Для людської психіки переживати емоції важливо якомога обережніше, аби знайти стан психологічного балансу, психологічної стабільності й завдяки цьому підтримати себе та своїх рідних.
Як підтримати дітей, для яких відсутність рідних може стати особливо непростим викликом, журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.
"Важливо говорити. Утім, на кожен вік є дозова інформація і способи, як її подавати.
Діти – це дуже "широкий інтервал", тому що є дитина умовно одного року, а є дитина умовно 17 років. Але нам точно не варто брехати дітям.
Тому що якщо будемо приховувати чи обманювати, то у дитини може виникати злість на ту людину, яка приховує. Можливо, й агресія.
Можливо, дитині оця злість закарбується ледь не до кінця її життя. А все через те, що мама або бабуся, або тато не хотіли поділитися тим, що сталося так, як є", — зазначає Микола Демків.
Фахівець наголошує, обговорювати проблему та говорити про почуття вкрай важливо.
"Говорити про ті почуття, які вони відчувають. Запитувати, оточувати увагою. Було би добре, щоби зверталися до спеціаліста.
Я розумію, що батьки можуть це робити інтуїтивно, але скоріш за все вони можуть щось пропустити і дитина буде додумувати: "Напевно, батько або матір зникли, пішли, бо це я погана дитина, це я поганий син або погана донька".
Дитина може себе "накручувати", може закриватися в собі, що призводить до сумних наслідків.
Підхід залежить від віку дитини. Можемо використовувати казки, щоб донести ті проблеми, які є. Можемо використовувати метафори, ігри.
Але в основному треба говорити та турбуватися про ті потреби, які є у дитини. Тому що попри все, життя продовжується", — резюмував Микола Демків.
Окрім того, як розповіла Фіртці психологиня Марта Білик, велике значення має в якому емоційному стані є людина, що розповідає про події.
"Адже часто діти (та й дорослі також) чують не самі слова, а переймають емоції співрозмовника.
Дорослі (батьки, родичі, викладачі) є тими, хто допомагає дитині відчувати безпеку та впевненість, на них можна опертися. А коли ці дорослі самі тривожні, перелякані, у відчаї, песимістично бачать ситуацію — то дітям це одразу передається. І тоді зрозуміти, прийняти, адаптуватися до подій дитині стає в рази важче.
З іншого боку, якщо дорослий повністю закриває свої переживання та емоції від дитини, то і дитина не може зрозуміти, як їй обходитись зі своїм світом переживань".
Подавати інформацію найкраще спрощено, відповідно до віку дитини, додає фахівчиня.
"Якщо найменшим підійдуть мультфільми, казки, історії, то з віком дитина потребує вже більше пояснень. Також бажано не «перестаратись» та не розказати дитині того, що по віку їй краще не знати.
Оптимально йти за запитаннями дитини, які не можна залишати без відповіді та дати зрозуміти, що її відповідальності чи вини в тому, що відбувається довкола точно немає.
Наскрізною канвою розмови з дитиною має бути посил від дорослого «Я є поруч, ти в безпеці, ми робимо все, щоб максимально бути в безпеці, війна закінчиться, я вислухаю та допоможу з усіма твоїми страхами та переживаннями, усі твої емоції є нормальною реакцією на ненормальні події»".
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
