Відсьогодні починають діяти додаткові торговельні преференції, надані Україні Євросоюзом. Насамперед, це стосується українського аграрного сектору.
Подекуди в німецькомовній пресі (я зазвичай читаю її та ще трохи іспанську – англійська в мене, перепрошую, трохи заіржавіла) бачив таку думку, що це, мовляв, ще один великий крок назустріч українцям, така собі допомога та благодійництво з боку Європи...
Еге ж, благодійництво... Третій рік поспіль неврожай, навіть у благословенній Іспанії ціни на овочі та фрукти піднялися. А український аграрний сектор – це для них просто спасіння, до того ж – значно дешевше, ніж навіть польські продукти.
Вони раді-радесенькі купувати в українців все, що тільки ті можуть запропонувати. І це добре. А ото був би вже закон про землю - було б ще краще, ще вигідніше торгувати з Європою. Аграрний сектор – це економічна сила України і це вам, до слова – не "викопав – продав", як ото мишебраття звикли...
Проте, як на мене – є два вкрай неприємні моменти. Перший – це реальна загроза загратися та продати більше, ніж можна: тобто, треба якось слідкувати, аби ж і собі досить залишилося, аби люди голодними не сиділи та ціни на продукти не підскочили.
Другий – я ще далекий від завершення свого розслідування, але в мене все щільніш складається враження, що ВСЮ українську аграрну торгівлю з Європою (про інші частини світу не скажу, не маю даних), ніби мухи, обсіли посередники – до того ж так чи інакше пов'язані з Росією. Ці ланцюжки були вибудувані ще за Кучми, як не за Кравчука – і діють собі й досі.
В яку німецьку чи австрійську фірму не тицьну – обов'язково якісь зв'язки з Росією побачу, а про зернотрейдерів, які чомусь всі виявляються "руссланддойче", взагалі мовчу... Це непокоїть та бентежить. Таке враження, ніби п'явки висять...
