У Розтоках Косівського району, що на Івано-Франківщині, зустріли звільнених з полону односельців Михайла Данищука та Степана Дарійчука.
Чоловіки — друзі дитинства, обидва служили в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» та потрапили в полон у 2022 році. І хоча Степана Дарійчука звільнили з російської неволі 11 місяців тому — 19 червня 2025 року, чоловік відмовлявся від урочистої зустрічі у рідному селі, допоки не повернувся його друг та побратим Михайло Данищук.
Як у Розтоках вітали звільнених з полону односельців повідомили у матеріалі Суспільного, пише Фіртка
Звільнених з полону бійців Михайла Данищука та Степана Дарійчука у Розтоках зустріли з прапорами, плакатами та дитячими малюнками.
Чоловіки на початку повномасштабної війни пішли захищати Україну в лавах 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». У березні 2022 року вони потрапили в російський полон.
«Яке може бути свято, як Михайла Івановича нема?»
Дружина Степана Дарійчука Людмила розповідає, що перед полоном її чоловік отримав поранення. У російській неволі йому зробили операцію — тоді їх і розділили з Михайлом.
Степан повернувся з полону 19 червня 2025 року.
«Коли Степан зник безвісти — напевно, це відчувають лише мами, жінки, діти — земля, повітря, небо — все не те. Таке відчуття — не дай Бог нікому його пережити. Дуже Степана любимо, і ці три роки… Падали, вставали і далі йшли. Повернення з полону — це однозначно щасливі моменти. Але було й страшно, бо він був хворий — і ноги боліли, і те, і те. Але, слава Богу, все ми пройшли», — говорить Людмила.
Вона каже, що Степан відмовлявся від урочистостей в селі, допоки з полону не повернеться його друг та побратим Михайло Данищук.
«Категорично він зустрічі не хотів: "Яке може бути свято, як Михайла Івановича нема?" Те, що Михайла Івановича не було, для нас теж було дуже боляче. Коли Степан дізнався про повернення Михайла, то плакав. Він у мене не дуже любить плакати, але тоді сльози текли», — пригадує Людмила Дарійчук.
«Це є людина з великим стажем роботи, яку люблять діти, поважають, чекають на його уроки»
Урочистості для Михайла та Степана відбулися на подвір'ї Розтоківського ліцею. Після заходу Михайло Данищук одразу зайшов всередину, оглянув рідний клас, спілкувався з учнями та колегами — до мобілізації він працював учителем початкових класів та трудового навчання.
«Учні змінилися, стали вищі, ще красивіші. Я вдячний людям за те, що були разом з нами там. Це має велике значення. Коли я повернувся, то дізнався, що вони брали участь у акціях на підтримку військовополонених, допомагали з документами», — говорить Михайло Данищук.
Він пригадує, що коли перебував у полоні, то теж хвилювався за друга Степана. Однак сподівався, що його швидко звільнили з неволі.
«Сподівався, що його одразу поміняли через те, що він був поранений. У полоні ми з ним не перетиналися. Його забрали в госпіталь, коли він був поранений, і я його побачив аж тепер», — каже Михайло Данищук.
Директорка Розтоківського ліцею Уляна Матичук говорить, що за роки роботи у школі Михайло навчав сім випусків учнів.
«Якраз почав навчати восьмий випуск, який провчив два роки і пішов захищати нашу країну. Це є людина з великим стажем роботи, яку люблять діти, поважають, чекають на його уроки», — додає директорка ліцею.
«Який то був адреналін. Я кричала, перелякала, напевно, пів села, бо я вибігла з хати і не знала, кому ще сказати»
Мама Михайла Данищука Марія каже, що її син повернувся в Україну з російського полону напередодні Великодня — 11 квітня 2026 року. Відтак, розповідає, Михайло приблизно місяць перебував у Вінниці на карантині. Вперше сина після звільнення з полону вона побачила кілька днів тому.
«Емоції були надзвичайні, бо ми чотири роки святкували без сина. Свята проходили без сина — різдвяні, великодні. Ми дуже чекали цього щасливого дня, коли він настане. Бажаємо, щоб кожна мама, кожна дитина, дружина могли зустріти свого героя на порозі і сказати: "Я так тебе довго чекала". Вдома Михайла чекали тато, мама — я, син Юрій, дочка Романа, троє онуків, зять, уся родина», — говорить мама бійця.
Дочка Михайла Данищука Романа Гілюк розповідає, що він став до лав ЗСУ 2 березня 2022 року. 15 березня перестав виходити на зв’язок, а за десять днів рідні отримали сповіщення, що Михайло зник безвісти. Пізніше дізналися, що він перебуває у полоні. Романа пригадує, емоції того вечора, як отримали звістку про звільнення батька з російської неволі.
«Я просто не можу передати словами, який то був адреналін. Я кричала, перелякала, напевно, пів села, бо я вибігла з хати і не знала, кому ще сказати. Телефон просто "розривався", всі дзвонили, і ми настільки чекали, щоб тато набрав. І коли він перший раз додзвонився до мене, сказав: "Здоров, дитино", — це був такий момент, який житиме з нами все життя, тому що я дуже чекала цього дня», — каже Романа Гілюк.
Після відновлення Михайло Данищук планує повернутися до вчительської роботи у Розтоківському ліцеї.
