У понеділок, 22 лютого, на засіданні парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони було оприлюднено, а потім опубліковано стенограму засідання Ради національної безпеки й оборони України від 28 лютого 2014 р. щодо ситуації у Криму, де напередодні було захоплено будівлі парламенту та уряду Автономії.
Засідання проходило за 36 годин після захоплення російським спецназом органів влади АРК і під час розгортання операції з блокування півострова загалом та українських військових частин зокрема. Як видно зі стенограми, обговорювалося питання про негайні заходи із забезпечення національної безпеки, суверенітету й територіальної цілісності України. Обговорення, за словами головуючого на засіданні РНБО в.о. президента України, голови ВРУ Олександра Турчинова, мало вивести на ухвалення рішень, які "захистять Україну, зможуть локалізувати вогнища сепаратизму, рішень, які зможуть забезпечити справедливість і покарання злочинців".
Опублікування стенограми цього засідання РНБО — подія безпрецедентна, оскільки вперше в історії незалежної України було опубліковано документ, що містить інформацію, яку й за законом про держтаємницю, і зважаючи на обставини (фактичний стан війни з РФ), і через відсутність тяги політиків до "стриптизу" мали віднести до найвищого ступеню таємності. Яка надзвичайна причина, яка державна потреба могла спонукати зняти з документа гриф таємності, яка термінова потреба утворилася під час триваючої агресії, щоб його опублікували? Може, ця "прозорість" зміцнить нашу обороноздатність і наблизить перемогу?
Як виявилося, нічого надординарного. Народний депутат Андрій Тетерук (фракція "Народний фронт") пояснив Інтерфаксу: "…деякі політики починають маніпулювати й заявляти, що нібито (на цьому засіданні РНБО. — В.С.) віддавалися накази здати українську територію ворогу. І щоб довести безпідставність цих заяв і встановити істину ми зробили запит про зняття грифа".
Інакше кажучи, документ розсекретили, щоб захистити одних політиків від звинувачень інших. Таким чином, маємо "щастя" спостерігати звичайні політичні розбірки, в топку яких представники правлячих партій вважають за можливе кидати навіть стенограми засідань РНБО. Але не тільки для цього, звичайно. Таким сумнівним способом народні депутати й президент — голова РНБО — використали владні повноваження. Так, звісно, в законі процедура зняття грифа таємності припускає участь експерта з держтаємниці та СБУ, однак, зважаючи на наші політичні реалії, хто сумніватиметься, що документ не мав шансів на опублікування без згоди Петра Порошенка? І саме він, як показує аналіз, може бути головним бенефіціаром скандалу, що відбувається.
Отже, мотив. Головними новинами в ЗМІ після оприлюднення стенограми засідання стали, за великим рахунком, дві. Перша — Олександр Турчинов був єдиним, хто пропонувавувести воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Росії. Друга — Юлія Тимошенко закликала, "щоб жоден танк не покинув казарму, жоден солдат не підняв зброю". Технологія (в тому, що саме вона, немає жодних сумнівів) розрахована на підвищення політичної ваги Турчинова (тільки він із членів РНБО голосував за введення воєнного стану і, наче мається на увазі, — за збройну відсіч агресорові) та зниження рейтингу Тимошенко, яка нібито закликала не чинити спротив агресору.
Навіщо це потрібне саме тепер і чому?
Кінцева мета ініціаторів опублікування стенограми — підняти публічну вагу Олександра Турчинова до рівня, потрібного для одержання прем'єрського поста та/або для того, щоб очолити партію "Народний фронт", що увійшла в піке. Одночасно — випхати Юлію Тимошенко з черги на прем'єрство, а "Батьківщину" — з другого місця в рейтингу партій. Таким чином, ймовірно, планується вбити кілька зайців. У одному з них — яйце з голкою життя Яценюка Безсмертного, далі — переформатування уряду й парламентської більшості, відтягування дострокових виборів, а, в разі їх неминучості — максимальне зниження рейтингу "Батьківщини".
Крім того, Юлія Володимирівна все ще плекає президентські амбіції, а оскільки цей пост передбачає жезл Верховного головнокомандуючого, то документально засвідчене "пораженство" Тимошенко в перші дні окупації Криму можна буде "грати" скільки завгодно, а перлина про "танки в казармах" надихне технологів на незліченні мультимедійні кпини.
Не виключено також, що це вкидання — не останнє, а тільки перше. Хто його знає, що ще й на яких засіданнях під стенограму та запис говорили політичні конкуренти Порошенка, гадаючи, що живуть у правовій демократичній державі? Тому потенційний мотив політичного шантажу в цьому скандалі також присутній.
Істотний момент: опублікування стенограми засідання РНБО (чисто випадково, звісно) відкрило інформаційний тиждень, наприкінці якого — друга річниця спецоперації з захоплення будинків парламенту й уряду Криму. Критику влади за безсилля й непрофесіоналізм на початку окупації територій України з урахуванням поправки на стенограму тепер суттєво скореговано: "Ми хотіли, але не могли, та й Юля не радила".
Пересічний виборець, звісно, все це ковтне не жуючи. Громадянин, як мінімум, прочитає текст самої стенограми й згадає, що засідання РНБО було не таким вже "таємним", про його "головну новину" — позицію Турчинова й умовляння Тимошенко "не провокувати" він уже читав і чув 100500 разів. Зокрема і в DT.UA щораз, коли дії нової влади після Революції Гідності аналізували на адекватність, профпридатність та відповідальність. Громадянин не може не звернути уваги на те, що (судячи з опублікованої стенограми) проти збройної відсічі агресору, крім Тимошенко, виступали… практично всі члени РНБО. І голова СБУ Валентин Наливайченко ("Ми не повинні допустити стрілянини й жертв серед мирного населення й військових Чорноморського флоту РФ", щоб не було виправдання для встановлення військового контролю Росії над територією Криму). І міністр оборони Ігор Тенюх ("Сьогодні в нас армії немає… ми можемо зібрати з усієї країни військове угруповання чисельністю близько п'яти тисяч військовослужбовців, які можуть виконувати бойове завдання"). І Арсеній Яценюк ("Ми не готові до воєнної операції, але ймовірність воєнної операції з боку Росії надвисока", який пропонував звернутися до Радбезу ООН, країн—учасників Будапештського меморандуму)… Звичайно, так смачно, як Юлія Тимошенко, таку саму, по суті, позицію не сформулював більше ніхто. Але! Тимошенко не член РНБО, на відміну від уведених того ж дня в його склад посадовців. Засідання не було закритим — там були присутні запрошені люди й ті, хто просто прийшли з попередньої наради в Турчинова ("Я відразу навіть не зрозумів, що це вже йде РНБО", — розповідав один із його учасників).
Та найкумедніше інше. Турчинов був не єдиним, хто виступав за застосування конкретних силових дій для відсічі агресору. І про це, в принципі, публіці, що читає, теж відомо — екс-начальник Генштабу ЗСУ генерал Володимир Замана в кількох інтерв'ю про це засідання РНБО говорить докладно, називаючи імена. На думку Замани, Ігор Тенюх, який стверджував неготовність збройної відсічі, "погано розуміється на армії", оскільки — моряк.
"Звісно, він боявся. Тому почав доповідати на засіданні, що ми не готові воювати тепер. Я почекав, поки всі виступлять. А потім підняв руку і сказав, що армія поки що не перейшла повністю на контрактну службу, тому нам справді потрібна мобілізація, щоб укомплектувати частини. Водночас, у нас були повноцінні підрозділи, готові того ж дня виконати завдання. Це 12—15 батальонно-тактичних груп: ВДВ, 30-та і 72-га бригади, повітряні сили. Але Олександр Турчинов подумав і сказав: "Ні, наші західні партнери радять не робити різких рухів". Я відповів йому, що буде пізно. А він вирішив не вводити війська", — розповідав у інтерв'ю виданню "Гордон" Володимир Замана. Він також стверджував, що його позицію "підтримали нардеп Андрій Сенченко, заступник генпрокурора Микола Голомша, представники Криму", намагався говорити окремо з учасниками засідання. "Стався скандал. У результаті я плюнув і з власної ініціативи виїхав до Криму", — згадує Замана.
Викладеного Заманою виступу ви не знайдете в опублікованій стенограмі засідання РНБО. Як і виступу першого заступника Генпрокурора Миколи Голомші. У інтерв'ю DT.UA він визнав, що стенограма неповна й містить купюри, зокрема, і його виступу.
"Я говорив про те, що треба для початку ввести надзвичайний стан, а потім і воєнний. Я говорив, що військовослужбовців з Криму треба терміново передислокувати на Захід країни, а туди направити солдат із Заходу. Пропонував, зокрема, кинути клич добровольцям з Майдану, бо чинник присутності в Криму проукраїнських людей надзвичайно важливий. Коли заговорили про те, що на Чонгарі в'їзд до Криму блокує "Беркут", я сказав: "Це державна зрада. Треба взяти два-три ПКРС — і цього блокпосту вже немає. Треба захищати Батьківщину — це була моя позиція. Я, звісно, не представник Збройних сил, але як людина, котра розуміє, що таке захист країни і захист кордонів, вважав, що треба всі сили кинути на те, аби реально відстоювати територіальну цілісність України".
Чому опубліковану стенограму скоротили? Микола Голомша говорить, що не знає й не розуміє, чому його виступ до неї не включили, оскільки пропозиції щодо введення надзвичайного стану, які на той момент опрацьовували в Генпрокуратурі, були суттєвими. Він також вважає, що жодної суспільної потреби публікувати документ не було.
"Мотив — суто політичний. Держава, яка себе поважає, мала б провести аналіз помилок і з урахуванням цього аналізу формувати подальші дії. А так почалося політичне перетягання канату, вкидання "компромату". Я не бачу жодної потреби в розсекреченні та оприлюдненні стенограми цього засідання РНБО. Більш того — вибіркового оприлюднення і коментарів на користь одних та дискредитацію інших. Це неприйнятно — в такий спосіб оприлюднити документ і маніпулювати інформацією національної безпеки, що стосується держави", — вважає колишній перший заступник Генпрокурора України.
Екс-депутат Андрій Сенченко, який також був присутній на засіданні Ради нацбезпеки 28 лютого, акцентує увагу на ще одній обставині.
"Це засідання взагалі виходило за рамки, встановлені для засідань РНБО. Воно проходило в приміщенні, не захищеному від зняття інформації, туди міг зайти кожен, хто перебував на інших нарадах у Турчинова, що проходили одна за одною. Мене, до речі, ніхто не запрошував, але я зайшов і мені надали слово, оскільки я напередодні повернувся з Криму. Другий момент: на засіданні не було жодної повноцінної доповіді, не було аналітичних викладок, картографічного матеріалу, що відображає ситуацію на півострові. Усе, що там звучало, вже було у ЗМІ, або були оціночні, нічим не підтверджені висловлювання", — говорить Андрій Сенченко.
Отже, опублікована стенограма — "несправжня". Судячи з усього, скорочена з метою створити образ єдиного "яструба", який пропонував увести воєнний стан, тобто збройний опір агресорові. Мету описано вище.
Тепер погляньмо, як ухвалене 28 лютого на цьому засіданні РНБО рішення було введено в дію. А ніяк! Указ президента України № 189/2014 говорить, що в дію вводиться рішення РНБО від 1 березня 2014 р. З такою самою назвою. Тобто наступного дня було ще одне засідання з тим же порядком денним? Чи цією датою оформлено "чистову" стенограму засідання РНБО від 28 лютого?
DT.UA попросило експертів з держтаємниці дати оцінку опублікованому документу. "Оприлюднення стенограми засідання РНБО від 28.02.2014 року є незаперечним свідченням того, що при владі в нашій країні перебувають непроглядні дилетанти й непрофесіонали, не здатні відрізнити розвідувальну інформацію (якою оперували військові) від публікованих у ЗМІ даних.
Якщо це стенограма саме того засідання РНБО, то чому її (за всіма канонами діловодства) прошили й пронумеровали не 28.02.2014, а лише 17.02.2016 року?
Нам демонструють якусь копію, якогось документа, "легалізованого" шляхом просталяння печаток управління організаційного й документального забезпечення апарату РНБО. Немає жодних гарантій, що в цьому тексті немає купюр і слова учасників не вирвані з контексту.
Ця стенограма наочно демонструє надзвичайно низький аналітичний рівень підготовки ухвалення рішень вищими органами влади та управління країни. Якщо дотепер робота розвідувальних і контррозвідувальних органів, а також аналітиків збереглася на такому ж рівні (а жодних підстав вважати інакше немає), то порівняно з існуючою системою підготовки подібних рішень у РФ Україна буде нездатна виграти гібридну війну".
Додам, що навіть поверхневе ознайомлення з опублікованою стенограмою засідання РНБО здатне шокувати людину освічену й інформовану, а тим більше свідка початку окупації Криму. Бо цей документ — свідчення фахової некомпетентності, управлінської безграмотності й безвідповідальності людей, що отримали владу на хвилі Революції Гідності. Довести це можна на прикладі кожного з членів РНБО. Я візьму тільки два факти, які використовували як щит від критики суспільства, неспроможного зрозуміти, як можна було проґавити Крим і відкрити ворота війні на Донбасі. Про п'ять тисяч боєготовних військових, яких можна нашкрябати по всій країні, ми чули від усіх, здається, представників влади. Звідки взялася ця цифра, тепер зрозуміло — її назвав адмірал Тенюх. А взяв він її, судячи з усього, зі стелі. Бо тільки з Криму вийшли 4 024 військовослужбовців, із них — 1 699 офіцерів, 2 239 сержантів і солдатів, 103 курсанти, а також вільнонаймані співробітники. Це військові, які залишилися вірними присязі народу України, які не спокусилися високими зарплатами окупанта, які вистояли в блокаді своїх частин і штурмах кораблів, попри зраду Києва. Ці цифри — дані Генштабу, отримані автором у березні 2015 р. Тобто, безвідносно до нинішньої ситуації.
Другий момент, який повторював практично кожен член РНБО на тому засіданні: населення в Криму налаштоване проросійськи, підтримує окупацію. Звідки ці дані? Може, варто було підняти опитування Центру Разумкова в Криму за останні роки? 60% жителів півострова напередодні окупації вважали себе патріотами України.
Або включити український телевізор — на багатьох каналах йшли багатогодинні стріми з різних точок Криму. Пряма трансляція ATR від будинків Верховної Ради й Радміну Криму в першу добу після їхнього захоплення дозволяла зрозуміти навіть дилетанту — ніякої підтримки населення немає, площі порожні, до полудня 27 лютого окрім журналістів і жменьки маргіналів — нікого. Рідкий ланцюг "зелених чоловічків" з'явилався лише близько полудня. По обіді автобуси привезли з Севастополя проросійських активістів, серед яких особливо виділялися хлопці завидної статури й однакового зросту з жовтими стрічками-маркерами на рукавах. Російським каналам показали "картинку" всенародної підтримки. Не було її і серед депутатів ВР Криму, і з ними треба було працювати з Києва — говорити, вивозити, охороняти. Тому що найголовніше було — не допустити ухвалення кримським парламентом рішення про проведення референдуму. Але РНБО зібрали тільки в другій половині 28 лютого. А 27-го затверджували склад Кабміну. А до цього — розписували "шахматку", де Кличко "застовпив" Крим. Але ж уповноважені ВР з контролю над діяльністю СБУ, МО й ГПУ — Наливайченко, Замана, Махницький — були призначені ще 22 лютого! Тоді ж, після відставки Захарченка 21 лютого, виконуючим обов'язки голови МВС було призначено Авакова. Тобто, в запасі було 5 діб, які могли врятувати мир. Політ Наливайченка й Авакова до Криму 23 лютого, зважаючи на все, потрібен був тільки для того, щоб упевнитися — Віктор Янукович відчалив від берега, простір влади вільний, можна займати. Інакше як ще пояснити ту обставину, що очільники двох силових відомств "не помітили" як у Севастополі мітинг переростає на захоплення влади?!
І ще про один політ, який нам подається як доблесть. 28 лютого, того ж дня, коли відбувалося засідання РНБО, до Сімферополя прибув народний депутат Петро Порошенко. У аеропорті він дав журналістам інтерв'ю, з якого випливало, що він приїхав з доручення ВР України проводити переговори з керівництвом Криму. До захопленого будинку парламенту його не пустили, а ті, хто чергували біля ВР, гнали його з помічниками вбік вокзалу кілька кварталів. Нардеп Олексій Гончаренко повідомляв, що це він домовився з керівництвом Криму про зустріч з Порошенком. Але не склалося. Смішно. Наче керівництво Криму (здається, в особі друга Гончаренка Бахарєва-молодшого) контролювало ситуацію! Та кожного з них російські спецназівці обшукували на вході, а несписочних просто не пропускали. Запитання: чого сподівався досягти Петро Порошенко, приїхавши сам до окупованого Сімферополя? Схоже, це був свого роду "бульдозер-2", порив, аналогічний подіям 1 грудня на Банковій, коли Петро Олексійович вважав, що на телекамеру сам він може змінити чужий силовий сценарій. Порошенко думав, що його талант домовлятися — саме та зброя, яку необхідно було застосувати для припинення окупації Криму. Тут вони з Юлією Володимирівною просто близнюки. Вона теж розраховувала, що зможе домовитися з Путіним і з цього трампліна стати президентом. (До речі, під час останньої поїздки до США, вона також переконувала співрозмовників у тому, що здатна в діалозі з Москвою "розрулити" проблему Сходу.) Результат віри наших політиків у всесилля "терток" ми з вами відкашлюємо щодня. Але ж нічого іншого вони, за великим рахунком, і не вміють.
Історію зі стенограмою не обговорював тільки ледачий. Але майже ніхто з численних різнокаліберних коментаторів не звернув уваги на принципові обставини.
По-перше. Сам зміст стенограми дає, на жаль, безліч приводів для сумніву в спроможності осіб, які перебували (і в масі своїй далі перебувають) біля керма держави. Це не було жорсткою розмовою компетентних, відповідальних, рішучих, ефективних керівників країни, яка стоїть на порозі війни. Це були хоровий стогін розгублених, рефлектуючих, дрібних політиканів, які явно не відповідають характеру завдань, що стоять перед ними, масштабу кинутих їм викликів. І це визначення стосується всіх учасників обговорюваної наради — від Тимошенко до Турчинова. Тому що готовий усувати проблему шукає рішення, а не готовий — шукає виправдання. Гарант територіальної цілісності та верховний головнокомандувач (який до того ж старанно піклується про підтримання іміджу кризового топ-менеджера) при виникненні прямої загрози безпеці держави не мав діяти за принципом "ну ні — то ні".
По-друге, сам факт свідомого оприлюднення стенограми свідчить про те, що вожді залишилися такими ж дріб'язковими та неспроможними. Тому що політику-державнику ніколи не спаде на думку жертвувати національною безпекою заради досягнення дріб'язкових вузькополітичних цілей — компрометації опонентів-соратників і бажання виправдатися в очах виборців. Тим паче, що спроба виправдатися вийшла жалюгідною — в цій історії немає героїв. Є карикатурні "криваві пастори" з низькосортного ЛНРівського журнальчика "Вежливые человечки". І те, що бонзи навіть не зрозуміли, що зробили, не може не викликати тривоги за долю держави.
По-третє, легкість, з якою носії та тримачі державних таємниць пішли на розкриття секретної інформації, свідчить про повну відсутність уявлення про можливі наслідки. Розмови про те, що "ворог і так усе знав", — глибоко помилкові. Будь-який контррозвідник-профі пояснить вам, що оприлюднення подібних відомостей неможливе в принципі з ряду причин. Яким компетентним не було б джерело одержання конфіденційної інформації, ворог ніколи не може бути переконаним у її абсолютній ідентичності. Отримавши безплатну можливість звірити добуту інформацію з реальною, він отримує в розпорядження точну, глибоку та ясну картину. Що дозволяє аналізувати все: компетентність своїх джерел; методологію, логіку та характер ухвалення рішень; ступінь психологічної стійкості вищих посадових осіб, особливості їхнього характеру, реакцію, рівень готовності приймати рішення, їхні слабкі місця (люб'язно наданий ворогу матеріал дає багату поживу для вивчення). А ще — дає можливість вирахувати наші джерела та проаналізувати способи добування інформації (а ряд даних, що фігурували в стенограмі, було взято не з Інтернету). І те, що йдеться про події дворічної давнини, нічого не змінює — скрупульозний аналіз минулого саме й допомагає уникати помилок у майбутньому. У цьому випадку — допомагає ворогу. Влада могла "злити" будь-яку дезу, але в жодному разі не "засвічувати" реальноїу інформацію.
По-четверте, оприлюднивши офіційні відомості про роль західних партнерів, які всіма силами утримували Київ від спротиву в Криму, влада вчинила, м'яко кажучи, недалекоглядно. Або ви "смикаєтеся" за правилами, або свідомо обрізаєте мотузочки.
По-п'яте, ознайомивши громадськість з деталями системи ухвалення стратегічних, життєво важливих рішень, влада оголила дилетантство та безпорадність цієї системи. Вдумливому читачу стенограми впору якщо не злякатися, то як мінімум перейнятися безвідповідальністю та непрофесіоналізмом. Оскільки сам факт оприлюднення стенограми свідчить про те, що за два роки їх не додалося.
Валентина Самар
