Скотофірма

 

 

У творчому доробку англійського письменника Джорджа Орвелла є одна повість, яка називається «Скотоферма». У ній йдеться про те як свині захоплюють владу в амбарі (великій коморі) і проганяють з неї ледачих і негідних господарів – людей.  Люди там таки справді мало заслуговують на співчуття. Свині дуже швидко знищують все, що їм нагадує про минулу людську діяльність, а дім попереднього господаря перетворюють на музей, в якому заборонено жити.  Вони проголошують вчення «анімалізм» за аксіому нових тваринних стосунків, нового тваринного порядку. Найревнішими учнями цього теоретичного і практичного побудування  виступають у творі коняки, які вкалують від зорі до зорі за «вйо» і «вішьта».                   

 

Швидко визріває лідер серед скотячого перевороту – це свиня на прізвисько Наполеон. У Наполеона  весь час конфлікт, нібито на грунті світобачення анімалізму і його розвитку, з іншою свинею, більш інтелектуальною, Сніжком, що теж нікому не збирається  поступатися за владу. Врешті-решт більш хижій дикій свині –Наполеону, вдається остаточно видворити запеклого Сніжка зі скотячої ферми: він натравив на нього псів. Сніжок зникає з повісті. 

 

Першим ділом Наполеон відміняє будь-які зібрання, а всі важливі питання вирішує свинячий комітет, який  сам Наполеон очолює, і який йому беззастережно у всьому підвладний. У випадку найменшої непокори, не кажучи про бунт, дев’ять вірних псів чолової свині готові вчепитися в горло за найменшим помахом свого господаря. Що, власне, вони і чинять, коли кабан підозрює у зв’язках зі Сніжком кількох курей, гусей і овець.                                                                                    

 

Конячина на прізвисько «Боксер» висловлює «спільне» твердження: «Якщо це говорить товариш Наполеон, то значить це вірно». А девіз його звучить не інакше як: «Наполеон завжди правий». Пунктів анімалізму всього  сім. Перший говорить, що «всі двоногі –вороги», а останній, що «всі рівні».  Для «тупорилих» звучить простіше: чотири ноги добре, а дві – то вже дуже, дуже зле.

 

Поступово через важку і непосильну працю деякі коняки вмирають. А тим часом свинки і сам кабанчик Наполеон живуть і процвітають. Вони налагоджують торгівельні зв’язки з людьми, вони дудлять самоварені вино і віскі; Наполеон живе на широку ногу в окремій кімнаті і жере рилом з сервізів. Свині вимагають у кожної чотириногої тварі, аби та поступалася їм у найбільшому і найменшому. А логічним наслідком цього статусу-кво невдовзі офіційно стає – вже одна-єдина заповідь, замість сімох: «Всі рівні, а проте є рівніші».                                                                                                                                              

 

А свині вбираються в людський одяг і починають ходити на двох. Муштровані вірною рукою Наполеона, свинею Крикуном, вівці виспівують «чотири ноги –добре, а дві – ще краще».  До свиней приходять гості-люди із суміжних ферм. Вони всі дружно грають в карти, їдять, випивають, виголошують тости за дружбу  і нормальні всебічні відносини, капітан кабан постійно розмахує документами, що підтверджують його і його свиней право власності на скотоферму.  І починається грандіозна бійка, за якою важко розгледіти, хто тварина, а хто людина. Чотирилапі пасивно спостерігають за процесом. На тому й кінець.

 

Чи міг би написати щось таке сатирично-пародійне, де б свині поставали в яскраво негативному світлі наш вітчизняний автор, як ви розумієте, необов’язково суто літературно  ?  Імхо, тільки той автор, який наполовину українофіл, а наполовину українофоб. Половинчастість це іноді вихід із надскладних ситуацій, про що вам не повідають ні Табачник, ні Фаріон, не сподівайтеся. Чому наполовину, тому, що, з одного боку, свиня це наш давній  тотем, а з іншого боку, ми цьому тотему поклоняємося тільки до тих пір, поки вистачає комбікорму, жратви для себе і своїх підсвинків і терпіння. Коли  ВОНО, свиняче рило, набуває добропристойних,  а то й просто нечуваних розмірів,  коли ВОНО нахабніє так, що до стайні без протигазу заходити вже не хочеться і не можеться, ми тоді кличемо сусіда, брата, вуйка і нанашка, а пацєті кажемо: «Крихітко, час настав», «Врємя нє рєзіновоє, малиш», або «Асталавіста, бейбі»; виводимо опецькувате пацє на подвір’я, даємо курям пінка під зад, щоб не заважали Великому Ділу, беремо в руки наперед нагостреного ножа (лохи беруть тупі ножі чи вже гострять під час процесу, що суперечить цивілізованим європейським нормам), і приступаємо до копіткої роботи.  Тут доконче добре тямити  всі технічні нюанси копіткої роботи, коли наважуєшся на таке врочисте, споконвіків рідне не лише  автохнонові діяння.  

 

Головне – свиню не надто сполошити. Свиня, зазвичай, валиться на правий бік. Зліва чудово прослуховується свиняче серце – серце, як серце, навіть могло б бути абсолютно людським, якби, пардон, не «еволюція». Різати потрібно достатньо довгим і, як було сказано, гострим ножем, не надто вузьким і не надто широким (2-2,5см ширини леза). Від верхньої лапи відступаємо приблизно 3-5 см донизу і 7-10 см до середини грудини. Робиться різкий і сильний укол ножем в серце. Ніж залишаємо доти, допоки свиня не затихне. Спостерігаємо як стікає кров і згадуємо про поклик прапредків. Потім переходимо до смалення, про прапредків плавно забуваємо. Ліпше займатися свинорізанням, коли поряд знаючі люди, яким неодноразово доводилося допомагати в таких життєво-важливих, екзистенціальних орудках. І потрібно пам’ятати про найголовніше: чим менше мучитиметься тварина, тим краще і смачніше буде її м'ясо. Тобто, про цивілізаційні норми...

 

А сало?? Ну, ок м'ясо, сало як буде, смачне ? Спитаєте ви. Сало - вам, а м'ясо - нам,  - дадуть відповідь вам знаючі. І ви будете змушені погодитися, адже це – історично виправдано. Воно було би історично несправедливо, якби сало в помірній дозі не було корисним. В помірній дозі.  І не дивуйтеся, коли раптом помічник на прізвище, ну, нехай буде, Коен  скаже, що ні м’яса, ні сала вашого, йому природно і світоглядно  не потрібно, що він це робив за просто дякую. Ви маєте йому сказати: спасибі, пане, нехай буде, Коен. Ви, коли берете в руки новітні гострі ножі, повинні забути про середину сімнадцятого століття, про вила, росохи (що ще там ?), ага, граблі… Особливо, граблі.

 

Ну, а коли виявиться, що фахових помічників з різання жирних поросят чомусь ще чи вже немає поряд, то тоді треба дисципліновано гуртуватися, кожен знаючи  свою і про свою функцію, щоб не вийшло так, що кожен Цезар, а не Брут.  Пацє ж бо, не Цицерон називається, Пацєцирон.  До того ж, сам кабмін заборонив українцям самостійно різати поросят, вирощених на особистих подвір’ях.  Для забою тварин, каже кабмін, слід звертатися до спеціальних кооперативів.  А сам пан Міністр агрополітики та продовольства України заявив, що ми маємо зобов’язання з 2015 року припинити забій худоби на подвір’ї. Такою є вимога СОТ. Гм. Ось вам  цивілізаційна норма, щоб ви в наших не сумнівалися…  Але радість не відміняється, оскільки, уточнює міністерство агрополітики і продовольства, зміни і надалі не торкнуться селян, що вирощують поросят для власного ви… споживання, і надалі зможуть різати їх на власному дворищі. Ага, ага.

 

Женіть втришия вилами і новітніми ножами, ще не вироджені  селяни, тих інтелігентів, а особливо інтелектуалів, що кепкують з вас і вашого способу мислення – до себе на клумби, замість втрачених грядок. Або гайда і фішта – назад в село із міста, на грядки. Та не вийде, бо вороги селянства, домінантної чуттєвості українського народу, вас зумисне загнали до міст, щоб ви пропадали  біля кас і за компами, а вони будуть за безцінь скуповувати землі ваших батьків і дідів. Так що, збіс  вийде зарізати свиню, хіба, спересердя  від мега-і мезополісної суєти і незгасимих інстинктів хатнього звіробоя, щоб не жінку.., якогось домашнього піггі  на повідку і в джинсових черевичках.

 

Ворог домінантної чуттєвості, ворог етносу, нації, народу, держави, засів на всіх рівнях свідомого і підсвідомого, і знущально копирсає «ігрові зони». Так, так. Спочатку – це не був відразу …ас Лєнін –  це був свинюк Хрюша, а з ним вухатий чемнюк Стєпаша. Коли на зорі дев’яностих  накрило мідним тазиком Криве, то нас, Рівних, чомусь не відразу накрило, адже ми вболівали не  за себе, а, як нас (вас) учили, за товариша по парті і партії, і за товариша по тєліку. Товариш Стєпашка виявися з розряду не лідерів, а p-ідерів, як вас(та й нас) учили, він трохи повертів хвостом, і коли дочув вухами-локаторами, що не з білочками йому конкурувати в лісі за капусту, а з вовками, що були собі до того просто смердєчими сучими псєтами, бігом змінив заячу стать на кролячу і чкурнув на заробітки у сонячну Каліфорнію до пана Хефнера, на студію Плейбой. І за якийсь час вушним чином розчинився  на знадних і здатних випуклостях масних білявок. А Хрюша був хитрішим, стійкішим і розумнішим – він чкурнув до Верховної Ради, та й теж собі розчинився, ще зі стократ вищим екстазом, на силіконових випуклостях різнокольоровок. Потім він отримав портфелі, щоб копичити бізнес-портфелі для себе і порт-фоліо для народу.  Майже решта, не перестаючи стала, та й понині, затятими прихильниками мультфілій. Свиняча доля ? Тільки, не в сенсі «частка». В сенсі, невдовзі і вже, – «чистка».

 

Та вернімося до антиутопіста Орвелла і його Скотоферми. До Наполеона, інших свиней і сторожових собак. І нашого химерного, мікшованого контексту з усього цього звірства.  Ніякий український автор, в нинішніх умовах, не напише, точніше, напише, але не видасть, так, щоб його чередою і капелою прочитали і, як  в нас годиться, «повірили авторові», не зреалізує самотужки творчого проекту «Лиха свиня, ой, не льоха, лишенько, вона», через те, що той Наполеон не домашня свинка, а кабан, кабанюра, кабанисько !!!  Кабан, вепр, дика свиня, «ментально» і «чуттєво» не близька нам істота, чужоплемінна, євразійська, скільки б вона не вертіла хвостом і рилом, в ній все одно обмаль їстівного сала, біологічно-культурного субстрату. Це хижак, він природжений убивати, а не віддаватися іншим на вбивство свого короткого, але товстого, «хрю-хрю». 

                                                                                                                                                                               

Тому, імхо-ехо, виходів небагато. Можна плюнути на кабана, так, щоб він не вчув на своїй міцній сухій спині чи задниці ваші майже слізні з ензимами честі краплі, повернутися мокрими спинами до своїх городів і жити-поживати далі, не лізучи у не своє діло, сподіваючись, що кабану таки вистачить лісової фауни і флори і він не полізе з нашого лісу у наші городи і хліви, ні взимку, ні влітку.  Можна перестати плюватися, вийти з хати, перед тим завбачливо гукнути завжди готових мисливців, у нас поки що мисливці небоєздатні і двічі лукаві, двічі криві, як їх двостволки, що стріляють врозтіч,  і тактично загнати тварину в пастку, щоб потім стратегічно з нею розправитися. Можна  з того і з усього уявити себе не домашньою мирною морською свинкою, якою ти чи ти є насправді, що в цілому не є погано, а трохи теж дикою свинкою, і поскакати  на чотирьох задніх до густого лісу, будучи у швидкому прийдешньому з’їденим не обов’язково кабанами, а більш «ріднішими» тваринками – куницями, а то й білочками пошматованим – це ж ліс, тут за горішки як кабан, так і білочка борються, і проблема тіко в тім, хто з ким, хто  в якій ваговій категорії. Можна ще якоюсь твариною стати, поки фауна ще не вповні занесена до Червоної книги. А можна стати деревом, наприклад, дубом, і зайнятися спогляданням, плекаючи втішну і невтішну надію, що якийсь вепр не поласує досхочу твоїми жолудями, якийсь дідько-медвідько не спробує здерти з тебе частину твого єства, кору, не спробує видертися на тебе, а шельмувата мисливська куля не поцілить випадково в стовбур, за що, звісно, не вибачиться і балістичну силу свого та й твого часу назад не забере.

 

Ким без сумніву непросто в цей час, то це, як завжди, людям. У кращому випадку, вони всі мисливці, в гіршому, браконьєри. В кращому, квалітативні, якісні; в гіршому, суперякісні. Навіть, здавалось б, мудрі забули про «Не вбий», а ті, які вважають себе дуже мудрими, про «Ахімсу».  І в цьому, як ви розумієте, Коен не винен. Не вповні винен навіть Наполеон, Сніжок і дев’ять лютих псів також не в усьому винуваті. Залишається знайти винного, або довго не шукати. 

 


21.02.2012 Яв Назар 2644 0
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

756
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

2970
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

2903 5
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2397 1
19.05.2025
Катерина Гришко

Організаторам найбільшого в історії Івано-Франківщини наркобізнесу, що вражав масштабами та технологіями, винесли вирок. Під час судового процесу, який тривав майже шість років, відкрилися приголомшливі подробиці наймасштабнішого проєкту з марихуаною на Прикарпатті.  

3149
17.05.2025
Лука Головенський

Фіртка поспілкувалася з Володимиром Війтовичем, отцем-адміністратором катедрального храму Української Греко-Католицької Церкви в Мюнхені про церковне життя, хвилі еміграції, історію українства в Мюнхені та ставлення німецького народу та влади до України та українців. 

2981 2

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

197

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

707

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1355

Забобони  або марновірство  — це ті  низинні вірування в певні сили чи предмети, які нібито мають здатність впливати на наше життя.  

1464
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

883
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

580
14.05.2025

На Івано-Франківщині оприлюднили підсумки збору сільськогосподарських культур у 2024 році.  

950
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

487
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

43788
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3297
14.05.2025

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

1276
25.05.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35500 1
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

79
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

465
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

568
17.05.2025

Президент України Володимир Зеленський говорив з Президентом США Дональдом Трампом разом із Президентом Макроном, Федеральним канцлером Мерцом, прем’єр-міністрами Стармером і Туском.  

779