Молодший сержант Назар Розлуцький, який нині служить у лавах Збройних сил України та боронить країну на Сході, поділився досвідом подорожей автостопом.
У розмові з журналісткою Фіртки боєць розповів, чому обрав такий спосіб мандрів.
Військовослужбовець Назар Розлуцький пригадує, глибоке враження на нього справила книга «Соломонова червона зірка», видана у «Темпорі».
«Це була збірка есеїв про 25 регіонів України, написаних місцевими авторами. Замість стандартного довідника з туристичними пам’ятками, книга пропонувала філософське осмислення історії та культури кожного краю.
Мені дуже зайшло. Я подумав — треба побачити ці регіони на власні очі, поспілкуватися з людьми, відчути їхню специфіку.
У мене є друг Олександр Хоменко, який розповідав про свої мандри Україною на велосипеді. Велосипеда я не мав, і вирішив, що можу зробити щось схоже, тільки за допомогою автостопу.
У результаті влітку наступного року я вибрав собі період, коли зміг здійснити свій задум», — розповідає Розлуцький.
Ідея переросла в подорож. У червні-липні 2013 року він вирушив автостопом на місяць.
«Тоді я ще майже не виїжджав за межі Івано-Франківщини. Хотів побачити більше.
По суті я застав останній рік тієї України, яку називаю як пост-УРСР, ще до Майдану, до війни. До того часу, коли Україна почала своє становлення не як пливуча за течією, а як країна з активною позицією.
Це було дуже цікаво, я з приємністю згадую про ті часи», — ділиться чоловік.
Його маршрут пролягав через Хмельниччину (Кам’янець-Подільський), Вінниччину (село Буша), Черкащину, Кіровоградщину (де він відкрив для себе красу архітектурного Кропивницького), Миколаївщину, Херсонщину, Крим.
«Це був єдиний мій візит до Криму. Побував у Севастополі та на сході півострова, а далі — знову на Херсонщину», — каже боєць.
Окремо згадує заповідник «Асканія-Нова», який справив враження умовами для тварин у дикій природі. Згодом подорож продовжилась через Запоріжжя, Дніпропетровщину, Київ і завершилась на заході країни.
Особливу увагу Назар приділяє людському фактору:
«Майже з усіма людьми знаходив спільну мову — продавці, водії, селяни. Тоді ще не було смартфонів з картами, тож орієнтувався за допомогою паперової карти та порад місцевих».
Втім, один епізод залишив гіркий осад. У Цюрупинську (нині Олешки) жінка різко відповіла на його запитання українською: «Я не знаю украінського язика». Це був єдиний негативний момент за всю подорож».
У Севастополі, де чоловік відвідував музеї з посвідченням Івано-Франківського музею імені Степана Бандери, сприймали доброзичливо, хоч і з подивом.
«Я встиг побачити Україну такою, якою вона була до Майдану та війни. Це був завершальний рік пострадянської України. Потім вона почала змінюватися — і зсередини, і зовні», — підсумовує Назар Розлуцький.
Більше читайте у матеріалі: "Розумів, що війна неминуча", — артилерист, письменник та кандидат історичних наук Назар Розлуцький про книгу «Нотатник мобілізованого», актуальні уроки минулого та перемогу.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
