Сім кіл пекла Євгена Юрченка з Долинщини: Іловайський котел, 20 днів в полоні в сепаратистів

 

 

 

Кореспондентові «Фіртки» вдалося поспілкуватися з мешканцем села Велика Тур’я, що на Долинщині, Євгеном Юрченком, про те, що саме відбувалося в оточеному російськими військами Іловайському котлі, про його перебування 20 днів в полоні в російській армії та в сепаратистів в Сніжному, про обмін полоненими та своє бачення війни та миру.

 

...Мене призвали по мобілізації 9 квітня. Швидко пройшли медкомісію. На зауваження окремих лікарів ніхто не дивився. Ось у мене були серйозні проблеми по лінії стоматології, але на це не зважали. Вже 10 квітня я був у Володимир-Волинському у 51 механізованій бригаді. Зібрали воєнні квитки. Потім почали розподілювати по підрозділах. Але ділили навіть не по посадах, не за фахом, а – кого куди...

 

Яка у вас була посада, коли служили в армії строкову службу?

Коли я служив в армії строкову службу, то я був водій БМП.

Ми пробули у Володимир-Волинськлму  пару днів. Потім нас перекинула на полігон у Рівне. Розподілили, хто в якій роті. Я опинився в  зенітно-ракетному взводі. Мав бути при штабі.

Було три батальйони. Спочатку на Схід поїхали перший і третій батальйони. Наш другий батальйон визначили як резервний. Ми ніби проходили підготовку на Рівненському полігоні. Але навчань, як таких, фактично не було. Нас не вчили, як стояти на блокпостах, як штурмувати.

Частину наших з інших батальйонів, що були під Волновахою, розбили. Другий батальйон тоді перекинули у Миколаїв і розформували – фактично ми замінили тих, хто загинув в інших батальйонах або ж залишив службу за сімейними обставинами. Я потрапив у зенітно-ракетний взвод третього батальйону.

У нас були ще навчання. Але теж нічого особливого нас і не вчили. Ще в Рівному на полігоні за весь час навчання я кинув тільки дві гранати, один раз вистріляв 20 патронів. Потім на пристрілку автомата ще виділили 12 патронів і все. Ніхто нами серйозно не займався. Ніхто не розказував як себе поводити, як робити бліндажі, блокпости, як окопуватися. Все потім прийшлося «вивчати» в реальних бойових умовах.

Потім нас відвезли у Луганську область у село Варварівка. Там усе було спокійно. Я був при штабі, ми ходили в караули. Ну коли вже не вистачало людей, то ставили нас на блокпости, хоча реально ми не знали як то все правильно має бути. На мою думку на блокпостах мала б стояти міліція і перевіряти документи, а ми мали б бути тільки як охорона збоку. Але міліції там ніякої нема, усі перейшли на сторону сепаратистів.

З Луганська нас перекинули в Харківську область, потім у Дніпропетровську область, село Дачне, а потім У Донецьку область. Всю техніку ми везли поїздами на платформах і самі пересувались поїздами в пасажирських вагонах.

У Донецькій області нас завезли у якесь село, Комунарівка здається. Дуже горбиста місцевість. Там ми пробули два дні. І нас почали обстрілювати з Ураганів. Ми здивувалися звідки та сторона дізналася, що ми тут.

На той час ми техніки вже практично не мали. Усю забрали на блокпости. Ми переїхали в село Дзеркальне. І там копали бліндажі, облаштовувалися. Теж десь так два дні все було спокійно. На третій почалися обстріли з мінометів, Ураганів. Стріляли головним чином вночі – третя-четверта година. Ми навіть не спали, а слухали, звідки стріляють і щоб могти встигнути сховатися в бліндаж.

 

Як ви потрапили в полон?

Все почалося 24 серпня, на День незалежності. Все було ніби спокійно. Нам навіть було дивно, що так спокійно як ніколи. І десь година 10-та, якраз початок параду в Києві, нас почали обстрілювати. Десь метрів за 300-400 від нас були склади із воєнною технікою і снаряд потрапив туди. Там у ямі навозили десь 300 тон боєприпасів і вони почали розриватися Ми ще жартували, що маємо на День незалежності салют. Але жарти жартами. Три години рвалися снаряди, ракети до «Градів», «саушок», ми сиділи у бліндажах, бо вилізти – то смерть, молилися до Бога і думали, що вже не вийдемо звідти живі.

Десь після обіду стало тихо. Ми вийшли із укриття. До нас раптом прийшли воєнні, десантники, у них були на формі білі пов’язки. Ми ще здивувалися, що то за такі пов’язки. Вони пройшли в штаб… Ми думали, що то наші. А виявилося, що то росіяни, і вони думали на нас, що ми їхні. Виявляється, коли їхала російська колона і вони від неї відстали. Коли склади наші розривалися і їх підбили. Тобто хлопці заблукали. Наші їх заарештували і кудись повезли. Але довго вони були серед нас і ніхто не зрозумів, що вони з російської армії.

25 серпня ми помітили колону техніки, десь понад 100 одиниць. Думали знов, що то наші. А виявилось, що ні. Нас оточили подвійним кільцем. Ми не мали з чим тримати оборону. Техніки практично не було. З автоматом проти них не підеш. Ми почали дзвонити, просити підмогу. Нам сказали тримайтеся. Обіцяли підмогу, потім сказали, що не буде. Ми не мали де діватися.

Що взагалі відбувалося під Іловайськом я не знаю, то знають в штабах, я тільки можу розповісти те, що бачив на свої очі...

 

 Скільки вас там було?

Це були залишки різних підрозділів. Я навіть не можу точно сказати. Потім 26 серпня приїхав російський танк попри «зеленку». Російські підійшли, а ми сиділи у бліндажі, і кажуть: «хто є виходьте, а якщо не вийдете, то ми кидаємо гранати» і почали відлік. Хлопці вийшли. Тоді взяли двоє чи троє наших.

Через деякий час їх відпустили і сказали, якщо не здадуться усі, то цю територію вони зрівняють із землею. А вони це могли зробити, бо техніки у них вистачало. І все. 26 серпня ми здалися у полон, бо іншого виходу не було. Жити хочеться.

Ми були повністю оточені і нас усі вивели звідти. Ми здали усе – бронежилети, автомати. Обшукали нас, забрали усі документи. Залишили тільки паспорт. Мобільні телефони порозбивали на місці.

Дві доби нас протримали ще там серед російських. Потім 28 серпня нас погрузили на криті Камази – вони були настільки затентовані, що повітря практично не було. Ми всі думали, що тут і задушимося. Нас завезли у Сніжне і здали нас сепаратистам. Підвезли нас до колишнього відділення міліції. Усі вистроїлися. Почали перераховувати. Спочатку наказали вийти з строю офіцерам, мінометникам, розвіці і наказали їм вийти зі строю. Їх потім водили по місту і показували розвалини, і казали – от бачите, що ви наробили… Сніжне зараз – то майже самі руїни… Люди їх закидували камінням.

 

А це справді зруйноване саме через обстріл української армії місто?

Вони там, всі мешканці, переконані, що це українська армія…

Нас, купу народу, загнали у невелику клітку і казали, що тут ми будемо і жити, і в туалет ходити, і все інше. Були і поранені.

Потім через пару днівприйшов їхній старший. Вони там по іменах не називаються. Мають свої позивні чи клички. Усі, без винятку, із георгіївськими стрічками. Він наказав нас перевести у бокси – гаражі.

Забрали вони у нас усі документи. Навіть шнурки із взуття і ремні. Наступного дня ми мусіли заповнювати анкети хто ми і звідки.

 

Скільки всього там було людей?

Казали, що нас було понад 200.

Потім нас почали водити на роботи. Групами відправляли. Записували усі дані. Я розбирав розвали колишньої податкової у Сніжному. То було двоповерхова споруда. Вони казали, що то наші її розбомбили із літаків. Так само по сусідству був і 5-поверховий житловий будинок. Стіни є, а середина повністю розвалена. У такому стані пів міста.

Ми розбирали ці розвали. Були змушені, бо нам пригрозили: «крок в ліво, кров в право - розстріл».

У тих боксах ми спали на дошках. Тут вже ставлення стало трохи кращим, по черзі волили в туалет. Щодо харчування, то воду давали, а продукти – так, щоб з голоду не померти. Десь колись в супі попадеться картоплина, але частіше гола юшка.Годували лиш в обід і ввечері.

Правда, дали телефон подзвонити додому.  Я подзвонив до дружини. Вона була шокована, бо не знала що я в полоні.

Фізичного знущання тоді  вже над нами не було.

 

Як вам вдалося звідти вирватися?

Я був 20 днів у полоні. Хоча, ми не знали ні який день, ні котра година. Втекти було нереально. Навколо лише вони. Усе місцеві, сепаратисти.

Нас обміняли. Приїхало багато сепаратистів. Жінка якась займалася обміном. Зачитали прізвища 73 людей, троє з нас було пораненими.

Нас загрузили у два автобуси і повезли. Їхали з нами російські журналісти, представники ОБСЄ.

Куди нас везли, ми не знали. Нас обмінювали на трасі. Міняли «голову на голову». Вишикували нас по десятеро і так партіями міняли. Йшли ми різними полосами – один напроти одного. Нас зустріли, знову загрузилиу  автобуси і відправили у Краматорськ.

Там вже була наша база. Нам там дали вже медичну допомогу, нагодували. Звідти нас відправили у Харків.

На третю добу приїхали волонтери, дали одяг. Я зідзвонився із сім’єю.

Волонтери організували автобуси, щоб нас забрати у Володимир-Волинський. Ми дуже хотіли додому.

 

Як вас зустріли у Володимир-Волинському?

Нас зустріли як героїв. Родичі, міський голова, люди, оркестр. Хто близько, той відразу поїхав додому. Нас четверо лишилося у казармі.

Нам зараз дали 20 днів відпустки. Через 20 днів маю вернутися у військову частину.

 

Що ви думаєте щодо перемир’я?

Вони там на Донбасі хочуть бути окремо. Кажуть, що нас годують, що вони працюють, а більшість грошей забирає Київ. Думаю, що якщо вони хочуть так, то треба це все мирно вирішити. Бо ця вся ситуація так просто не закінчиться. Росія дає їм серйозну підтримку. Навіть розповідали що коли ще тільки у Києві починався Майдан, вони уже готували зброю. І більшість населення не хоче бути з Україною.

 

Як вас зустріла родина?

Я доїхав до Стрия, а там мене зустріла дружина з 4-річним сином і голова сільської ради. В сеіл вже чекала громада. Я приїхав десь коло 11 години ночі в село. Було дуже приємно. Зустріли родина, голова сільради, односельчани.

Зразу не міг себе знайти. Психологічно дуже важко. Переживаю дужеза тих хлопців, що залишились у полоні, чи вони вже змогли вийти звідти. Бо нас там всього було десь коло 200, а обміняти тільки 73, - решта в полоні.

 

От зараз Президент каже, що зараз треба припинити війну і домовлятися. А дехто, з числа «гарячих голів», звинувачують його у тому, що він здає країну. Що ви думаєте з цього приводу?

Перемир’я потрібне, бо гинуть солдати і мирне населення. Мир кращий за війну. Якщо ми немаємо нормальної бойової техніки, то чим ми маємо воювати? Я через це все пройшов, повірте – нікому не бажаю подібного. Страшне нервове навантаження. Постійно тебе кудись везуть, ніхто не каже куди, чи на розстріл, чи куди… І так кожних два-три дні. Умови страшні, ні поїсти, ні навіть вмитися тижнями.  Так, ми повинні воювати за Україну, але повірте, що мир кращий за війну.

 

Чим зараз займаєтеся?

Зараз я відпочиваю, відновлюю документи, бо усі втратив на сході. Дуже дякую Василю Павловичу Бартківу, що і зараз допомагає мені, і дуже допоміг при звільненні з полону, допоміг родині. Дуже добре, що є такі люди.

8 жовтня я вже маю бути у Володимр-Волинському. Але вертатися не хочу. Просто ще в такому стані, що дуже тяжко. Дитина і жінка у мене інваліди. Похилого віку теща і тесть. Усе господарство на мені.

Хочу, щоб усе це якнайшвидше закінчилося і щоб наші хлопці вернулися додому живі і здорові. Бо це все дуже страшно. Головне, щоб усе вирішували мирно. Нехай сідають за стіл переговорів. Вони кажуть, що під час перемир'я наші їх провокують. Але це не правда. Багато людйе у полоні. І сепаратисти можуть їх кинути як гарматне м'ясо проти своїх. Це теж треба враухвати.

 

 

 


21.09.2014 2540 0
Коментарі (0)

26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

2149
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

853
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

898
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

901 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2735 3
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1458

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

631

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

334

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

1000

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

1124
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

1990
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1069
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

793
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

273
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

14969
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7282
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

714
26.06.2025

Роботи Нікіти Тітова стали символами українського спротиву. Його плакати підтримують, надихають і говорять мовою, яка зрозуміла кожному. Та попри публічне визнання, автор часто стикається з піратством власних робіт.  

270
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

178
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

279
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

568
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

1025