Ресторанний бізнес передбачає дуже багато ризиків: близько 70% закладів закриваються в перший рік існування. У той же час, цей бізнес - один з найбільш консервативних у світі. Інновації поступово проникають в нього, але модель роботи з клієнтами - зайняв столик, зробив замовлення, поїв і розплатився - не змінювалася вже більше сотні років. Український підприємець і винахідник Дмитро Костик, засновник Kodisoft і ряду інших проектів, вирішив з цим не миритися і створив ресторан майбутнього. У 2011 році він запустив проект Interactive Restaurant Technology, який став резидентом програми Microsoft BizSpark, в рамках спецпроекту "Стартап-гараж".
На сьогодні за технологіями IRT у світі працює три ресторани - на Кіпрі, в Дубаї та Абу-Дабі. І вже будується кілька нових - в Європі, Північній Америці та Азії. Що в них особливого? Тут відвідувачі сидять за великими інтерактивними столами, роблять з їх допомогою замовлення, здійснюють покупки онлайн і спілкуються з іншими відвідувачами. Навіть сам інтер'єр ресторану може змінюватися, адже на сенсорні панелі можна вивести будь-яке зображення. Причому панелі ці збирають на виробничій лінії в Києві. Незважаючи на значні суми інвестицій, два ресторани, відкритих в рамках проекту Interactive Restaurant Technology, вже окупилися: один за п'ять, другий за 11 місяців. А саму компанію IRT, засновану всього три роки тому, вже оцінюють у десятки мільйонів доларів, пише uamodna.com
Нижче наводимо витяги з інтерв'ю, в якому Дмитро розповів, звідки взялася ідея інтерактивних столів для ресторанів, як під неї міняли існуючу технологію сенсорних панелей і як інтерактивні столи впливають на саму схему роботи сучасного ресторану.
Про те, як народилася ідея
Стало нудно з іншими проектами. Продуктовий бізнес склався, нормально працював, з точки зору бізнесу вже нічого не міг придумати, а займатися чимось дуже хотілося. Тому з командою виділили три напрямки: ресторани, сни і підсвідомість, мода. Чому ресторани? Ми за весь цей час взагалі багато чого вивчили, починаючи від медицини і біотехнологій, закінчуючи верстатами-роботами. Головне було знайти галузь, в якій ми зможемо зробити щось, що її докорінно змінить, щось максимально важливе. Досвід роботи з сенсорними панелями у нас вже був, тому вирішили спробувати зробити щось для ресторанів. Щоби перевірити життєздатність самої ідеї, а також відточити технології, ми в 2011 році вибрали локацію на Кіпрі, де і відкрили ресторан Oshi.
Про розробку технології
Тут довелося винаходити свої рішення. Технології, які зараз застосовують у тих же Microsoft Surface або iPad, використовувати в ресторанах не можна. По-перше, не можливо зробити подібну панель розміром більше, ніж 23-30 дюймів. Причому це обмеження не виробниче, а фізичне: в таких екранах використовується індіум-титано-оксид (ITO) і на швидкість переміщення електронів ми ніяк не вплинемо. По-друге, у всіх подібних пристроїв товщина скла від 0,4 до 1,2-1,4 мм - уявіть, що буде, якщо на таке скло ви спретесь всією вагою. У світі просто немає сенсорних технологій, які могли би працювати через скло товщиною більше 10 мм. По-третє, потрібно було розробити тачскрін, за яким можуть працювати одночасно багато користувачів: у більшості сенсорних екранів кількість одночасних дотиків обмежена десятьма. Загалом, багато було технічних нюансів, які змусили поламати голову і придумати щось нове.
У результаті ми розробили технологію, у якої немає аналогів у світі. Наприклад, наш стіл може розпізнавати форму об'єкта, "розуміти", що на стіл поклали телефон або виделку, розпізнавати обличчя людини, визначати стать і т.д. До речі, виробляються наші панелі тут, у Києві.
Якщо говорити про хостинг, весь клауд, data mining, big data - на серверах Microsoft. Кожен стіл, POS, пульти офіціантів підключені до хмари. Всі столи у нас працюють на Windows, причому головна Windows Embeded - нашої власної збірки. Ще дві "вінди" відповідають за процесинг доторків і камер, які відстежують обличчя та руки (все з сенсорів заходить на одноплатний комп'ютер на Intel Edison і звідти передається на головний хостовий комп'ютер).
Тож логічно було з цим проектом подаватися на програму Microsoft BizSpark - по-перше, з точки зору технологій, які використовуємо, по-друге, це просто економить купу грошей (раніше, приміром, потрібно було платити за ліцензію Visual Studio і т.д.). Враховуючи ситуацію в країні й те, що в мене бізнес зареєстрований і працює в Україні, це допомагає і розв'язує руки.
Як створювалася бізнес-модель
Довелося навіть трохи похуліганити. Доходило до того, що в Лондоні скотчем примотували камери навпроти "Старбакса", щоби вивчити звички покупців. Це тривало недовго, бо мене зловила місцева поліція. Я відмазався, представившись студентом Кембриджа, проставив їм пиво в місцевому пабі - на щастя, саме йшов футбольний матч.
Насправді, за допомогою цих камер ми змогли зібрати багато важливої інформації, яка згодилася для аналізу моделі роботи ресторанів. Трохи докладніше я розповідав про це, наприклад, виступаючи на TEDxKyiv.
Дуже важливо для мене було дослідити бізнес-складову: як спілкуватися з клієнтами, скільки потрібно офіціантів, як підняти середній чек, як мінімізувати витрати. Ми дуже багато експериментували з ресторанами - звідси і хороші фінансові показники.
Про секрети прибутковості
Зараз у нас працюють три ресторани: один на Кіпрі (запускали його ми самі), ще два - в Дубаї та Абу-Дабі (запускали з партнером, який побував у нашому кіпрському Oshi, захопився і сам захотів з нами працювати). Два ресторани - кіпрський і дубайський - вже повністю окупили вкладені інвестиції.
У кіпрський ми вклали 460 тисяч євро, окупився він за 5,5 місяців і з тих пір заробляє. У дубайський - $970 000, він окупився за 11 місяців. Як так вийшло? По-перше, збільшили продажі на 32%, банально продаючи за допомогою столів більше їжі та напоїв. По-друге, як вам підтвердить будь-який ресторатор, в ресторані на 100 посадочних місць потрібно 8-9 офіціантів. А у нас - два. На Кіпрі зарплата офіціанта - 1000 євро, відповідно, замість 8000-9000 євро на місяць платимо 2000 євро. Але справа не тільки в цьому.
Якщо взяти оборот нашого ресторану за 100%, класичної ресторанної моделі в ньому буде десь 48% (продаж їжі та напоїв). Ще 52% - це наше ноу-хау, те, що ми всередині називаємо content delivery system. Це гроші, які нам приносять інші компанії. Наприклад, винна компанія хоче до наших стейків продавати вино - і наші столи можуть використовуватися як e-commerce-інструмент. Крім того, до нас зверталася Coca-Cola, замовляючи трансляцію ЧС зі своїм логотипом, Adidas купував у нас банери з рекламою кросівок і т.д. Якщо брати в середньому по світу, маржа "на їжі" у класичного ресторану - близько 30%, тут не може бути ніякої "магії". А у нас на альтернативних джерелах маржа доходить до 90%.
До речі, ми недавно випустили публічний SDK, зараз ведемо переговори відразу з двома великими геймдев-компаніями - Game Insight і Wargaming. Адже інтерактивний стіл у ресторані, куди клієнт прийшов з усвідомленим рішенням витратити гроші - це фактично доступ до кишені клієнта для гейм-девелопера і взагалі для розробника.
Ще момент: такі столи - це відмінний інструмент для Big Data. І Starbucks, за яким ми стежили, і будь-який інший ресторан могли би впровадити єдину точку збору даних про клієнтів. Ніяк інакше такі дані зібрати не можна, якщо ви не вмієте читати думки.
Сенсорні стенди забезпечують атмосферність, вау-ефект, який мотивує людину приходити ще і приводити друзів. На Кіпрі ми пробували випадковим чином змінювати зображення настінних панелей. Дуже добре це працює для свят. Уявіть весілля, де весь ресторан можна перетворити на казку з пелюстками троянд, що падають звідусіль - при цьому взагалі не потрібно витрачатися на декор.
Про плани на майбутнє
У нас немає мети обов'язково знайти інвестиції в проект, хоча до нас часто звертаються фонди, VC і ангели з пропозицією продати частку - хочуть від 1-2% до 30-40%. Середня оцінка вартості компанії, виходячи з вхідних пропозицій - $70-120 млн. Не впевнений, що хочу піднімати інвестиції. Було б цікаво спробувати, але у мене ніколи не було досвіду роботи з зовнішнім партнером, і я не знаю, наскільки це сповільнить операційну діяльність і прийняття рішень. Адже з'являється альтернативна думка, і замість того, щоб йти вперед і втілювати своє бачення, ти багато часу вбиваєш на пошуки компромісних рішень і т. д.
Ми збираємося на IPO, але оскільки не хотілося б іти на "сміттєву біржу", а відразу на Уолл-стріт, ця процедура вимагає підготовки: компанія повинна кілька років показувати прибуток, мати інвесторів і т.д. Особисто мені просто цікаво було б спробувати, що таке акції, але не з точки зору купівлі-продажу чужих акцій, а саме розміщення своїх. Мені здається, це унікальний досвід.
Якщо ж говорити про розвиток проекту, думаю, через 5-10 років 20-30% всіх закладів будуть працювати саме так. Це дозволяє економити на папері, на методах комунікації, виключає злодійство, людський фактор. Можна порівняти з тим, як раніше комп'ютери все більше і більше проникали в традиційні компанії. Як мені здається, подібні технології гармонійно впишуться в ресторанний бізнес.
Якщо говорити про мої особисті плани, вони пов'язані з ресторанами на найближчі 5 років. Я чітко бачу, що потрібно тут робити. В аутсорс повертатися точно не буду, аутсорс-досвід розглядаю скоріше як свою незрілість: ми були молоді, нам потрібні були гроші. Нічого хорошого в принципі я в аутсорс не бачу. Так, це спосіб заробляти гроші, але ніяк не двигун економіки.
Про умови для бізнесу в Україні
Так хреново, як зараз, моєму бізнесу не було останні 12 років. І з війною це ніяк не пов'язано. Я жодного разу не давав хабарів і всі податки плачу в Україні. На сьогодні я втратив за останні півроку понад $500 000 - у мене просто їх забрала держава. Умови, які виставляє НБУ з продажу валюти, умови по роботі імпорту з експортом... Обмеження в $50 000 на контракт навіть для малого бізнесу - це ніщо (для здійснення авансового платежу за імпортним контрактом на вартість понад цієї суми потрібно мати підтвердження НБУ - ред.). Українські компанії зобов'язані продавати 75% валюти по контрактах: валюта конвертується в гривню за абстрактним курсом, а можливості купити її і розрахуватися з імпортерами немає. Формально така можливість є, але банки шлють заявки в НБУ, в НБУ дають відмову. А це тягне боргові зобов'язання перед імпортерами.
Далі, я купую для виробництва метал, срібло і комп'ютерні комплектуючі. На митниці у мене за цей період зависли кілька поставок FedEx, оскільки було озвучено прохання конкретної людини дати хабар. Я відмовився, посилки полежали на митниці 40 днів і поїхали назад, причому на митниці їх розбили, перепакували. Зараз я вперше за 13 років задумався про те, щоб зареєструвати бізнес в іншій країні.
