Щонайменше п'ятеро військовослужбовців 425 окремого штурмового полку «Скеля» з Івано-Франківщини — Василь Войчук, Василь Цюрко, ЯрославМокрій, Петро Данильців та Віталій Карат — померли у березні 2026 року. Офіційними причинами смертей у довідках вказали хвороби легенів та серця.
У цьому матеріалі — зібрали коментарі всіх сторін: родичів померлих воїнів, командування медичних сил ЗСУ, Офісу військового омбудсмана, поліції, військової прокуратури Дніпра та самої «Скелі», щоб з'ясувати, що ж насправді відбулося з військовими.
Василь Цюрко
Василь Цюрко помер за дев'ять днів після того, як його мобілізували у місті Яремче. Сестра військовослужбовця Тетяна Стефанюк розповіла, що її брата забрали під вечір 24 лютого 2026 року. Підстав для відстрочки у чоловіка не було.
«Він не мав при собі телефона, документів, тому ми не знали, у якому напрямку його повезли. Наступного дня я почала розшук. Під вечір знайшла його у [ТЦК] у Надвірній», — пригадує Тетяна Стефанюк.
На зв'язок Василь із сестрою так і не вийшов. Через кілька днів жінка дізналася, що її брат — у Дніпрі на службі у «Скелі».
«Нам сказали, що він побитий, у поганому стані, що братові потрібна допомога. Ми надіслали йому речі, телефон», — каже Тетяна Стефанюк.
За два дні жінка подзвонила на цей телефон. Трубку замість брата взяв інший чоловік.
«Він сказав: "Можете не дзвонити, бо ще два дні він буде в карцері". Я так розумію, що йому дали якесь покарання за щось», — розповідає Тетяна Стефанюк.
Ця розмова відбулася 8 березня, а 10 березня родина отримала звістку про те, що Василь помер шість днів тому.
«Як вони передавали посилку 8 березня, якщо брат вже був мертвий, а вони сказали, що йому ще два дні в карцері сидіти?
І до того неодноразово я дзвонила в цю частину, казала, що сестра розшукує брата, скидала на WhatsApp фотографію, дані. Ну, зв'язку не було, ніхто мені не відповідав, трубки не брали», — говорить Тетяна Стефанюк.
Дізнавшись про смерть брата, жінка звернулася до поліції.
«Слідчий представився: "Я такий-то, виїжджав "на тіло". Я йому сказала, що маю інформацію, що брат побитий.
Він відповів: “Я таких відомостей не маю. У мене є інформація, що він супроводжував стабілізаційну бригаду, яка їздить по поранених. І йому стало погано. Його відвезли в лікарню, там він помер”»,— розповідає Тетяна Стефанюк.
Причинами смерті у лікарському свідоцтві вказані гостра серцево-судинна недостатність та атеросклеротична хвороба серця. Судово-медична експертка також діагностувала жировий гепатоз, переломи ребер, синці, садна та забійні рани тіла.
«Є побиття ніг, дуже пошкоджене обличчя і забійні рани по всьому тілу. Тіло у жахливому стані: побите, закатоване, замордоване. Звичайно, що в такому стані брат не міг супроводжувати ніяку бригаду, бо дихати він не міг — там ребра поломані, там все поломане.
І в свідоцтві про місце смерті — не в лікарні, не в частині. Незрозуміло, де і як це сталося. Що нас і насторожило. Бо нам сказали, що він помер у лікарні», — каже Тетяна Стефанюк.
Жінка зверталася до Державного бюро розслідувань, до уповноваженого Верховної Ради з прав людини та до військового омбудсмана. Її звернення направили до Офісу генерального прокурора. Вона також телефонувала і писала у WhatsApp «Скелі», однак відповіді не отримала.
Батько та мати Василя Цюрка надіслали листи до поліції Дніпропетровської області з вимогою визнати їх потерпілими у кримінальному провадженні стосовно смерті сина. За кілька днів листи повернулися, тож свої звернення вони надіслали на електронну пошту поліції.
У відповіді на інформаційний запит, який Суспільне надіслало до поліції у Дніпропетровській області, слідчий Максим Сідаш повідомив, що правоохоронці не отримували від Цюрків заяв чи повідомлень.
Він також повідомив, що Синельниківський райвідділ поліції розслідує смерть Василя Цюрка як вбивство. Провадження відкрите за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.
У відповіді Дніпропетровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони підтвердили, що вони процесуально керують, але докладнішої інформації щодо обставин смерті військовослужбовця «Скелі» Василя Цюрка не надали.
«Я хочу, щоб більше не було цих смертей. Я так розумію, що брат не є перший, але надіюся, що — останній. Щоб було якесь логічне завершення, щоб по-людськи ставилися до цих людей.
Якщо є якась провина, то є Військова служба правопорядку, а не катувати і вбивати так, як в нашому випадку. Бо він явно був закатований і вбитий», — завершує розмову сестра померлого військовослужбовця «Скелі» Тетяна Стефанюк.
Родина поховала Василя Цюрка. Йому був 41 рік.
Ярослав Мокрій
Уляна Кондратьєва поховала свого брата Ярослава Мокрія — військовослужбовця «Скелі» — 16 березня. У штурмовий полк він потрапив наприкінці лютого 2026 року. За неповні два тижні він помер у частині.
Жінка розповідає, що її брат мав слабке здоров'я.
«Він багато років хворів на туберкульоз. Великі проблеми мав з легенями. Брат раніше мав групу інвалідності.
Хворобу вдалося вилікувати. Він ходив до лікаря, обстежувався, контролював свій стан», — розповідає Уляна Кондратьєва.
Від грудня 2025, коли Ярослава мобілізували, він понад два місяці залишався в тилу, служив при ТЦК, перехворів на пневмонію.
«26 лютого його покликали останній раз в ТЦК у Снятин. Коли брат пішов, то вони одразу вимкнули телефон. Більше я його не чула», — продовжує Уляна Кондратьєва.
3 березня Ярослав Мокрій зателефонував на Viber з невідомого номера до чоловіка Уляни.
«Розмова була дуже коротка, так ніби хтось стояв біля нього. Тільки сказав, щоб ми не переживали, що їсти дають. І тут за кілька днів він вже мертвий», — розповідає Уляна Кондратьєва.
Ярослав Мокрій помер 12 березня 2026 року в автомобілі дорогою до лікарні в Новоукраїнському районі Кіровоградської області. Причина смерті — хронічна обструктивна хвороба легенів, ідеться у довідці судмедексперта, яку видали родичам.
Про те, що брат Уляни служив у «Скелі», жінка дізналася зі сповіщення про смерть.
«Подзвонили із Заболотівської селищної ради, сказали, що помер. Сповіщення нам потім принесли. Що я можу сказати? Якось так ця система побудована неправильно.
Беруть хворих людей, не надають їм вчасно допомогу, і вони, бідолахи, помирають. Не війна його вбила, а те, що кожна людина на своєму місці зробила порушення», — каже Уляна Кондратьєва.
Ярославу Мокрію було 53 роки.
Василь Войчук
Василя Войчука із села Петрів мобілізували на його день народження — 13 березня 2026 року.
«Він не служив в армії. Не мав Василь здоров'я. Над'їхали з ТЦК з Городенки. Його закинули в бусик і повезли», — розповідає його брат Володимир Войчук.
Надвечір 14 березня Василь зателефонував братові та повідомив, що пройшов військово-лікарську комісію — його визнали придатним до служби. Востаннє Володимир розмовляв з братом 17 березня.
«Дзвонив у Viber якийсь чужий чоловік і сказав, що Василь потрапив у штурмовий полк "Скеля". Говорив, що йому треба реквізити моєї картки, щоб я отримував виплати, бо Василь своєї не мав.
Брат стояв біля нього, і той чоловік дав хвилину з ним поговорити. Питаю: де ви перебуваєте, яка область? Василь каже: "Це говорити не можна, бо в нас, каже, це засекречено», — розповідає Володимир Войчук.
Чоловік пригадує: Василь здався йому стривоженим.
«Я ще казав тому чоловіку: ну а як він до вас потрапив, ще й у штурмовий полк, якщо він ніколи не служив, не має ніякого досвіду? Брат і не є такий здоровий до цієї служби.
А він каже: "Та то ТЦК так нам присилають. Але ми, каже, перевіримо і розподілимо кожного, куди треба», — каже Володимир Войчук.
Після цього зв'язок з братом припинився — його телефон був поза зоною досяжності. За тиждень Володимир почав дзвонити на «гарячу лінію» полку «Скеля». Там сказали, що брат може контактувати лише через WhatsApp. Чоловік встановив месенджер, однак дзвінка не дочекався.
«У неділю 29 березня прийшов до мене староста і сказав, що Василь помер. У сповіщенні від 28 березня пише, що "солдат Василь Васильович Войчук помер 24 березня, перебуваючи в Запорізькому районі, внаслідок хвороби".
Далі пише: "смерть пов'язана з проходженням військової служби". П'ять днів ніхто нічого не сповіщав», — говорить Володимир Войчук.
31 березня чоловік приїхав у Запоріжжя за тілом брата. Йому видали лікарське свідоцтво про смерть Василя Войчука. У ньому написано, що військовослужбовець помер в автомобілі швидкої медичної допомоги від гострої серцево-легеневої недостатності, з підпунктом емпієма плеври зліва.
«Привезли його побитого. Я побачив, що череп зміщений в сторону від удару справа наліво. І шия синя була», — говорить Володимир Войчук.
Він не писав заяв до правоохоронних органів з вимогою розслідувати і встановити обставини смерті брата.
Василь Войчук прослужив у «Скелі» сім днів і помер. Його поховали у селі Петрів. Йому було 52 роки.
Петро Данильців
Військовослужбовець полку «Скеля» Петро Данильців із села Підлужжя помер через 36 днів після мобілізації. Його призвав до армії Косівський районний ТЦК та СП 3 лютого 2026 року, повідомила староста села Ярина Стойко.
Військово-лікарська комісія діагностувала у нього симптоматичну гіпертензію та визнала придатним до служби.
У лікарському свідоцтві про смерть вказано, що Петро Данильців помер 11 березня 2026 року від атеросклеротичного кардіосклерозу дорогою до медзакладу у Новоукраїнському районі Кіровоградської області.
За інформацією судмедексперта, до смерті військовослужбовця призвела гостра серцева недостатність.
Петрові Данильціву було 52 роки.
Віталій Карат
25 лютого Коломийський районний ТЦК та СП мобілізував Віталія Карата. Родина не знала, де він перебуває.
Історію його мобілізації та смерті на сторінці у Facebook розповіла сестра військовослужбовця Олеся Піскунова.
«Через тиждень він подзвонив з якогось чужого номера, сказав, що має дві хвилини на розмову, бо черга. Говорив, що потім телефони їм віддадуть, але ніхто, видно, і не думав віддавати, забрали все.
Сказав, що він не проходив навіть ВЛК. Сказав, що перебуває в 425 полку "Скеля"», — пише Олеся Піскунова.
За словами жінки, 11 березня Віталій Карат подзвонив з чужого телефона і розповів, що його побили і він перебуває в лікарні у Павлограді. Чоловікові важко було говорити. Наступного дня його перевели у медзаклад в Дніпрі.
«Просив дуже приїхати до нього, бо сильно погано. 13 березня я приїхала. Він був у дуже важкому стані під апаратом кисневого дихання. Він говорив, що били постійно.
А тоді, 10 березня, то побили сильно і кинули на нари. Потім зранку побачили, що зле, і відвезли до лікарні. Він казав, що вони забрали в нього все. І здоров'я. Біля нього був тільки паспорт», — йдеться в дописі.
Зранку 14 березня 2026 Віталій Карат помер.
Журналісти зв'язалися з родиною померлого військовослужбовця. Спершу вони погодилися на коментар, однак згодом відмовилися за порадою адвоката.
Як смерті військовослужбовців "Скелі" коментують в Офісі військового омбудсмана та Командуванні медичних сил ЗСУ
У запиті до Офісу військового омбудсмана журналісти ставили питання про смерті п’ятьох військовослужбовців з Івано-Франківщини: Василя Войчука, Василя Цюрка, Ярослава Мокрія, Петра Данильціва та Віталія Карата. У відповіді йдеться про те, що Офіс отримував заяви щодо двох з них.
«Одну перенаправлено за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань у Полтаві. Інша скарга надійшла 8 квітня 2026 року», — мовиться у відповіді.
Командування медичних сил ЗСУ відмовилося надати відповіді на питання про обставини та причини смертей п'ятьох військовослужбовців «Скелі». Натомість наголосили, що в період, коли вони померли, в країні, а відтак і у війську, був високий рівень захворюваності на ГРВІ.
«У січні-березні 2026 року спостерігалося сезонне зростання гострої респіраторної вірусної інфекції та пов'язаних з нею ускладнень, яке статистично не відрізняється від попередніх років як в Україні, так і в Збройних силах України», — йдеться у відповіді на інформаційний запит.
До квітня 2026 року уповноважений Верховної Ради з прав людини отримав 58 звернень стосовно 425 полку «Скеля». Про це повідомила директорка департаменту інформаційної політики секретаріату омбудсмана Тетяна Шелест у відповіді на інформаційний запит.
Посадовиця рекомендує родичам військовослужбовців, які підозрюють, що їхні рідні могли померти внаслідок насильства, а не бойових дій, звертатися до Міністерства оборони України.
Відповідь «Скелі»
У відповіді на запит командир «Скелі» (військова частина А4862) Юрій Гаркавий підтвердив, що перелічені військовослужбовці проходили службу у полку на таких посадах:
- солдат Ярослав Мокрій — на посаді майстра 3 екіпажу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів 1 штурмового батальйону;
- солдат Петро Данильців — на посаді навідника взводу засобів виводу та евакуації 2 розвідувальної роти розвідувального батальйону;
- солдат Василь Цюрко — на посаді водія інженерно-саперного відділення 2 піхотного батальйону;
- солдат Василь Войчук — на посаді майстра 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 батальйону безпілотних систем;
- солдат Віталій Карат — на посаді старшого стрільця-вогнеметника 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти 3 штурмового батальйону.
Щодо причин та обставин смертей п’ятьох військовослужбовців у "Скелі" відповідати відмовилися, пославшись на Конституцію, лікарську таємницю та інформацію з обмеженим доступом:
«У зв'язку з відсутністю правових підстав для розголошення інформації, що становить лікарську таємницю щодо перерахованих вище військовослужбовців, військова частина А4862 не має правових підстав для надання запитуваних відомостей».
Окрім цього, у відповіді повідомили, що у полку «Скеля» немає проблем з ліками та медичним обладнанням для надання першої медичної допомоги та первинної діагностики.
Минуло майже два місяці, відколи родичі військовослужбовців «Скелі» отримали звістки про їхню смерть.
Як і від чого вони помирали, чи їх намагалися врятувати, чому на тілах принаймні трьох бійців були сліди побоїв — відповіді на ці питання близькі так і не отримали.
Редакція Фіртки висловлює щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу непоправної втрати.
Читайте також:
