Шпацирую собі погожого травневого дня вулицею Шевченка, помітно менше, ніж раніше, спотикаюся і падаю, бачу раптом – на зустріч йдуть двійко Шевченків !! Один - Олександр, другий - Андрій. Один Депутат, інший Хоче стати депутатом. Йдуть собі, та йдуть, галакають про щось, народ трохи поглядає на них, хтось шепоче, хтось кривиться, дехто усміхається –життЄ корочЄ..
Проходячи повз Ш і Ш, вирішую миттю, що автографів сьогодні брати не буду, принципово, - бо нема ані ручки, ані паперу, а пупець давати на розчерк - не загорів ще.. В трьох метрах перед пупцем гожа дівоча філейна частина погойдується на весняний настрій, і на спідниці мереживом виблискує якимись стразами чи чим «Victor», «Victor». Це ж майже невмирущі «Борітеся, Поборете» ! Символічно-обнадійливо на серці, і ледь не на пупці..
Мимоволі зауважую, що у протихід суне зграя галасливих підростків, в одного з яких футболка «Челсі» із номером 7 . Ще десь за півхвилини телефонує приятель, ровесник – на прізвище Шевченко… Потроху починає проймати те, що зветься маленьким подивом. Довго не спілкуюся, бо воленс-ноленс повертаю голову праворуч – до пам’ятника ЙОМУ ! – і там (!?) – на лавочці, неподалік, сидить знайома вже не молоденька вчителька ЗОШ, і звичайно теж з прізвищем аж надто знайомим !… Сидить і читає – чи не Кобзаря ?!? Незна.
А ВІН стоїть, дивиться на всіх, не сильно звисока, і думає про щось, думає, точно думає, – думаю собі.. «За кого ти би, Тарасе 25-го , га ?..» - так і пре спитати в Нього. « Чи злий Ти на Свободу, а на Мера ?.. ». «Чи Тьоску любиш свого ?». « А молодь цінуєш ?»
«Я за ліс і орлів. І деколи за Челсі», - майже телепатично ВІДПОВІДАЄ ВІН. «Ну то Слава Буковелю !» - відповідаю без телепатії і …патії. Йду і Кланяюся.
