Степан Бандера, Лев Ребет, ОУН. Слідами українців в Баварії. Частина 1

Де саме в Мюнхені були вбиті агентом КДБ Степан Бандера та Лев Ребет, де знаходилися офіси ОУН, Антибільшовицького Блоку Народів, газетні редакції та проживали Ярослав та Ярослава Стецьки, про все це у нашому сьогоднішньому дослідженні.

Еміграція українців за межі власної Батьківщини то річ не нова, як і її причини, що практично завжди приходять з недалеких земель колишніх андрофагів та інших людожерів. Та все ж ту, яку можна офіційно проспоглядати, ділиться на чотири етапи.

Перший відноситься до 19 та початку 20 століття, другий — у повоєнний період поміж двома світовими війнами, третій — після Другої світової до відновлення Незалежності, і четвертий — з 1991 року донині.

Одним з улюблених місць для переселення була і лишається до сьогодні Баварія. Своїми краєвидами, комфортним кожному українцю устроєм та стилем життя і багато в чому схожістю з Україною, на відміну від інших європейських держав, вона манила багатьох.

Особливо велика хвиля біженців була в останні два періоди, коли українські патріоти або шукали прихистку та нового життя поза знищеними та випаленими селами та совєцькою «благодаттю», або ж хотіли знайти кращих перспектив у віці пікового прогресу та досягнення меж можливого росту.

Відповідно громада українців на цій землі була численною іще до повномасштабного вторгнення, і була доволі самодостатньою: багато у кого з уже тут народжених досі зберігся у незмінному вигляді діалект та вимова першої половини 20 століття — тою, якою говорив Бандера свої промови, якою Стецько проголошував Незалежність України. До речі, обидва прямо повʼязані з Баварією, причому безпосередньо.

Після Другої світової війни ОУН намагалася знайти прихисток для координації власних дій та безпечного центрального керування процесами як в Україні, так і за кордоном.

Для цього потрібні були землі, які були б безпечнішими зокрема для лідерів визвольного руху, аніж криївки у комуністичних державах, але й безпосередня та максимальна близькість до українських земель. І Баварія тут дійсно виглядала одним із найкращих варіантів — до кордонів Чехословаччини чи Угорщини декілька годин на авто, або ж два дні активної ходьби для конспірації).

Тому й першим слідом мюнхенського відділу ОУН-Б була з першого погляду абсолютно звичайна, навіть місцями занадто звичайна мюнхенська будівля неподалік набережної річки Ізар, навпроти Німецького музею, нині найбільшого музею природознавства й техніки у світі, за адресою Цеппелінштрассе, 67.

Будівля на Цеппелінштрассе, 67 стала центральним осередком діяльності бандерівців в еміграції, була важливим місцем для нарад та головним офісом Закордонних Частин ОУН

У 1954 році в підвальному приміщенні цього будинку відкрили видавництво, яке друкувало «Шлях Перемоги» — і понині чинний тижневик та друкований орган організації, щоправда, який видається вже в іншому місці 

Часто штаб, особливо його перший поверх, ставав об’єктом для терактів радянських спецслужб. Найчастішим методом їх проведення було використання вибухівки.

Важливу роль у функціонуванні даного штабу грало подружжя Стецьків, що також проживали вище в цьому будинку. На їх честь за ініціативи президента Віктора Ющенка у 2010 році встановили меморіальну дошку. Хоч в Інтернеті нам вдалося знайти її зображення, але нині на фасаді будинку вона відсутня.

Ярослав Стецько, який після Ленкавського перейняв керівну роль ОУН в еміграції, прожив довге життя і лише декілька років не дожив до здобуття Незалежності, яку він, як і багато інших діячів, пророкували в тому ж сценарії, в якому вона врешті-решт відбулася.

За 10 днів до смерті Бандери саме в цьому будинку провели нараду у складі Степана Бандери, ідеолога ОУН та наступного його лідера Степана Ленкавського, керівника охорони проводу ОУН Івана Кашуби, редактора “Шляху Перемоги” Данила Чайковського та керівника секретаріату Організації Ярослава Бенцаля.

Причиною була інформація від агента КДБ у Дюссельдорфі, який за грошову винагороду погодився надати інформацію щодо планування вбивства Провідника. На нараді йшла мова про необхідність посилення охорони Степана Бандери у вигляді ще трьох охоронців та автомобіля охорони. Проте сам Бандера відкинув ідеї оплати винагороди агенту КДБ за інформацію, а також на покупку автомобіля та додаткової охорони, через  брак фінансів.

Місць повʼязаних зі Степаном Бандерою в околицях та в самому Мюнхені є немало. Йому та його родині часто потрібно було змінювати місце дислокації через загрози та полювання радянської агентури. Часто Бандера переховувався у товаришів по ОУН, часто й у знайомих, які не знали його справжньої особистості та навіть реального імені, довгий час в різних приміських селах Мюнхена та навіть у баварських Альпах, - до прикладу, у селі Оберау на околицях курортного містечка Гарміш-Партенкірхен.

Головна площа селища Оберау у баварських Альпах, у якому, за свідченнями, переховувалася родина Бандери упродовж кількох місяців в 1952-му році

Свої останні дні Степан Бандера прожив в Мюнхені у будинку за адресою  Крайттмайрштрассе, 7. Саме тут, у під'їзді, з другої спроби, 15 жовтня 1959 року він і був убитий  агентом КДБ Богданом Сташинським.

Порівняно з іншими сховками, цей був досить «елітним» для настільки розшукуваного «враґа народа». Знаходиться будівля у районі Максфорштадт, що є одним з центральних, найстаріших та найкультурніших районів Мюнхена. Саме тут знаходиться Стара Пінакотека — один з найбагатших музеїв мистецтва світу, Державне єгипетське зібрання, свого часу зібране фанатичними за тематикою Давнього Єгипту королями Баварії, корпуси та колекції двох найвідоміших місцевих університетів — Технічного та імені Людвіга-Максиміліана, музей експресіонізму Ленбахгаус та інші.

Проте конспірація все ж не ослабла — мешкав Бандера під псевдонімом Штефан Попель. За свідченнями, в день своєї смерті Бандера повертався додому з покупками, коли на сходах його зустрів чоловік. Сховавши спеціальний двоствольний пістолет-шприц у згортку газети, він вистрілив у Бандеру, вразивши його ціанистим калієм прямо в обличчя.

Після цього Бандера впав на сходову клітку між 2-м і 3-м поверхами будинку, де його знайшли сусіди, які викликали швидку допомогу. Дорогою до лікарні Провідник помер. Його наступником у лідерстві Організацією на дев’ятирічний термін став Степан Ленкавський.

В другому будинку ліворуч, червоного кольору, проживав під псевдонімом Штефан Попель Провідник Степан Бандера. Саме в під’їзді цього будинку він і загинув

Під час дослідження нам пощастило — двері під'їзду будівлі на короткий час виявилися відчиненими. Так як цей будинок в наш час є житловим, вхід для “незапрошених” є небажаним і неможливим через двері у під’їзд на цифровому замку, – саме тому в Інтернеті і немає жодного фото точного місця убивства. Проте, завдяки випадку, нам вдалося зробити декілька знімків точного місця тих подій далекого 1959 року.

До речі, саме вбивство Бандери було не першою спробою Сташинського “покінчити” з ним. Зробити це він мав іще у травні 1959 року за тією ж мюнхенською адресою. Бандера тоді саме в'їхав у внутрішній двір будинку на своєму автомобілі.

Можливість була чи не ідеальною, без свідків чи зайвих охоронців, яких Бандера черговий раз не узяв із собою, що було частим випадком загалом, але унікальним шансом поблизу його власного дому на тихій вулиці: проте вбивця запанікував і в останній момент, вже крокуючи до жертви, розвернувся та розрядив отруйний пістолет, а ампули викинув у королівському саду біля площі Одеонсплатц.

А ось наступного разу помилку зробив сам Бандера: дуже часте нехтування власною безпекою при його становищі привели його до трагічного кінця. У день загибелі Бандера виїхав за продуктами і мав це зробити з секретаркою. Сташинський, хоч і мав двоствольний пістолет на випадок небажаних свідків, не мав наміру вв'язуватися у нерівні бої чи мати неприємності зі свідками.

Секретарка попросила Бандеру зачекати декілька хвилин на охоронців, яких вона хотіла привести, та коли повернулася, авто уже не було. Сташинський скористався шансом. Якби секретарка залишилася з Бандерою чи якби він сам дочекався охорони, вбивства би не відбулося. Принаймні того дня.

Сходова клітка між другим та третім поверхом, де і загинув Степан Бандера від пострілу ціанідом агента КГБ Богдана Сташинського 

Фото Сташинського з місця вбивства Бандери на Крайттмайрштрассе 7 під час слідчого експерименту в рамках розслідування, 1962 рік. Так в той час виглядала сходова клітка

Той же агент КДБ Сташинський за два роки до того убив у підʼїзді будівлі 8 на площі Карлсплатц у самому центрі Мюнхена, де розташовувалася редакція журналу «Український самостійник», одного із ключових лідерів та ідеологів ОУН Лева Ребета.

Нині за цією адресою знаходяться чисельні магазини та захищені охоронними системами офіси, а окрім того проводяться ремонтні роботи, тож навіть наблизитися до під’їзду нам, на жаль, не вдалося. 

Карлсплатц, 8 — ліва частина архітектурного ансамблю площі історичних Карлових воріт, що служили входом у найдавнішу частину Мюнхена, а нині початком туристичного шляху до центральної ринкової площі Марієнплатц та Ратуші

Радянська влада іще задовго до убивства намагалася викрасти Ребета, проте усі спроби не мали успіху, через що було вирішено усунути його на місці. Його вважали найнебезпечнішим із ідеологів ОУН через те, що представляв він демократичне, та, якщо можна так сказати, більш космополітичне крило бандерівців.

0 9:30 год 12 жовтня 1957 року Ребет вийшов з трамвая поблизу свого офісу. Сташинський, озброєний спеціальним одноствольним пристроєм, схожим на кулькову ручку, що випускав ціанистий калій, піднявся на другий поверх будівлі. Коли Ребет підіймався сходами, Сташинський випустив струмінь отрути йому в обличчя, так само, як зробить це за майже рівно два роки з Бандерою.

Ребет, ще живий, зміг дістатися до другого поверху, але помер від отруєння за півтори хвилини. Що цікаво, пристрій для вбивства Сташинського не був саморобним: більшовики створили лабораторію отрут із самого початку створення свого режиму і в середині 1950-х років, використовуючи німецькі винаходи, створили спеціальну зброю — спочатку одноствольний, а потім двоствольний пістолет, який використовує в якості набоїв ампули з ціанідною кислотою.

У випадку з Ребетом замах був досконалим: німецькі лікарі поставили діагноз “зупинка серця” та оголосили смерть українського політемігранта природною. А от під час нападу на Бандеру щось пішло не так – в останню мить він відчув небезпеку та зумів відвернути обличчя і навіть потягнутися до захованого у кишені пістолета. Хмарка ціаніду не влучила в його обличчя повною мірою, і він встиг піднятися на третій поверх...

Степан Бандера та Лев Ребет, як і багато інших діячів українського національно-визвольного руху, поховані на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф. Щоправда, Ребета пізніше у 2010 році перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові. А могила Степана Бандери до сьогодні є особливо популярною локацією та одним із найвідоміших у всьому Мюнхені поховань.

Щоправда, ця слава не завжди приходить від шанувальників — через постійні акти вандалізму, такі як обливання бензином, російськомовні та польськомовні графіті нецензурного характеру на мармуровому хресті, а також іноді навіть його знищення. 

Так могилу Степана Бандери свого часу убезпечили від вандалів  

Зараз це єдине поховання у Мюнхені, що цілодобово перебуває під відеонаглядом. До могили Степана Бандери несуть квіти. А для чисельних симпатиків навіть встановили поряд автомат, в якому можна придбати лампадки. Тут постійно збираються на панахиду до дня смерті Провідника, участь у якій беруть священники місцевої греко-католицької парафії, українці та щораз більше німців. 

Щорічна панахида на могилі Бандери — данина шани та пам’яті від громади Мюнхена. Серед присутніх – громадські, церковні та політичні діячі, а також останній свідок живого Бандери. Фото 15 жовтня 2022 року

Це кладовище мало чим нагадує українські аналоги, як і аналоги безлічі інших країн. Концепт «лісового кладовища» (саме так дослівно можна з німецької перекласти оригінальну назву) часто зустрічається саме в Німеччині через тенденцію до поєднання парків та місць для поховань.

Земля на території багатьох міст ставала усе більш вартісною через її дефіцит, а ховати видатних діячів та представників багатих родин на міських задвірках вважалося не “comme il faut”.

Тому вирішили створити Франкенштейна із рекреаційної зони та зони вічного спочинку. Як каже майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц: «Спокій є тільки на кладовищі».

Тому ідея креативна — умиротворення для всіх, і живих, і не дуже. До сьогодні кладовище використовується як зона для прогулянок, побачень, пробіжок та спортивних занять, а також… нових поховань, адже вільні місця для майбутніх власників іще присутні у так званій «новій зоні», яка завдяки лукам (майбутнім секціям), озеру та колись навіть мисливським угіддям є особливо облюбленою в екстравертної молоді.

На Вальдфрідгофі присутня ціла окрема секція з поховань українських діячів та представників еміграційних кіл — зазвичай ветеранів, командирів та культурних діячів. На секції навіть встановлений обеліск полеглим за волю України. Тут поховані такі персоналії як лідер ОУН-Б Ярослав Стецько, командир воєнної округи «Говерла» Іван Бутковський, ідеолог та лідер ОУН-Б Степан Ленкавський, брат засновника ОУН Євгена Коновальця Мирон, командир піхотного полку дивізії СС «Галичина» Євген Рен-Побігущий, скульптор Григорій Крук та багато інших.

Мюнхен та Баварія впродовж десятиліть стали важливим та надійним прихистком для українців, що втратили свою землю та жили бажанням її повернути. Тут вони жили, творили, мріяли, планували, об’єднувалися в спільноти і співіснували переважно без конфліктів чи сутичок, з неписаним розумінням, що необхідно відкидати сварки на потім і боротися за волю України.

Сьогодні Мюнхен та Баварія є серед чи не найбільш проукраїнських міст та земель Німеччини. Про це, зокрема, свідчать українські прапори на всіх державних та комунальних закладах, міністерствах, університетах, музеях та театрах.

І, очевидно, що не в останню чергу одним із джерел такої масової підтримки є добра слава відомих українців та українських організацій, які діяли в Мюнхені.

Український прапор на мерії Мюнхена. Постійно з часу повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го року 

…Ще пам’ятають ліси поблизу Штарнберзького озера вогнища борців-бандерівців, які проводили там підпільні навчання. Ще стоять бетонні поручні на одній з вулиць Зальцбурга, біля яких на відомому фото Бандера та Ленкавський обговорюють майбутню боротьбу та ідейне підґрунтя. Ще існують та функціонують місця зборів та життя української громади, що не хоче забувати Батьківщини, що б не сталося і які б часи не настали. Саме про ці місця — у наступних частинах нашого дослідження баварського сліду українців.