Великий жирний Удав спіймав Кота. Обмотав його своїм могутнім тілом-мотузкою, не шкодуючи його.
– Який же ти м’якенький, який же ти біленький, який же ти жирний і смачненький, – шепотів Удав, давлячись слиною.
– Ой, пусти мене, – жалісно пропищав Кіт, – по якому праву ти таке чиниш зі мною, береш чуже?
– Тому, що проти мене ти слабак. Я бачив, як ти мишу їв. А по якому праву ти чинив це? Наївся і під лавкою розпластався у своєму лінивстві під сонечком, забувши про небезпеку. А я таким не буваю, я добре їм і добре думаю, – навчав Змій Кота, який уже був неживий. З’ївши Кота, удав сонно облизався і тут же на тому місці скрутився спати. Окутаний дрімотою, думав, який він розумний та спритний. «О! Я – Удав, а це не те, що якийсь там дурний Кіт», – думав, мружачи повіки. Раптом йому на очі впала тінь. Це змієлов накинув мішок на нього.
– Ой-йой-йой, пусти мене негайно, – заверещав Удав, – по якому праву ти так чиниш зі мною?
Посміхнувшись, змієлов сказав: «У світі існує одне правило: проти слабших ти мастак, проти сильних – ти слизняк».
Одні у світі живуть без правил, вважаючи себе місцевими божками, і думають, що можуть чинити все, що їм заманеться. А інші живуть за правилами, бо знають, що на кожне поліно завжди є своя сокира.
