Журналістка Фіртки поцікавилась у психологині, як успішно та максимально комфортно для усіх учасників пройти етапи сепарації.
Кажуть, чужі діти швидко ростуть. У найкращому випадку – виростають емоційно стабільними та стійкими до кризових ситуацій. Проте, нерідко батьки не хочуть відпускати від себе своїх вже дорослих дітей. Водночас такі дії шкодять, як самим батькам, так і їхнім дітям.
Сепарація від батьків: що передбачається
Сепарація – це фізичне та психологічне відокремлення дітей від батьків. Воно передбачає дорослішання дитини: спершу фізіологічне, згодом – емоційне. У дитини з’являється право вибору й водночас виникає відповідальність за власні дії. Якщо коротко, сепарована дитина – та, яка живе окремо від батьків, має свій дохід, партнера, сім'ю.
Оскільки сепарація – це перш за все набуття психічної автономії, то у психологічному аспекті відокремлення від батьків дещо складніше. Тобто, просто з'їхати від батьків та знайти роботу – замало.
Психологиня Анна Зозуля зауважує, що сепарація відбувається поступово й впродовж всього життя. Є декілька ключових етапів:
Народження, коли дитина фізично відокремлюється від матері. Наприклад, відлучення від грудей дитини – ще більший розрив зв'язку з матір'ю, а перші кроки дитини є певною автономією пересування. Це умовно перший етап.
Другий етап сепарації – 2-3 роки. Дитина йде в дитячий садок, і в неї з’являється нове оточення та нові захоплення. Дитина починає усвідомлювати, що не все зосереджене тільки на тому, що є вдома.
До слова, період, за яким психологи визначають, чи відбулась сепарація – це період двох-трьох років. Саме в цей період має відбуватися відокремлення психіки дитини від психіки матері. Дитина навчається сприймати себе та інших як окремих суб'єктів. До цього часу мати сприймається як об'єкт: дитина заплакала – мама прийшла погодувати та поколисати.
Але важливо, що дитина має усвідомити, що мама – окрема особистість, яка має свій внутрішній світ, над яким дитина не владна. Звичайно, ці процеси неусвідомлені, і такими складними словами дитина не думає, але починає помічати, що в матері є ще щось/хтось, окрім неї. Водночас найважливішою умовою сепарації є усвідомлення матері, що її дитина – не центр Всесвіту.
Тільки за умови, коли мама має ще щось, крім дитини: партнера, роботу, хобі, час для відпочинку та наповнення ресурсом, є шанс успішно пройти етап сепарації.
Ще один важливий етап сепарації – підлітковий вік, 11-14 років. Це час, коли підлітку здається, що необхідно викинути все, що, на його думку, не знадобиться у дорослому житті: заборони батьків, їхні застарілі погляди, риси характеру та форма поведінки, в яких підліток розчарувався. Батькам на цьому етапі дуже важливо проявляти повагу до особистих кордонів та особистого простору дітей. Водночас батькам важливо не втратити свій авторитет.
Звичайно, цей етап непростий. Для підлітка він супроводжується прощанням з дитинством, розчаруванням у батьках, відмові від старого. Тому сум, злість, депресивні переживання цілком нормальні на цьому етапі. Дивна поведінка підлітків перестає бути дивною, якщо взяти до уваги, яку важку роботу виконує їхня психіка, знову ж таки несвідомо, в цей період.
Завершальний етап сепарації – фінансове та побутове відокремлення у 18-21 рік. Водночас дитина стає сформованою особистістю з власними переконаннями та певним життєвим досвідом. Якщо цього не вдається досягти у найближчі п’ять років вищезгаданого віку, то варто звернутись до фахівця.
Окреме житло, власний дохід, здорові стосунки з партнером – це результат усіх вдало пройдених етапів сепарації, коли дитина переймає зі свого соціуму важливі речі. Якщо все йшло достатньо добре (ідеально не буває), бажання відокремитися виникає саме собою. Якщо не виникає, значить, психіка ще чогось потребує, відчуває себе не готовою до самостійного життя, недостатньо зрілою. І тут вже мовиться про несамостійну, занадто залежну від батьків дитину, яка не може розпочати самостійне життя.
Як діяти батькам під час сепарації їхніх дітей?
Батьки мають підтримувати своїх дітей, коли ті проходять процес сепарації. Меседж, який мають транслювати батьки своїм дітям: «радію, що ти дорослішаєш та стаєш самостійним. Але у разі складнощів завжди можеш розраховувати на мою допомогу». Це універсальний підхід.
Зокрема, він підходить й для батьків підлітків: добре, якщо підліток знає, що може зателефонувати батькам, коли сталася якась біда, і для батьків трирічної дитини, яка прагне досліджувати світ, відбігати від матері, цікавитися іншими людьми та предметами й водночас може повернутися та залізти на руки, коли буде лячно та самотньо.
Як уточнює психологиня, усі батьки мають зрозуміти, що дитину необхідно вчити самостійності, давати їй можливість обирати. Адже діти виростають і не можуть дати собі ради в житті. І тоді дорослі діти самі не хочуть відриватись від батьків.
Їм добре фінансово залежати від них, жити з ними в одній квартирі. І біда не в тому, що ці так звані «дорослі діти» не можуть справді подорослішати, вони просто не хочуть цього робити. А батьки продовжують захищати своє чадо від вигаданої жорстокої реальності. Це щось із серії, коли спочатку батьки хочуть, щоб ти мовчав і слухався, а потім, щоб став успішним, самостійним та ініціативним.
«Батькам головне «вижити» в психіці дитини. Важливо, аби в дитячій голові образ батьків сформувався, як тих, що люблять та підтримують, які захищають та вибудовують кордони у стосунках. Також важливо, щоб дитина знала, що зможе повернутися до батьків, якщо щось піде не за планом».
Як показує практика, надійний тил додає впевненості при пошуку самостійності. Водночас оскільки не тільки діти залежать від батьків, а й батьки від дітей, то дорослі теж багато втрачають при сепарації дитини. Важливо пам'ятати, що це складний процес, тому сум, роздратування чи депресивні переживання властиві й батькам також.
«Моя порада усім батькам – не забувайте піклуватись про себе й пам’ятайте, що ваше життя не має обертатись тільки навколо дітей», – підсумовує психологиня.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
