Розлади аутистичного спектра — це особливості розвитку, а не хвороба. Аутизм неможливо вилікувати, проте з часом можна скоригувати та адаптувати людину до соціального життя. Чим раніше почати, тим краще.
Батьки таких діток також потребують психологічної підтримки. Відтак, мама дитини з РАС, ABA-терапістка та ESDM-спеціалістка Вікторія Романюк розповіла журналістці Фіртки, як дорослим подбати про себе.
"Батьки діток з РАС завжди мають бути напоготові. Наприклад, ми гуляємо в парку, їде велосипедист, ти кажеш: "стій, не можна", але дитина не розуміє, що ти до нього говориш й в останній момент ти забираєш її ледве не з-під коліс.
І це лише один із сотні випадків. Це складно, бо батьки постійно в стресі, що щось може трапитись, адже діти з РАС часто не відчувають небезпеки.
Водночас я ніколи не приховувала діагноз своєї дитини. На мою думку, ця тема немає бути табуйованою. Втім, декілька разів було так, що батьки інших дітей на дитячому майданчику забирали їх, щоб вони не контактували з моєю дитиною.
Ще одна ситуація — старша дівчинка закликала інших дітей дражнити мого сина, а батьки не втручались, мовляв, діти самі розберуться. У цьому випадку так неправильно. Це неприємно, образливо, ти хочеш захистити свою дитину, але розумієш, що тобі не вдасться змінити увесь світ.
Тому, як на мене, найефективнішим способом протидії стигмі та дискримінації є повага та прийняття вразливості інших людей. Кожен з нас має можливість підтримувати одне одного, створюючи простір, де всі можуть бути прийняті та почуті".
Фахівчиня продовжує, якщо є фінансова можливість, найкраще відвідувати психолога. З її слів, вкрай важливо мати ресурс, не витрачати його у перший рік, а правильно розподіляти свої сили.
"Батькам надзвичайно складно. Насамперед батькам треба одягнути кисневу маску на себе, потім на дитину. Після підтвердження наявності розладу перший рік-два батьки витрачають ледь не увесь свій ресурс, адже їм здається, що ось-ось вони з дитиною піднатиснуть та за рік наздоженуть ровесників.
А час йде, чим старшою дитина стає, тим більше вона відрізняється від інших. І тоді батьки діток з РАС ще сильніше відчувають на собі ці косі погляди, ахкання, закочення очей, непотрібні поради. Саме тому я раджу незнайомцям, які бачать істерику чужої дитини, не втручатись зі своїми порадами, а найкраще — пройти повз або ж запитати у дорослого, чи потрібна їм якась допомога".
Коли батьки дізнаються про діагноз дитини, вони відчувають величезний спектр емоцій — від розгублення, суму та страху до відчаю. Це абсолютно нормально, запевняє Вікторія Романюк.
Разом з тим, важливо мати чіткий план дій, щоб розуміти, куди рухатись далі та як найкраще допомогти своїй дитині.
"Не витрачайте шалені кошти на сумнівні методи лікування: дельфінотерапію, іпотерапію, голковколювання, стимулюючі апаратні методики тощо.
Шукайте кваліфікованого спеціаліста та одразу починайте займатись, аби розвинути необхідні навички для соціальної взаємодії, де є дефіцити.
Заглиблюйтесь в тему, чим та як займається дитина. Так, батьки — не фахівці, втім, чим більше залучена сім'я, тим кращі результати дитини.
Вмійте переключатись та не картайте себе за це — неможливо постійно бути напруженою.
Не бійтеся говорити про діагноз дитини, не закривайтесь вдома та за можливості ведіть звичне життя, подорожуйте".
Більше читайте у матеріалі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
З абсолютно здорової людини я став зовсім безсилим, – історія чоловіка, хворого на розсіяний склероз
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
