Народний депутат України Роман Ткач вдповів на запитання кореспондента "Фіртки" щодо можливої здачі Росії української газо-транспортної системи та наслідків таких дій влади.
Романе Володимировичу, куди зараз рухається Україна? Бо суспільство дезорієнтоване – декларуємо рух в Європу, але що відбувається насправді?
Пряму відповідь ми можемо отримати вже після 19 грудня – як себе поведе президент, яким буде подальший вектор нашого руху? Якщо пріоритетом є Європа, то на скільки глибокою буде співпраця, інтеграція, визнання і прийняття європейських стандартів демократії.
Як всі заявляють, 19 грудня парафування угоди про асоціацію з ЄС відбудеться, але подальші дії?
А от наступні кроки, ратифікація… І тут Європа каже, що буде непоступливою – «демократія понад усе» і вже з цього розуміння наступні кроки. Той тиск зовнішній на президента на скільки він буде сильний чи помірний, щоб він: а) не «перелякався» і не побіг до Росії, б) щоб він «перелякався, але трошки». Бо вже всі зрозуміли, що на нашого президента тиснути – політично я маю на увазі, - неможливо. Тут включається їхнє «донецьке»: «Що??? Ви на мене наїхали?» і все робиться з точністю до навпаки від очікуваного і рацонального.
Я з багатьма говорив з політиками, з депутатами – з табору регіоналів: «Для чого ви це робите з Юлею? Поясніть логіку, політичну логіку, людську…» Всі знизують плечима. Ясно, що вони мають свою думку про Тимошенко, зрозуміло, що ніхто не досконалий, але мова про інше – цей цинізм, ця зверхність і майже неадекватність… - немає пояснення.
Зараз в ЗМІ є інформація про те, що трубу Росії вже віддали чи пообіцяли, на скільки відповідає дійсності на вашу думку, чи за вашою інформацією,таке припущення?
Інформація, яка просочується з Кабінету міністрів дозована і розмита. Ніхто не знає, що відбувається насправді – дуже вузьке коло посвячених. Врешті-решт навіть Микола Мартиненко, мій колега, голова комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу не знає деталей. Але всі говорять, що є принципові домовленості про віддачу труби в концесію…
Але цікавим є те, що Тимошенко засудили через те, що вона заключила невигідну для України газову угоду без відповідного рішення уряду. А якщо зараз все відбувається кулуарно, тобто знов уряд не голосував за повноваження переговорщиків, то чи не потрапить колись Азаров в становище Тимошенко?
Цілком ймовірно…
Коли немає публічної інформації, то все можливе. Тоді виникають здогадки. Скажімо, в першому читанні Верховна Рада проголосувала Законопроект за яким Україна, підписавши Європейську енергетичну хартію, зобов’язалася розділити питання видобутку, зберігання, транспортування, торгівлі газом. І ми ніби то рухаємося в до європейських стандартів в газовій сфері. Але ці кроки, - виокремлення газотранспортної системи в окрему структуру, - є також необхідними, якщо влада захоче саме трубу віддати в управління Росії. І от ми ніби з одного боку рухаємося в Європу… Але кінцеву мету цих кроків ми не розуміємо. Публічної інформації немає жодної…
Тобто може бути, що кулуарно з Росією вже про все домовлено, а ми всі довідаємося про результати в день підписання угод, як це мало місце з Харківськими угодами?
Безперечно. От подивімося на ситуацію з точки зору Росії – для чого їм зменшувати ціну на газ для України? Яка мета? «Дружба», в лапках, - закінчилася. Стоїть тільки питання голого цинічного прагматизму. Вони можуть зменшити ціну тільки по білоруському варіанту. І коли росіяни починають говорити про зменшення ціни, то я розумію інше – «щось заберуть»!
А як факт здачі ГТС сприйме суспільство? Чи може це, якщо станеться, стати поштовхом для якихось масових виступів проти влади?
Є різні соціологічні дані, але їх суть зводиться до одного: суспільно-політичні питання не є зараз пріоритетними. На питання: чи готові ви до масових протестів задля відстоювання ваших політичних чи загально-суспільних прав, ствердно відповідають кілька відсотків респондентів. От коли питання стосується порушення владою ваших особистих приватних інтересів, то от тут починається спротив. Це засвідчили виступи афганців і чорнобильців, зокрема.
Але є і інше розуміння, яке треба враховувати. От події в Росії – чи хтось вірив, що там вийде з протестами 60 чи 100 тисяч людей? Хто ще кілька днів міг подумати, що в Москві може вийти стільки людей? Тому передбачити все неможливо. Хоча зараз я скептично ставлюся до можливості масового спротиву через здачу труби, бо «труба не моя». Але от коли ціна за газ, за комунальні послуги зросте в результаті – от тоді…
Але люди можуть ще й позитивно сприйняти, бо їм пояснять, що ми вам не піднімаємо ціни на газ завдяки віддачі ГТС Росії…
Питання в тому, що зараз ціни і так високі. А їх виборці – в містах. І вони чекають обіцяного зниження цін. Але ніхто не знизить. Питання стоїть чи не піднімати. Якщо зараз не піднімуть, то через три місяці – обов’язково. Питання ше в тому на скільки глибоко пообіцяла Москва знизити ціну на газ. Я особисто, Роман Ткач, в цьому питанні категоричний – я би ніколи з Росією не домовлявся щодо ціни на газ.
Я переконаний, що в Україні для населення вистачить газу власного видобутку. А решті – починаючи від Фірташа і закінчуючи Ахмєтовим – ВПЕРЕД! Ось вам адреса «Газпрому» і їдьте домовляйтеся! Ну чому мої інтереси як громадянина України повинні залежати від того, за якою ціною буде отримувати газ Фірташ для своїх хімічних підприємств? Чому проблеми металургійних підприємств Ахмєтова і Тарути повинні зачіпати мої власні інтереси? Чому пенсіонер зі своєї нещасної пенсії повинен платити десять чи двадцять гривень за газ для фірташевого «Сумихімпрому» чи іншого?
Держава мала би чітко провести аудит – скільки ми газу добуваємо, кому цей газ і за якими цінами віддається. І друге важливе питання – крок за кроком впроваджувати енергоощодні технології, зменшувати «газову залежність», - ну скільки можна говорити про солому, листя, гілля, торф, якими можна заміщати газ? В результаті – ноль… Хоча є приклади, добрі приклади. Той самий Микола Круць і «Івано-Франківськцемент». Це просто як приклад, коли є газда. Такі приклади є. Але це повинна була б бути державна поітика…
Але існуючий договір з Росією передбачає за невибраний газ платити ще більше як за спожитий! То виходить, що державі якраз не вигідно економити газ? Такий договір заключив минулий уряд…
Ну тоді пора вже президентові, як кажуть у них в Донецьку, «відповідати за базар»! Бо три-чотири місяці тому він говорив, що якщо Росія не погодиться змінити несправедливу газову угоду, то ми підемо в Європейський Стокгольмський суд. І що зроблено для того «походу» в суд? Росія каже, що не піде на зміну газової угоди Тимошенко. Ну то питання до президента – які кроки зроблено для того, щоб подати позов про незгоду, чи про розірвання договору, який заключили Тимошенко і Путін?
