В ніч з 31 жовтня на 1 листопада завершувався світлий і починав свій відлік темний календар. Дім кишів переодягненою нечистю: відьми мітлаті, відьмаки хвостаті, вампіри, вовкулаки, привиди, зомбі, темні феї, мавки і русалки, гади і кажани, маніяки і біснуваті, чарльзи менсони і мериліни менсони і закривавлені в білих платтях мериліни монро, інші монстри – Дім здригався від гульби, інакше бути не могло в цей день !
Та Дім, таке враження, для повної гарнітури і гарніру, чекав ще одного гостя шоу, який чомусь запізнювався. Несподівано, вхідні двері розчахнулися, і в геловінський Дім увійшов довгожданий гість зі своєю свитою. Його маскарад налякав навіть найлютіших почвар. На ньому викрашалися дорогий костюмчик, марки Бріоні, годинник – Ролекс, акуратно до видовженого черепу прилизана зачіска, а в очах виблискував викличний, упевнений погляд, ба більше – самовпевнений. Зліва, де серце, і де ще донедавна «обліплювало» синтетичне червоненьке серденько, тепер «обліплював» суцільний металевий червоний значок без абревіатури. А справа від серця «обліплював» значок-металевий – жовто-блакитний, без будь-якої абревіатури теж, як і годиться в таких і інших випадках. І галстук, кольору веселки…
Респектабельний гість поважною ходою, майже як павич, руками і тулубом почав жваво пробивати уперед собі дорогу поміж монстрами, зухвало розштовхуючи тих, здебільшого управо, тримаючись лівого краю Домика. Дійшлі, досвідчені монстри, бачачи як він то робить.., відразу втрачали і страх, і інтерес до нього. А от мала нечисть, монстрики, неабияк дрижали і скреготали від гніву зубками-іклами.
Дорогою за ним обабіч тяглася свита, звита із маленьких людей, - карликів, гномів, ельфів, - котрі на показ і пафос усім несли в руках здоровенний плакат, на якому зображувався їхній шановний і високий Добродій в позі святкової жертви: пекельно червоний, розшалілий, пулькатий дідько з рогами на кшталт серпа і молота, із чистого золота, душив пазуриськами Його, але Той чинив завзятий опір, трясця !!! Ще й щось промовляв у відповідь писаними буквами, трясця !!! Ті послужливі маленькі люди приставали до ще менших людців, як правило, не у масках бабусь і дідусів, трактористів і доярок, запрошених міріадами і мільярдами (?!) з нагоди свята, що вже було і наближалося, і викрикували « голоси або смерть !», «цукерки або звіздєц!», «конхвети або капути без капусти !». Більше галасував за них тільки сам імпозантний гість. І Він категорично відмовляв перехожим знатникам погадати йому на яблучній шкірці чи яєчній шкаралупі – він і без них все знав. Навіть міг пообіцяти, який нечистий вхопить тих магів, в разі якщо вони будуть надто балакучими… міг, міг.
Коли він і його свита скінчили шарварок серед шарварків, шароварних і на шару для шарів і Lа шарів.., візитер залишив товариство своє рідненьке, густе і рідкеньке, і сам-самісінький, лише в супроводі монстрів-смотрящих, піднявся сходами до центральної кімнати Дому – Чорного Покою, царства Мертвих, Бездиханних-Здиханних, проте тілесно Існуючих за рахунок всюдисущого Духу Зла і його еманацій.
Чорний Покій володів всіма зовнішніми рисами демонархії. Там були, вилиті з чорного золота, затужавілі, великі статуї демонів Амана, Вельзевула і Бафомета. Багато павутини, не набагато менше, до речі, ніж на нижчих поверхах, декоративних і ні павуків, портрет Дракули (або, судячи з виконання, стилю і естетичної вартості – автопортрет ?) на стіні і найголовніше – катастрофічно мало світла і незмірно – затхлості та сирості. Дуже в такт інтер’єру грала цвинтарна музика, і володарів ЧП вона аніскільки не гнітила, позаяк ті вголос розмірковували, що якщо Реквієм Моцарта, загальновизнаний е-вропейський шедевр, то апріорі і автоматично ані їх, ані Нік-Ого – турбувати і дратувати не може !!! Будучи за своєю природою, правду кажучи, бідно обізнаними у природі класичної, високої музики і їх геніальних творців, вони гадали і не гидували озвучувати, що тихий ді-джейський, навіть дизжокейський, ремікс на Моцарта – то вже сам власне пан Моцарт ! Із Моцартових доробків, окрім Реквієм, вони щонайменше цінували «Чарівну Флейту», віддаючи перевагу «Донові Жуану» і особливо «Весіллю Фігаро», ой, ще й як «Фігаро» !
А в принципі, для цвинтаря мало би вистачити, це ж не весілля, йов-кі-пав-кі…! А може Батьків Великої Класики зовсім не бісило надмір цвинтарю, якщо враховувати, що в них своєї, не зовсім за канонами класики, і теж похмурої, останнім часом, какофонічної поліфонії вистачає ?..
Підлогою були розкидані людські кості і черепи (ціла купа !), з дірами різних розмірів, від завбільшки мало не самий череп, до крихітних.., голочкою.., - ліворуч від столу, за яким сидів Головний Володар – грізний ісполін, котрий не боявся вогню, та страх-страхіття як лякався світла в Домі і Чорному Покої. Праворуч від ГВ доволі яскраво вирізнялися чучела впольованих тварин: кабани, вовки, лисиці, ведмеді, - вибачте, ведмедик… та й той, гібрид малайського із малою пандою.., а видавався за грізного гібрида бурого-білого-грізлі; а також, здається – пітони, крокодили, алігатори, мамонти і динозаври… У чотирьох кутах ЧП догоряли потрійні смолоскипи. Все помітніше сутеніло і сиріло в ЧП, музика, навпаки, гучнішала. А сам ГВ виглядав суворо і бундючно, не як мєлкий бєс, котрий гонить бєса.., а як повелитель і павєлітєль самого С. Перпендикулярно до ГВ знаходився в Чорному Покої великий маг Гаррі Поттер, в чорній-пре-чорній мантії, сидячки за чорним-пре-чорним столом, заваленим вщент чорними-пре-чорними папками і паперами, а з його білого-пре-білого обличчя, рікою струменівся чорний-пре-чорний піт, дивом дивної алхімії вмить перетворюючись в товсті золоті прямокутники, і магією, чорною-пре-чорною, і, білою-пре-білою, ніяк не корилася його вольовим чарам чорна-пре-чорна брова, на білому-пре-білому обличчі. Поруч, лівобіч диво-волшебніка Гаррі, котрий далеко за межами ЧП і Дому славився тим, що вмів приборкувати і запирати в темниці саму Фе-Ю, якимись незбагненними для простих смертних, довжелезними заклинаннями (трахті-бідохті… чи шо ??)…- здималася чорна-пре-чорна статуя фіолєтової богині, Котра Могутньою і Непіддатливою Правицею Тримала Терези. А Терези прогинала купка золотих прямокутничків (та до дірки ще ой далеченько !), роду чорно-пре-чорно-потового-патового, інкрустованими фасадними пластиками – написами: «Добро». А вічі у неї були зав’язані світлою-пре-світлою пов’язкою.
Гість у костюмчику і веселковій краватці, весело всміхнувся до ГВ, і бадьоро гайнув з розтиснутою і випрямленою горизонтально рукою до нЬого, гадаючи, що враз втопиться в його кріпких обіймах, як наречена в шлюбну ніч, але тут же його випередила чорна охорона ЧП – Дарти Вейдери йкісь два із темно-світловими мечами – і недвозначно вказала – не рипатися, зафіксувати міцно і щільно ступні на нижній чакрі і дихати ротом й вухами. І лише кліпати, за командою…
«Хто, хто тут демон Бегемот, а-у-а-у-я-тєбя-всь-равно-найду ?!?», - спитав-проспівав чолов’яга у костюмі Бріоні, безбоязно кидаючи вічі на охорону.
«Я-Я-Я-Я-Я-Я !», - хором, мовби навипередки, відповіло багатоголосе «Я». – «Мара-Шиза ?», - мовчки подумав мужчінка, - «Чи в ХХХаті демонократія замість демонархії править ?».
Але чорна магія ЧП давала можливість наочно споглядати лише одне «жир-не-Я», мовчазне, що сиділо власне за столом, що на курячій ніжці. А біля курячої ніжки, під столом, зручно розміщувалися лепрекони в зелених капелюхах і костюмах із відбитками дяді Франкліна і цифри сто. Вони не галасували, як ті темні гномики, свита накрохмаленого чоловічка, а, маючи кожен по глечику золота, а дехто не по одному, тільки кидали, насмішкуватим тоном, короткі і лаконічні фрази: реалізовуємо три бажання за Монтеск’є - ов-є-Є-! - а якщо вас не влаштовує наше і наша Є, то йдіть …до болотяного озера – вловлюйте золотих рибок – але вудочки у нас за золото і зелень продаються – ги-ги-ги – у нас всі пироги – …ми вам не вороги !!! Неподалечку від курлапки і лепрекончиків, під чорно-мохнатим деревцем, ..паімені йолка, без дзеркальних сфер, блискучих гірлянд – і не без толка, з перевернутою п’ятиконечною зірочкою на вершечку, бавилися машинками і олов’яними солдатиками, під машинками.., малі бабайки, золоті дітки великих Бабаїв – що прийдуть на зміну Їм, великим і страшним, коли зубки мудрості і страху підростуть і підточать до гідного рівня і градусу !! До слова, Бабаями і бабайками лякали порядні батьки чемних дітей на нижніх поверхах Дому. Та й менш порядні, нечемних, також, на всяких..
І пазуриста ніжка цей стіл, трикутний-косокутний, гойдала, ніби в темпі колискової і легкого бризу, проте невидимим шквалом буйно здуваючи документацію, писану чорним по чорному, на чорну-пре-чорну-і-багряну підлогу, а багаторогі і безхвості пацюки миттю їх поцуплювали і ще блискавичніше зникали в стінних нірках, віртуозно оминаючи мишоловки з сиром і мертвими невезучими хвостатими і «лисими» мишками, і хижих чорних котів, оминаючи ; різнобічно гойдала, проти годинникової стрілки, і десь, вряди-годи, за годинниковою. Вінець високої царської спинки чорного крісла, з мертвотного дерева із дев’ятьма гнилими дуплами, сховищами для чорних птахів і рептилій, оздоблювала фігурка дуже агресивного вужа жовтобрюха, що мислить себе у позі кобри. До маніпулятора-ніжки вишиковувалися шеренги тарганів, які кусали один одного, лизали один одному, зі своєю різно-і рівновеликою сукупною хаотичною і нормалізованою ієрархією.
«Над-Я», - додав елегантно костюмований на не своє багатоголосе «Я-Я-Я-Я-Я-Я».
«Правильний пароль», - Щось, десь сказало у відповідь йому.
«Вітаю у Вашому Чорному Пречорному Царстві Вашу Шляхетність, о мій Повелителю Деміургічний і Казковий», - нарешті безперешкодно вклонився васал сеньйору. « Чи Ваша Непохитність Накаже Цілувати Ручку Вам чи може Щось Інше, о Жахітно Владний мій ??».
Жахітно Владний спідлоба тупився на нього з надутими губами, нахмуреними бровами, безперестанно длубався великим пальцем, оперезаним великою печаткою із 69-ма небілими знаками, в носі і не відповідав. На цьому святі поторочі і страху Він був одітий у костюмі Ніндзі-Черепашки й іменував себе Чорним Лицарем на Білій і Пухнастій Лашадці, Яку Можна Доїти Обраним і Ніззя Трогать Я Сказав немитими руками Зібраним –для вас Вона Корова Священна, тармазітє і гальмуйте на дірявих дорогах - рєзон чи шансон не в унісон?
«Обкатати мене, - басовито відповів Володар. – Не тут і не зараз..», - зупинив він радісного і вже готового слугу. «Ти знаєш –де, як і скільки, ти знаєш…».
«Знаю ! Знаю !» - пострибав від радості на чакрах-п’ятках васал.
З невимовно щасливим обличчям видобув з внутрішньої кишені скручену жіночу світловолосу косу.
«Копія скальпеля», - сяйливо вимовив, щоб піддобрити свого ГВ.
Почав приміряти косу на себе, не гідно мужчині кокошився, манірничав, крутив задом, походжаючи туди-сюди, твердо встановленим йому вузьким периметром, поки ГВ не гавкнув.
«Приступаю, приступаю, до ритуалу, ги-ги»,
Розпростав косу на всю довжину – дуже довгу довжину – і сакральним клинком, аль-дамом, на більш-і-менш рівні шість частин порізав колишню сакральність теперішньої «ай-дами» - той відрізок, що виляв обплетеннями і що світло-фарбований.., а темніші і пряміші, природніші, довжини волосся – посік на сім грубих часток. На що Володар виміг, щоб він ще додав щонайменше п’ять врізаних кусків коси, там де прямо, без заплетень, проте …так, ..щоби там, і там …декілька волосин, коротше, не обрубувати, …хай тягнуться від обрубаних і не обрубаних волоски… не ясно як це має виглядати…але хай буде так - все може бути на цьому (Чорт !) Білому Світі. Уволив Усний Указ – УКРоїв. Собі одну закручену волосину поклав до кишені, решту п’ять елементів поклав на стіл Великому і Страшному, туди ж прямі, в приблизно в такій геометрії, як лише ритуалом вимагалося від – нього. Подав і решту коси і того, що залишилось від – неї.
ГВ гидливо жбурнув косу геть з-перед очей з-за спину, а та зачепилася на верхівці трону, де був увінчався вуж , що косить під кобру.., так і зависла там, замоталася – великим дискомфортом Йому, по-очам і по-спині, в очі і в спину... І чому Він це діло не хотів розмотувати, цікаво, чому мучив і мучився???
ГВ якийсь час доскіпливо і з напругою творця Франкенштейна вивчав «коски», вказуючи стиха про себе на деякі нерівномірності і відмінності у волосинах; десь там, десь сям підфарбовуючи їх на …ясніший і навпаки … темніший кольори. І добавив волосинам трохи живих бліх з власної шевелюри. Служник заздро пошкріб голову, і сильно зрадів, коли ще раз і ще раз пошкріб.
« Приступай до наступного ритуалу – твоє місце Там. Ти заслужив», - наказав ГВ, вказуючи на золотий унітаз в кутку кімнати.
З гордою готовністю камердинер не пішов, а полинув до туалету. Підняв кришку – а там страшна і темна, як Покій, купа не змитого…! Він вже норовив спустити штани.., як гучний бас перепинив його «ще не заслужив до гурту !». Він хтів по-маленькому, бас-кара-бас знову рявкнув « рано !». …Плюнути – і того нема. «А що ж тоді, Пане ?».
«Змити і витерти, до грамульки !»
«Так точно !»
Краєм ока чиститель і зачищувач чужого уздрів, що в Чорному Покої золотих унітазів не бракує.., - цей неминучий факт сильно заохотив його динамічніше і ретельніше виконати свою роботу. А до решти сральників і сцяльників, йому наблизитися не дозволили, хоч як він не рвався, благав.. – не ублагав. Так і пішов від ЧВ, роздвоєний – ображений і щасливий, через вихідні двері, чорний хід-т – труну з подвійним дном, сходами униз. Перед тим він попросив додатковий подарунок-бонус від ЧВ Джека Світильника – гарбуза з вирізаними пульками і писком. І не один ! Один для «Аза-зеля», інші для народу-коханого. А останні його слова були звернені до ЧВ і ЧП в цілому:
« З нами Б-г, з нами У-їна !!».
Від цих слів, немов заклинань, замовкло і знерухоміло геть усе, навіть куряча лапка стола, навіть, таке враження, посвітлішало там, і звідусіль виникли вирячені очі в його напрямку, і очі вія – і ніхто не вмер!
« Ну, ну…», - похитав головою ГВ. - «Не дуркуй і прєдохраняйся», - дав останні на сьогодні настанови Ніззя-Черепашка.
Він йшов на зустріч своїй мрії і своїй свиті, що вже чекала його у підворітній Дому, попередньо зібравши достатньо «цукерків». І бабусь, звичайно, з доярками було не злічити. Підігнали вороного коника – чорний джип з чорними вікнами і хелл-о-вінець заскочив в нього. А на дворі світало, що знаменувало незабаром починання ДНЯ УСІХ СВЯТИХ. А відразу за ним – ДЕНЬ УСІХ ПОКІЙНИХ.
