпимість до людей, які, на його думку, ухилялися від захисту держави.
«В мене нетерпимість до людей, які втекли від армії. Бо кожен, хто хоче жити в Україні, повинен захищати свою державу», — наголосив Олександр Лисий.
Свою позицію ветеран пояснює тим, що всі громадяни користуються благами держави. Діти навчаються у школах, люди звертаються до поліклінік, користуються іншими державними послугами.
«Якщо, наприклад, взяти більш детально, кожен користується тими благами, які суспільство, які держава дає. Тобто він виховує своїх дітей у школах — це є державна установа. Ходить до поліклініки — це є державна установа. І так далі».
«Чому такі ситуації трапляються з ветеранами? Через злобу і неприйняття»
На думку Олександра, випадки конфліктів за участю ветеранів після їхнього повернення до цивільного життя можуть виникати через нерозуміння, злість та неприйняття.
Він вважає, що частина суспільства просто не готова чесно відповісти собі на питання, чому хтось пішов захищати країну, а хтось — ні.
«Через злобу, через якесь неприйняття, через якусь неспроможність сказати собі в дзеркалі, що так, я боюся, нехай помирають інші, але не я. Я до війни не готовий і так далі. Мене мама виростила не для війни».
Водночас Олександр Лисий наголосив, що після повернення військовим потрібне не лише формальне прийняття, а й реальне розуміння їхнього досвіду.
Для Олександра важливо, щоб цивільні люди не сприймали ветеранів як окрему групу, яку потрібно боятися чи уникати. Натомість, на його думку, варто більше спілкуватися, слухати та намагатися зрозуміти, через що пройшла людина.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«На своєму прикладі та реальних історіях»: як троє ветеранів викладають «Захист України» у Коломиї
На Прикарпатті ветерани та їхні родини отримали 71 грант на розвиток бізнесу
