Між тими, хто істерично верещить: «Всьо пропало» і тими, хто безпробудно торочить: «Всьо буде чьотко» стоїть глибочезна прірва, дно якої однаково манить ноги невиправного оптиміста і ноги нещасного песиміста.
Країна сутужно, важко, нестерпно туго, але проходить стадію переродження. На заваді її повному переродженню стоять не лише корупціонери, жлоби різних вагових категорій і населених пунктів, бандити на джипах, головорізи і прибацана геополітика володьки пуйла та інше локальне й глобальне лайно, а й – не в останню чергу – негативні установки, які ллються потоками свідомості однаково відірваних від реальності оптимістів і песимістів.
Що депресивні люди, що вкрай рожевоокулярні, однаково небезпечні для суспільства.
Однак негативні песимісти мають одну велику перевагу над негативними оптимістами. Вони, зазвичай, апелюють безапеляційними аргументами на кшталт: «Все в руках олігархів», «Світова змова», «Американські і москальскі розбори на нашій богообраній землі». Найбільш примітивні серед них ще й за старим добрим штурпцером додадуть обов’язково: «Жидомасони».
І справді, щодо першого пункту пояснень приреченості всякої доброї дії , коротка теза «все в руках олігархів» об’єктивно доведень не потребує. Її довести настільки легко, що аж з того всього неможливо .
Хто б сумнівався, що передвиборча активізація папіків на наших районах, які таки переважно потрапили в Раду, це ніщо інше як превентивний хід феодальним конем на шахівниці, як вони гадають собі, нових фортифікацій зі слабким королем, і без королеви, а не просто дерібан, як у старі і теж не дуже добрі часи. До папіків ще можуть, активніше, додатися з часом солдатики, деякі.
І тут би дійсно стати в один ряд з безпомильними песимістами і почати голосити: «Всьо пропало», або, навпаки, побігти записатися до лав папіків конюхом, бідним рицарем, збруярем чи трубадуром, то вже у кого які там несеньйорські таланти , і бити в бубен з запіненим ротом від «всьо буде чьотко».
Та, на щастя, існує активність і пасивність на іншому полюсі українського буття. Шлях у довбуші і робінгуди - це рішення позитивно активної людини. Вибір на користь професії а-ля енергетично-дистанційний кілер/ескулап, астролог, парапсихолог, пастельний маг і воскозливач – без сумнівів позитивно пасивної. Нема жартів.
Професійно проклясти – це наука і довга мука. До прикладу, певні Ізраїльські каббалісти, як вважається, не одного звели в могилу, кого приписали до ворогів свого народу. В ряді Африканських країн ледь не у кожного диктатора і навіть сільського голови є свій колдун. Високі китайські політики сьогодення в країні діалектично-матеріалістичного богоборства мають традицію користуватися послугами модерних даосів , практикують так звану зовнішню і внутрішню алхімію.
А оккультні москалі, які обов’язково функціонально наявні за пазухою у православного да кастєй і мозга путіна, за нещодавній панмондіальний глум над своїм відмороженим кєнГуру на Брісбен наслали явно не австралійські морози. Цю думку поділяє, наприклад, відомий філософ Гейдар Джемаль і політолог Станіслав Бєлковський (який підтримує курс України в напрямку від Росії, який брав активну участь у помаранчевих подіях і активно зараз домагається українського громадянства).
Певні люди, вже тепер із середовища екс-православних (московського патріархату) стверджують, що в РПЦ існують цілі кола – не з числа всіх, звісно, священників, не варто усіх підряд очорнювати – які спеціалізуються на різного роду чорних анафемах, які вони уперто називають псалмокатарами, і активно задіюють у своїх корисливих цілях.
Частково пояснюється небажання керівництва (знов таки, вочевидь, з українських-московських не всі знають, що діється в тих квазі-православних кружках Москви) української православної церкви московського патріархату не зливатися з Київським патріархатом в помісну Єдину Українську Церкву якраз страхом перед такими-от методами впливу своїх старшеньких з Москви.
Згадайте, як ті попи проклинали Мазепу у вісімнадцятому столітті, і серед них тьма українських русичів була. Це були справдешні християни ?.. Це були справдешні українці ?..
А у нас буденні люди більше проклинають дороги, по яких щоденно ходять і їздять, начальників, робочі місця, які їм щомісячно гроші приносять за лю-лю «Вконтактє» цілий день, і решту своїх співвітчизників, що їм багато чим недогодили. Русскій мір на Галичині під фанфари не звучить, Богу дяка, зате нікуди не подівся русскій мат. А вдалого свого не придумали. От тепер і спитайте, чому все так не лепсько в державі ? Бо самовбивці. Не кляни, на чому твій світ стоїть, чоловіче, не кляни, бо відіб’ється від землі і до неба не підкине тебе. Все дуже тонко насправді.
Клясти насилати прокляття, професійно чи по-дилетантськи – на будь-кого і на будь-що, це все одно неправильно і гріховно, немає виправдання. За все доведеться за життя і після життя відповісти. Нерідко навіть родичам бідолах злостивих також.
Просто Україна знаходиться в зоні сильних еґрегорів іудео-християнства, а християнство, як відомо, проголошує «не проклинати ворогів – а благословляти». І неважливо, християни ви практикуючі, чи зовсім, навіть суто ритуально, не християни. Відтак людина, яка благословляє, а не проклинає, автоматично від себе віддаляє темну енергію, власну і чужу. Світло легко долає темряву, легше, ніж здається, за умов зусиль.
Не хочеться моралізувати надто, повторювати банальності, але любов та спокій таки сильніші за злобу і суєту встократ. Бо це органічніше для людини, яка б вона не була. Кожен це, коли не усвідомлює, то відчуває.
Небезпечним для людини і країни – саме в цей найбільше час – є відхід від юдео-християнських егрегорів, парадигм, правил, заповідей на щодень, дотримань догматів, канонів – великих структурних енергій. В кризові часи якраз і появляється у багатьох опора на дрібне магічне язичництво, аби вижити, вберегтися, і не більше, як правило. Чи велике, аби перейняти у сильного ворога все те, чим він користується для перемоги. Та це хибний шлях, рівно як перехід в іншу релігію, атеїзм, агностицизм, який руйнує старі егрегори людини і країни в цілому, в залежності від кількості «новонавернених», і не дає вдосталь якісних натомість , з очікуваними життєвими звитягами. Хоч які були потужні егрегори новітнього за формою язичництва у таких нелюдських режимів, як Радянський Союз і Третій Рейх – вони зазнали поразки. І їх носії теж.
Програє, зазнає прогару і нинішня Росія з її носіями. Одна і з причин її не за горами краху – зло, що цинічно маскується під добро. Ще й під християнське. Як знаємо. Ступінь згіршення вже близький до гіперкритичного, світлі егрегори, які тільки й тримаються завдяки невеликому відсотку населення і таким особистостям як Макаревич, Зубов, тощо, динамічно віддаляються.
Астрологічна карта вказує на певні важливі події, що мають трапитися у грудні цього року і січні майбутнього в Росії(про які більшість людей може і не знати). Але остаточно і загальновідомо,так би мовити, зоряний шлях цієї країни – в межах її сьогоднішніх кордонів, статусу і головних діючих осіб – закінчується навесні 2017.
У березні, якщо точніше. Три роки мине від часу окупації нею нашої території.
Астрологія, звичайно, не панацея від помилковості, позаяк тільки один Бог знає достовірно все наперед, що є зараз і як було все в минулому, бездоганно і безпомилково. Передозування гороскопами - це теж руйнація позитивних енергій і гріх (хоч три мудреці зі Сходу, читаємо Біблію, які прийшли вклонитися Месії, знайшли Його за зірками).
Та не потрібно бути антифейковим астрологом чи топовим політологом, щоби спрогнозувати(не плутати з пророцтвом) печальний фінал держави, що утримує над собою наразі сильні темні егрегори несформованого ще повністю роду Гога і Магога, витісняючи все далі й далі на переферію світлі.
Українці не мають радіти з того зла, що та держава завдає і ще завдасть собі і своїм підданим – найбільше. Українці повинні думати, як не допусти проникнення більшого зла в себе і формування темних егрегорів над собою. Ліки від цього, тільки на профанний погляд, сміхотворні і неефективні: молитва, церква, рукотворні добрі, корисні і сміливі, обдумані вчинки і менше злості, хоч як би важко… А це означає, що потрібно відмовлятися від хабарів, кумівства, перекрикування і багато інших солодких речей необхідного усталеного буття. Здається, що нереально, але критичну масу – життя змусить. А бидло завжди було і буде, нікуди воно не щезне, зате присяде, як таке, що вже не впливає вагомо більше на місію країни.
Потрібно менше злості і словесного негативу і до, пардон, далеко не досконалої, місцями і моментами дуже паскудної нинішньої укрвлади. Бо хай там як і що, але від неї залежить великою мірою наша з вами доля, а її, хоч вона ще не розуміє вповні цього, від нас. Нас активних, насамперед.
Вища мета – Україна не просто як об’єкт зразка 1991 року, а Україна Київська Русь в недалекому майбутньому. Наші предки це не лише сентиментальні співочі слов’яни, це й грізні, войовничі вікінги, які прийняли християнство і охрестили цю давню велику територію, що й до цього надважливого історичного кроку була слов’янами частково похрещена, змусивши прийняти в серце Єрусалим і відкинути руїни Вавилона, що сягають часів відступника Німрода.
Не варто йти у довбуші-робінгуди, не варто навіть відтворювати історію з УПА, не потрібно слати енергетичне зло чужим і своїм – здорова активність і здорова пасивність ведуть у значно більше. У часи зі своїми суто сучасними нюансами і демократичними порядками, проте часи Володимира Великого. І, ясно, що не московського. Виграємо в часі і в справах – виграємо битву нарешті. А разом з нею місце нарешті не під місяцем, а під Сонцем.
