Помилки виховання дітей, зроблені в дитинстві, іноді призводять до виникнення у дитини нервовості, яка може перешкоджати її подальшому нормальному розвитку.
Китайські іграшки, трансгенні жири, криза в політиці – скільки небезпек чекає на маленьку людину, яка щойно прийшла в цей світ. Однак чи замислюємося ми, що найнебезпечнішими ворогами дитини можуть стати її рідні? Ворогами сильними, страшними і всеперемагаючими.
Психосоматика виховання
Сьогодні все більше дітей стають постійними відвідувачами кабінетів лікарів: діагнози не встановлюються, лікування погано допомагає, гроші вичерпуються.
Алергія, гастрит, простудні напади, сколіози та інші дитячі хвороби вже і не сприймаються як захворювання: садки переповнені діточками, які шморгають носом і кашляють, а біль в животі та викривлені спини школярів давно стали нормою навчального процесу. Значно помолодшали нервові сіпання, панічні напади, заїкання, нав’язливі рухи.
За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, 47% хворих страждають на психосоматичні розлади і просте медикаментозне лікування їм не допоможе.
Незважаючи на те, що Міжнародний класифікатор хвороб дає чіткий опис психосоматичних розладів і психогенних факторів хвороби, наші лікарі поки неохоче «копаються» в цих причинах.
Як виникає психосоматичний розлад у дитини?
З наукової точки зору психосоматичний розлад має:
- схильності;
- «сприятливе» середовище для прояву і розвитку;
- механізм запуску.
Виховання проходить червоною лінією через всі три складові.
Чому виховання є основною причиною здоров’я або нездоров’я дитини?
Почнемо з народження.
Дитина влаштована так, що її здатність до осмислення, вміння зіставляти факти і робити висновки виникає до 7-10 років.
Як до цього часу дитина сприймає навколишній світ?
Психофізіолог Пол Маклін ще в 70-х роках на підставі десятиліть досліджень сформував теорію про те, що мозок людини в своєму історичному розвитку проходив певні стадії. Починався з примітивного навчання, далі розвиваючись і ускладнюючись.
Того самого процесу, але в прискореному темпі зазнає мозок людини від народження до зрілості.
Дитина, народжуючись, має добре розвинені рефлекси (інстинкти), за які відповідає древній відділ – ретикулярна формація.
Пол Маклін на підставі своїх досліджень знайшов конкретну схожість цієї структури з мозком рептилій, так назва і прижилася «мозок рептилії».
Пізніше нейропсихолог Х’ю Герхард встановила вражаючу здатність дитини підлаштовуватися під маму. Буквально «вловлюючи» її життєві показники: серцебиття, розширення-звуження зіниць, тиск, тембр голосу – дитина відтворює це в собі!
Що керує немовлям? Інстинкт виживання.
Їжа, пиття, захист, тепло, сон, лікування – все в руках дорослих.
Дитина на 100% залежить в своєму виживанні від матері.
Тому природою закладено унікальний механізм їх спільного налаштування: мати через гормональні процеси має підвищений рівень чутливості до дитини.
Дитина через інстинктивні здібності «зчитує інформацію» матері і максимально підлаштовується під неї.
Власне це і є механізмом виживання.
Однак, велике значення має те, під що підлаштовується дитина: ставлення матері з любов’ю і ставлення з роздратуванням запускають абсолютно різні процеси розвитку мозку дитини.
Якщо любов виховує потужні захисні механізми майбутньої стресостійкості у дитини, то роздратування і ненависть руйнує їх.
На жаль, з віком це неусвідомлене підлаштовування у дитини не зникає. Так, дитина росте і начебто у неї формується своє «Я», але поки вона беззахисна перед світом, то використовує це підлаштовування для того, щоб бути «вигідною, потрібною, прийнятою», а отже, нагодованою, одягненою і захищеною.
Якщо батьки не розуміють і не контролюють цей процес – велика ймовірність того, що дитина навчитися фальсифікувати свої почуття, аби бути батькам до вподоби. Надалі це шлях до внутрішніх конфліктів і можливої психосоматики.
«А як сприймати дітей, що безупинно кричать і доводять своєю поведінкою батьків до істерики?» – запитаєте Ви.
Якщо розібратися, то вони теж відповідають на підсвідомі страхи або очікування батьків. Найчастіше такі батьки впевнені: дитина – це важке випробування, це багато проблем, це страшно і небезпечно.
Ви помічали, як багато іноземців подорожує з новонародженими? Ні батьки, ні діти навіть не думають, що це «важко, небезпечно і нерозумно». Вони просто щасливі.
Отже: в списку основних причин психосоматичних розладів перше місце займає «спотворення тілесно-психічної реактивності (внаслідок порушення симбіозу з матір’ю в перший рік життя)».
Що може викликати холодність, роздратування або ненависть матері? Від гормонального дисбалансу – до неусвідомлюваних концепцій і настанов, і чим швидше мати з цим впорається, тим більше шансів на благополуччя дитини.
Далі дитина росте і починається процес її «втаємничення» в систему поглядів і традицій сім’ї, потім системи освіти, потім суспільства в загальному.
Які пастки чекають тут батьків?
Пастка перша: нерозуміння «моделі» дитини.
Більшість дорослих вважає, що дитина – це зменшена копія дорослої особи з всіма функціями і здібностями дорослої, просто нерозвиненими на всі 100%.
Це абсолютно неправильно. Дитина принципово інша. І очікувати від неї того, що може дорослий, але із поблажкою на вік – неправильно.
У кожному періоді розвитку мозку дитини є «відключені» до певного часу функції, а є такі, якими дитина користується зараз, але вони зовсім «відпадуть» в старшому віці.
Їх необхідно знати, ними необхідно керуватися, ставлячи дитині завдання і вимоги.
Це гарантія, що батьки не калічать дитину і не допустять затримок в її розвитку.
Якщо цим нехтувати – невроз і батьків і дитини забезпечений.
Пастка друга: очікування схожості дитини.
Генетична схильність – механізм складний і неоднозначний. Більшість батьків впевнені, що дитина просто зобов’язана бути такою, як вони.
Так само думати, так само діяти, одним словом – життя прожити так, як і вони.
Однак це практично не можливо. Механізм захисту від деградації природою побудований саме так, щоб дитина була НЕ СХОЖОЮ на своїх батьків. Була іншою. Зовнішня схожість скоріше приємний бонус у цьому процесі.
Прийняти чи не прийняти цю несхожість – отже, закласти причину гармонії або психічної дисгармонії дитини.
Складнішою є третя пастка виховання: спроба батьків взяти реванш за своє невдале життя, проживаючи за дитину її життя.
Смаки, друзі, цілі, шлях в житті і багато іншого за дитину вибирає тато чи мама.
Що отримує в результаті така дитина?
- психосоматичні розлади як наслідок постійної внутрішньої напруги;
- психічні розлади, як наслідок руйнування структур особистості.
Четверта пастка виховання: навчаю того, чого сам не роблю.
Дитина до 5-7 років вбирає поведінку дорослих, приміряючи на себе їх здібності, не аналізуючи. Це той же процес виживання: хочеш жити – наслідуй приклад.
Багато батьків вважають, що ось підросте дитина – почнемо виховувати: «того навчимо, інше змінимо». А дитина з народження вже все ввібрала з прикладу батьків і важливих для неї дорослих. Автоматично, глибоко і безповоротно.
- Чи буде дитина душею компанії і громадським активістом в школі – залежить від того, наскільки батьки відкриті до спілкування і участі в суспільному житті.
- Чи буде вона сидіти на шиї чи буде опорою сім’ї – залежить від того, що вона бачила у батьківській родині.
- Чи буде вона щасливою у стосунках з протилежною статтю, залежить від того, як жили мати з батьком і яке це справило враження на дитину.
І так у всьому.
Бути одним, а дитину вчити бути іншою – психофізіологічно неспроможна схема.
Пастка п’ята: емоційний і когнітивний капітал.
«Життя складне, батьки до сьомих потів працюють для благополуччя дитини, тут не до цяцькань!»
Найпідступніша пастка.
Від стресу дитину захистять і допоможуть з нього вибратися як в дитинстві, так і в дорослому житті, стресообмежувальні механізми, одним з яких є емоційний і когнітивний капітал.
Дитині важливіше почуття захищеності, коли батько вислухав і дав слушну пораду, розклав по поличках ситуацію, ніж проігнорував, але потратив багато грошей на одяг та їжу.
Саме батьківська увага і допомога відкладуться назавжди і стануть прикладом для наступних подолань складнощів.
Позитивні емоції щодня: радість від смачного пирога, щастя від можливості бігати по калюжах, обійми від мами без причини, неймовірний вихідний з батьком – все це не просто красиві картинки.
Це емоційні цеглинки стійкості духу і фізичного здоров’я.
Пастка шоста: любов або вимоги?
Любити і обожнювати чи вимагати і брати своє? Одні вважають за краще вільне виховання з максимумом любові і мінімумом вимог, інші – суворість і привчання до реального життя з пелюшок.
Однак, якщо не дотриматись балансу – перше може призвести до невротичних депресій в майбутньому, а друге – до компульсивних розладів.
Питання балансу любові та вимог – питання психосоматичного здоров’я дитини.
Пастка сьома: моделі виховання – звідки вони?
Більшість батьків практично не запитують себе: «Якою системою виховання я керуюся»?
Цьому є логічне пояснення: задоволені собою і своїм життям батьки виховують так, як їх виховували їхні батьки.
Незадоволені ж виховують за принципом: «Ніколи не буду як мій мама-тато».
І перший, і другий варіанти не гарантують відсутності помилок, адже ніхто не оцінює батьківську систему виховання за результатами: здорова і щаслива людина.
Так вже прийнято вважати, що «кожен сам коваль свого щастя», а здоров’я – взагалі «темний ліс». Тому в систему виховання, як причину нездоров’я і нещастя, ніхто і не заглядає.
Пастка восьма: мені вже не до щастя, але все зроблю для щастя своєї дитини!
На жаль, це неможливо. Яку б правильну систему виховання не вибрали батько і ненька, але якщо як особистість він чи вона відчуває себе невдало, нещасливо – дитина «перетягне» і комплекс неповноцінності, і розгубленість, і нездатність до стосунків, і багато іншого, що мучить батьків.
