Психологічний стан воїнів, які повертаються із полону різний, тому до усіх потрібний індивідуальний підхід.
Як підтримати звільнених з полону та проблеми, з якими воїни стикають у соціумі, обговорили 23 січня під час форуму "Про що мовчать військові", пише Фіртка.
Як розповіла штаб-сержантка другої категорії групи супроводу та контролю лікування поранених медичної служби 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" НГУ Ірина Гой, звільненим з полону набагато легше адаптуватись, коли поряд є близькі.
"З серпня працюємо з військовими, яких обміняли. Це звільнені бійці з нашої бригади, які перебували у полоні два з половиною чи більше років.
Психологічний стан різний, адже кожна людина пристосовується до складних умов по-різному. І наші бійці, які виходили з полону, адаптовувалися по-різному до соціального життя.
Легше і простіше тоді, коли поруч є рідні, друзі. Набагато складніше, коли підтримки немає. Перший тиждень вони в ейфорії від свободи. І я спостерігаю цю тенденцію, коли звільнені з полону кажуть, що їм нічого не треба і те, що вони вдома це вже класно, вже нічого не болить, хвороб немає.
На другий тиждень вони відчувають апатію, організм починає розуміти, що не потрібно більше виживати, адже всі ресурси в полоні були віддані для виживання. І починають перейматися захворюваннями, травмами, наслідками катувань, порушенням сну та іншим", — пояснює Ірина Гой.
Ірина Гой продовжує, перші три тижні після повернення з полону воїни проходять обстеження, працюють зі службами.
"Перше їхнє завдання — це обстежити здоров'я. І тут важливим моментом є те, що до них приїжджають їхні родичі, друзі. Тому ми проводимо зустрічі й з ними, де пояснюємо що це і як, чому гіперопіка може бути проблемою.
Зі свого боку, стараємося інормаційно донести, що можна, а що ні", — додає Ірина Гой.
За її словами, важливо, аби службовий супровід проводили не тільки з військовими, але і їхніми родинами.
"Ще важливий момент, на якому варто наголосити, це те, як соціум спілкується із звільненими з полону військовими. У нас був випадок, коли звільнених з полону в лікарні називали полоненими.
Дуже важливо, аби кожен пошукав інформаію, як базово комунікувати, чого не можна говорити".
Медіаекспертка, директорка з розвитку Асоціації благодійників України Ольга Гужва наголосила, адаптація полонених — вкрай складна та чутлива тема.
"Якщо журналісти хочуть працювати з такою тематикою, потрібно дотримуватися етики. Це не проста історія, а травматична. Як для людини, яка це все розповідає, так і для тієї, яка бере інтерв'ю.
Водночас важливо визначити, що саме слід оприлюднювати, а що може залишатися у рамках документування для подальшого використання в роботі з правозахисними організаціями.
У 2014 році я долучилася до робочої групи, яка збирала матеріали про катування. Тоді практично ці релізи ніхто не брав до уваги і не чув.
Тому це також важлива історія, яку потрібно висвітлювати, але вкрай обережно. Насамперед, аби не нашкодити людям, які є героями цих інтерв'ю.
А також потрібно розуміти, що робити з цією інформацією далі, якою є її соціальне значення, і чи варто взагалі знати суспільству певні моменти".
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
