У грудні 2024 року в Івано-Франківській обласній військовій адміністрації відкрили Центр допомоги ветеранам та їхнім родинам "Ветеран PRO". Це — місце, де координують та підтримують ветеранів у їхній адаптації після військової служби.
Про адаптацію та реінтеграцію ветеранів, проєкти, спрямовані на підтримку родин загиблих бійців та виклики для дружин полеглих воїнів, журналістка Фіртки поспілкувалася із директоркою комунального закладу "Ветеранський простір", засновницею громадської організації "Дружини Янголів", дружиною загиблого захисника Павла Василіва — Любов'ю Василів.
"Ветеран PRO" функціонує трохи більше як два місяці. Розкажіть детальніше про послуги, якими можуть скористатись ветерани у вашому просторі.
"Ветеран PRO" — це простір, який інтегрує ветерана в суспільство та допомагає його членам сім'ї. Це — місце, де людині підкажуть, скоординують в ту чи іншу структуру, щоб вона могла скористатися пільгами, реалізувати свої права.
Основними напрямками послуг, які тут надають, є психологічна та медична реабілітація ветеранів, різні програми для підтримки ментального здоров'я.
Також організовуємо консультації психологів, психотерапевтів, юристів. Окрім того, допомагаємо у працевлаштуванні, перекваліфікації чи перенавчанні.
Як це відбувається?
У закладі є різні освітні тренінгові програми. Це, зокрема, підтримка та навчання нових професій. Завдяки співпраці з Центром зайнятості, раз на місяць їхні спеціалісти консультуватимуть ветеранів, членів їхніх родин.
Водночас консультації згідно з графіком надаватимуть з охорони здоров'я та юридичних питань. Також передбачені індивідуальні психологічні консультації.
Наприклад, у просторі щосереди відбуваються зустрічі, де займаються родини загиблих Героїв. Діють окремі групи для ветеранів, де психологи надають підтримку.
Кожного четверга у нас з психологом займаються студенти медичного коледжа, це діти з сімей полеглих воїнів та чинних військовослужбовців.
Окрім того, ми проводимо круглі столи, на яких об'єднуємо родини загиблих воїнів, окремо родини безвісти зниклих. Насправді круглі столи та форуми — вкрай важливі. Ми їх організовуємо для того, щоб сім'ї одна від одної черпали інформацію та брали приклад.
Розкажіть більше про співпрацю з Центром зайнятості.
Така співпраця є вкрай актуальною. Наприкінці березня плануємо організувати загальну зустріч з працівниками Центру зайнятості, оскільки багато ветеранів до нас звертаються з тим, що хочуть відкрити власну справу, але не знають, як це правильно зробити.
Центр зайнятості запропонував розповісти, що саме потрібно, як правильно писати бізнес-план. Тоді кожного ветерана перенаправлять до спеціалістів, які працюють в його ОТГ, а спеціаліст таким чином зможе допомагати та надавати менторську підтримку ветерану, щоб він міг отримати кошти й відкрити свою справу.
Дуже актуально зараз робити ярмарки бодай раз у квартал. Адже там ветерани можуть себе презентувати, показати, чим вони займаються.
Віримо та багато робимо для того, щоб наш заклад уже через рік став центром, про який знатимуть всі ветерани. Знатимуть, що, прийшовши у "Ветеран PRO", знайдуть тут однодумців, з якими "розправлять крила" і вільно себе почуватимуть.
Для нас важливою є соціальна адаптація ветерана. Щоб їхні зустрічі проходили не лише, щоб здобути другий фах чи для навчання. Також важливо створити такі умови, щоб вони могли тут розвантажитися.
Ми хочемо показати ветерану, що готові підкласти своє плече та що він нам потрібен, що ми на нього чекали й що доля цих людей нам небайдужа.
Ви підкреслили важливість соціальної адаптації. А як підтримуєте ветеранів та їхні родини у процесі реінтеграції?
Насамперед у просторі працюють психологи, не стаціонарні, а з різних організацій, які фінансують закордонні партнери.
Також, функціонує проєкт "Зцілення через мистецтво". Людина займається певною творчою діяльністю, ділиться своїми переживаннями, слухає інших, знаходить друзів, однодумців, з якими можна поділитися своїми тривогами. Таким чином отримує можливість побути у просторі, де немає турбот.
Для цих тематичних занять створені окремі групи з родин загиблих та зниклих безвісти. Окремо запрошуємо дружин, дітей, ветеранів. Ми вже розпочали й плануємо продовжувати систематично проводити різні майстер-класи.
Проєкти насправді є різні. Наприклад, ініціювали проєкт "Зустріч з татковим побратимом".
Як виникла така ініціатива?
Ми захотіли зруйнувати бар’єр між ветеранами та родинами полеглих воїнів. Бо у ветеранів все ж таки є певний бар'єр — іноді вони бояться спілкуватися з рідними своїх побратимів, які загинули, відчувають провину або ж не знають, що саме сказати.
Утім, остання зустріч була дуже трепетна та зворушлива. Прийшли ветерани, які були тяжкопоранені. Вони так круто комунікували з дітьми. Ветерани малювали з дітками один малюнок на двох, мінялися долоньками. Опісля кожен ветеран зазначав, що їм так сподобалось, що вони змогли поринути в дитинство. Тобто їм було весело. Це певне розвантаження.
Працюючи у Ветеранському просторі, розумію, що тут направду мають працювати практичні психологи, які мають досвід, готові вчитися та змінювати певні закладені стандарти. До нас завітали 15 людей, матері поспілкувалися з психологом, ветерани посміялися, діти були щасливі, бо вони гралися із Героями. Пішли від нас 15 щасливих людей. Хіба цього мало?!
Чи закривають наявні ветеранські простори потреби усіх ветеранів та їхніх сімей?
Вважаю, що такі простори мають бути в кожному районі. Ми звикли, що ветеранська політика — це пільги, соціальна допомога. Звикли до пакета чи програми, які дають нам поняття матеріального. Проте, гроші не можуть замінити емоції.
Будь-який ветеранський простір — це має бути затишний куточок, де можна розвантажитися, відволіктися від проблем, зарядитися позитивом, побачити світло у кінці тунелю.
Насамперед такі простори потрібні, аби мати ниточку до ветерана. Через ту ниточку ветеран розуміє, що він не покинутий.
Зараз настав момент руйнувати старі стереотипи. Людина в першу чергу має бути ментально здоровою, тоді вона може продуктивно працювати, навчати своїх дітей, дарувати щастя іншим й таким чином розвивати країну.
Ми маємо розвивати простори, різні організації, які допомагають інтеграції ветеранів. Бо коли закінчиться війна та настане мир, воїни повернуться додому, ми вже маємо чітко знати, як працювати. Ми зараз вчимося, аналізуємо свої помилки, виправляємо їх, вдосконалюємося.
А як щодо рідних ветеранів?
Усім потрібно зрозуміти, що ветеран — це не лише той воїн, який повернувся з передової, а це також і його родина, члени сімей загиблих та зниклих безвісти, ті люди, які чекають рідних з полону. Вони також потерпіли, переживають складний період. А в нашому суспільстві кожен другий постраждав від війни, кожному другому потрібна допомога.
У нашому просторі рідні можуть отримати підтримку та допомогу.
Які плани щодо розвитку Ветеранського простору на 2025 рік?
Насамперед хочеться залучити якомога більше ветеранів та їхніх членів сімей. Бо простір — майданчик, де можна обмінятися досвідом, контактами, стати підтримкою одне для одного. Сьогодні, як ніколи, важливо, щоб ми нарешті навчилися не конкурувати, а об'єднуватися.
Також в нас є ветерани, які хочуть відкрити власну справу, а є ті, які вже успішно її провадять. Є ветерани, які мають багато страхів, бар'єрів. Тому хочемо організувати зустріч, де вони зможуть обмінятись досвідом, підказати одне одному, можливо, навіть налагодити певну співпрацю.
Окрім того, до нас звернулися ветерани, які створили організацію "Полюби свою долю". Вони займаються спортом, залучають та спонукають до цього інших ветеранів. Хлопці з цієї організації своїм прикладом показують, що навіть при обставинах, коли у тебе немає всіх кінцівок, чи, можливо, є якійсь інші травми — треба прийняти свою долю та рухатись вперед. Займатися спортом, їздити на змагання, розповідати цілому світові, що українці нескорені та сильні.
Тому потрібно якомога більше таких зустрічей, форумів, тренінгів, інтеграційних зустрічей, де ветерани можуть знайомитися між собою, ділитися своїми ідеями та думками. Це і плануємо ефективно впроваджувати цього року.
А загалом ідеям немає меж. Ми не знаємо, яка ще ідея виникне. Ми відкриті — пропонуйте, ми все втілюватимемо.
Ви також засновниця громадської організації «Дружини Янголів». Які основні напрями її діяльності?
Основними напрямками є увічнення пам'яті полеглих воїнів. Робимо усе для того, щоб наших Героїв вшановували, пам'ятали. Проводимо літературні вечори, подаємо історії до різних книг, публікацій. Дружини записують пісні своїм чоловікам, кліпи, пишуть вірші.
Кожна розвивається та шукає себе у різних напрямках — і це все заради наших Героїв. Зокрема, ми неодноразово ініціювали різноманітні футбольні матчі, змагання з різних видів боротьби, турніри в честь та пам'ять захисників.
І вкрай важливо проводити вечори пам'яті Героїв, тому що діти, деякі з них були зовсім малі, коли їхні тати віддали життя за Україну, мають можливість бачити, скільки людей прийшли вшанувати подвиг батька.
Також стараємося організовувати дозвілля для дітей, аби покращувати їхнє ментальне здоров'я. Це, зокрема, різноманітні екскурсії, походи в гори, виїзди у дитячі кімнати, подорожі, походи в театр та кіно.
Співпрацюємо із закладами освіти, деякі приватні заклади безоплатно пропонують свої послуги. Це важливо. Адже це про розвиток і про те, щоб наші діти жили достойно, мали хорошу освіту та стали гідними наслідувачами своїх батьків.
Третій напрям — це наш особистий розвиток. Відвідуємо різні освітні курси, разом ходимо в театр, на психологічні ретрити, подорожуємо. Вчимось чогось нового одна в одної. Стаємо прикладом, натхненням та підтримкою. Цим самим працюємо над собою.
Ми вже всі перезнайомились та всіляко підтримуємо одна одну, разом святкуємо дні народження. Тобто, ми вже сприймаємо одна одну, як сім'ю.
На мою думку, важливо для кожної жінки, яка втратила чоловіка, не забувати про присутню у нас красу. Саме тому ми створили проєкт "Дружини янголів — розправити крила".
.jpg)
Щодо ідеї створення проєкту "Дружини янголів — розправити крила". Як вона з'явилась?
Коли мій чоловік загинув, у мене був певний період часу, коли я просто не бачила сенсу в житті. Я забула про себе та думала тільки про те, що мій коханий в могилі, постійно сиділа біля могили.
Одного разу, сидячи там, побачила своє відображення в його портреті. І побачила там некрасиву жінку. Я розуміла, що ця жінка зовсім не та, яку він покохав та з якою жив. Подумала, якби він зараз якимось чудом піднявся, то точно б насварив мене.
Тоді я почала замислюватись, що ж може спонукати мене до того, аби я відновилась? Пам'ятаю, що це було сім місяців, як загинув мій чоловік.
У мені тоді щось змінилось. Під час знайомства з дружинами полеглих воїнів я запевнювала, що колись ми знову житимемо, станемо сильнішими, зробимо це для тих, хто не може знайти в собі сили, станемо таким першим кроком для інших.
Під час одного з ретриту для дружин Героїв я познайомилась із дружиною загиблого захисника, яка підтримала мою ідею створити організацію та реалізувати проєкт "Дружини янголів — розправити крила". А коли ми розпочали над цим працювати, то я відчула потужне піднесення.
Що цей проєкт передбачав?
Це була фотовиставка. Жінки, вбиті горем, мали можливість зробити макіяж, зачіску.
Ми написали історії кохання. Приклад того, яка жінка була на фото з чоловіком і на фото, де вона самотня — це великий контраст. Поруч історія про пройдені випробування. Жінки, коли прийшли на виставку і побачили себе, то не могли впізнати.
Коли ви стикаєтеся з горем, маєте два виходи. Звичайно, є певний період горювання. І потім, коли ти пропрацювала цей період, то є дві дороги. Можна обрати шлях жертви і закритись в собі.
З іншого боку, можна стати прикладом для інших, стати жінкою Героя. Герой — це той, хто віддав життя за інших, він незламний. Тому у Героя також дружина має бути незламною. Це моя думка.
І це круто, коли жінка обирає рухатись вперед, обирає силу.
Як підтримуєте матерів полеглих воїнів?
Ми реалізували проєкт "Сила жінки-матері". Залучили 10 матерів, їм робили макіяж, зачіску, фотографували. Не можу забути їхні щасливі обличчя, емоції. У них очі світилися. Для нас це був великий день, сповнений світлом.
Матері показували фотографії психологу та казали: "Він, напевне, пишається мною та тішиться". І ми тут розуміємо, що ті янголи на небі тішаться, що їхнім мамам подарували щасливу мить.
Чому вирішили реалізувати таку ініціативу? Як відчули потребу у ній?
З цією ідеєю було легко. Тому що на фотовиставку «Дружини янголів — розправити крила» запросили матерів-Героїв. Матері прийшли, дивились, були дуже захоплені. То була дуже гарна подія.
І після того до мене почали підходити матері-Героїв, почали писати, телефонувати і казати: «Ой, ви молоді, собі таке зробили, а ми старі. Хто би нам таке зробив?». Я прекрасно розуміла, що ми, як «Дружини Янголів», не можемо взяти та включитися на іншу організацію, бо ми це робимо для нашої організації.
Поспілкувались з керівництвом області та проговорили, що в матерів є така потреба. І на якомусь певному етапі зрозуміли, що можемо це зробити. Потім в один момент написали фотографу, перукарю та візажисту, і вони погодились.
Ця подія подарувала усмішку на обличчі матерів. Це цінно.
Це приклад того, що, щоб не сталося, Герої віддали життя заради того, щоб їхні рідні жили. Саме ці жінки-матері можуть стати прикладом для тих, хто чекає. Люди мають бачити, що так можна. І не мають себе гризти, а навпаки все робити, щоб не зникла ідея свободи України, за яку загинув чийсь син чи донька. Ми маємо одна одну надихати. Кожна жінка має розпочинати із себе.
Ми, жінки, маємо набиратися сил і кожна робити свій внесок, щоб наші чоловіки повернувшись, розуміли, що не даремно нас захищали.
Які ще проєкти вдалось реалізувати для підтримки жінок, які втратили своїх коханих на війні?
Наша ГО «Дружини Янголів» працює всього рік та два місяці. Втім, за цей час ми організовували вечори пам'яті, літературні вечори, ходимо разом до психологів, організовуємо поїздки в гори. Ми любимо підійматися на вершину та проводимо акції там. Також двічі їздили з дітьми в Київ, нас запрошували на концерти.
Я не можу сказати, що ми націлені суто на якийсь конкретний проєкт. Ось просто виникає певна ідея. Наприклад, домовились з Національною Гвардією про те, що вони нам проводитимуть навчання.
Ми були в тирі й вони навчали нас військовим навичкам, як надавати першу медичну допомогу при великих травмах. Наступний раз приведемо дітей на ознайомче навчання, як керувати дронами, як працюють кінологи.
І я вважаю, що важливо наших дітей туди кликати. Тому що, якщо, наприклад, дитина з роками забуває свого батька, то такими різними заходами, спілкуючись з військовими, торкнувшись до того всього, що стосується захисників, дитина може також собі аналізувати: "Мій тато так робив, я бачив такого свого татка на фотографії, бачив його в такому бронежилеті".
Тобто, це ворушить спогади, але не травмує, а так ніби додає того, що ти починаєш пишатися своєю коханою людиною чи татом.
Ось я собі уявляю, як мій син одягне бронежилет, то подумає: "Нічого собі, мій тато крутий! Він з тим ходив, він з тим воював. Він два роки з 2014-го року воював, а потім ще під час повномасштабної війни. Як він це робив? Але він в мене був сильний".
Тоді у дитини закладається в голові, як багато батько віддав, аби той жив. Це навіть момент такого патріотичного виховання.
З якими основними викликами стикаються дружини полеглих Героїв?
Найбільший виклик — це, напевно, несприйняття суспільством того, що ми можемо бути яскравими та живими.
З давніх-давен якось так уже повелося, що вдова — це чорна, нещасна жінка, яка вічно плаче. І це переважно жертва. Тобто завжди навіть у церкві священник говорить про те, що в Біблії пише, що не можна ображати вдову, що вдові треба подати кусок хліба.
Я вважаю, що час міняється. І жінка, яка втратила чоловіка, якщо це полеглий Герой, то вона може стати тою жінкою, яка сама може подати хліб тому, хто потребує.
Навіть сьогодні, коли викладаєш в соцмережах фото з квітами, тобі одразу пишуть "О, ти вже його забула?". А ці квіти просто подарували подруги або ж й ми самі собі купуємо. У мене є традиція: раз на місяць купую собі квіти. Я їх хочу, люблю їх, мені чоловік дарував. Я така щаслива завдяки тим квітам. Просто можу зранку прокинутися, зробити каву, і бачу ті квіти. Не думаю, звідки вони, а просто заряджаюсь енергією.
Наші дівчата часто зустрічаються з хейтом у соціальних мережах. Навіть через фото з квітами люди починають писати різні дурниці на кшталт: "вже забула свого чоловіка?", "танцюєш на кістках свого чоловіка?", "вже собі когось знайшла?".
Але якби й знайшла когось, це не означає, що ми забули своїх Героїв. Таке неможливо забути. Але людям не догодиш.
Іноді дівчата пишуть про свої переживання, викладають фотографії, дехто з них пише вірші. Знаходяться люди, які пишуть: "Ой, та скільки вже можна плакати, набридла", "та перестань вже, коли не зайду на сторінку, то лише сльози".
І ось неготовність суспільства сприйняти нас такими, якими ми є — це також виклик. Але ми навчилися на подібне не реагувати.
Які плани та ініціативи «Дружини Янголів» на майбутнє для розширення підтримки родин загиблих воїнів?
Нам потрібен свій особистий офіс, в якому ми могли б надати робочі місця для дівчат. Ми дуже прагнемо створити умови для того, щоб наші діти могли їздити відпочивати за кордон. Ми також хочемо, щоб вони могли здобувати освіту за кордоном.
Багато дівчат ніколи не були за кордоном. І навіть, якщо вони зараз мають можливість придбати собі путівку, то вони бояться туди поїхати, аби їх не осуджували. Тому дуже важливо, щоб ми об’єднувалися та долали бар’єри разом.
Хочемо, щоб світ завдяки нашій силі та праці над собою зрозумів, що Україна завжди буде. Наші чоловіки з покоління в покоління були сильними, були захисниками, але вони завжди знали, що вдома залишається жінка, яка тримає все під контролем. Поки чоловіки захищають державу, все тримається на жінці.
Ми хочемо стати прикладом для всіх, не тільки для України. У нас є гарна спільнота «Маємо жити». Вони показують своїм прикладом на всю Україну, об’єднавши всіх дружин полеглих захисників, як має бути. Вони не бояться говорити з екранів про правду, осуд, виклики, проблеми, з якими стикаються.
Війна триває в Україні. То чому зараз про війну і про те, що переживає дружина чи член сім’ї загиблого, які етапи проходить, має розказувати експерт з іншої країни світу? Якщо цей експерт просто приїхав та спостерігав? Про це має розказувати людина, яка це прожила. На цю мить, ми є тими експертами, бо зараз це проходимо. Кожен свій певний етап.
Ми є жіночим голосом війни.
.jpg)
Як можна долучитися до діяльності вашої організації або підтримати ваші проєкти?
Наразі ми потребуємо людей, які допоможуть писати гранти. Якщо нам вдасться виграти один грант, то кілька наших дівчат матимуть змогу навчитись їх писати.
І, звісно, що ми б хотіли залучати кошти для різних поїздок та ініціатив. Наприклад, на екскурсії за кордон для дітей. Можливо, наприклад, є якісь донори, які могли б на дитячі дні народження дарувати іграшки. Чи, можливо, є якісь пекарні, які хотіли б дарувати торти чи тістечка. Тобто, це може бути і бізнес.
Це можуть бути власники автопарків, які можуть запропонувати свій транспорт, щоб ми здійснили певну екскурсію. Адже кожна така поїздка чи зустріч, дає ковток свіжого повітря та дозволяє трохи перезарядитися, вийти з рутини і відволіктися. І це дуже важливо для наступного кроку вперед.
Або навіть елементарно похід у спортзал, на йогу або ж фітнес. Можливо, якась людина готова годину на тиждень виділити для нас. Ми знайдемо приміщення та будемо там займатись. Це вже для нас добре.
Є багато варіантів допомоги, але важливо, аби це було від щирого серця.
Насамкінець розмови — що б ви сказали тим жінкам, які зараз шукають своє коло підтримки?
Не бійтесь просити про допомогу та шукати однодумців. Гуртом легше пройти складні випробуванням та нести памʼять про Героїв у віки.
Я наведу приклад за себе. То хто ж такий чоловік? Це не тільки коханий та коханець. Чоловік — це підтримка, найкращий друг та головний критик. Ми не слухаємо критику від чужих людей. Але особисто я нікого так не слухала, як свого чоловіка. Для мене була важлива його думка. І ось для нас, жінок, наші чоловіки були підтримкою, стержнем. І тут раз і нема. І ти ніби хочеш розправити ті крила, але ти не маєш на кого опертись.
І ми стаємо одна для одної тією підтримкою. Ти просто знаєш, що коли тобі допекло, ти маєш кілька телефонних номерів, куди ти зателефонуєш, виговоришся й людина тобі підкаже. Нам бракує такої підтримки, яку давали наші чоловіки-Герої.
І я не можу знати кожну дружину Янгола, яка в нас є. Ба більше, я й не прагну з кожною подружитись. Місія організації «Дружин Янголів» — об’єднати цих жінок, щоб кожна знайшла собі підтримку та своє коло комфорту.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
