Екс-арбітр ФІФА з Івано-Франківська в інтерв’ю «УФ» ретельно проаналізував роботу рефері минулого сезону і спробував зазирнути в майбутнє.
Перестали залучатися Білокур і Даньковський
— Цього чемпіонату були задіяні 23 арбітри, — підкреслив Ступар. — Осінню частину відсудив 21, після чого перестали залучатися Олександр Білокур і Сергій Даньковський, натомість повернувся в прем’єр-лігу Юрій Грисьо й дебютував Ігор Пасхал. До провідної групи арбітрів, які провели найбільшу кількість матчів чемпіонату та Кубка країни, увійшли Ярослав Козик, Юрій Можаровський, Юрій Вакс, Віктор Швецов, Анатолій Жабченко. В осінній частині лідером за кількістю проведених матчів був Швецов, до якого не було особливих претензій. Узимку ФІФА, якій треба віддати належне за правильне рішення, скасувала вікові обмеження, і Швецов отримав шанс продовжити роботу. Проте зіпсував закінчення кар’єри помилковими рішеннями в матчі «Волинь» — «Динамо», коли дав жовту картку, якої не було, Ярмоленку. Півзахисник динамівців у тому епізоді не симулював.
У попередніх сезонах із найкращого боку відзначали Анатолія Абдулу. Але цього разу він відпрацював не найкращим чином, і мені не зрозуміло, чому відбувся його спад? Чи то знизив до себе вимоги, чи має якісь особисті проблеми? Очевидно, що арбітру з таким досвідом треба бути сконцентрованішим, особливо, під час призначення 11-метрових ударів. Це стало його «ахіллесовою п’ятою».
Арановський — нікудишній арбітр для прем’єр-ліги
— Призначення й непризначення 11-метрових — слабке місце й Євгена Арановського, який, до того ж, помиляється в елементарних ситуаціях. Помітно, що він дозволяє собі зайві розмови, напевно, не може сконцентруватися, через що втрачає увагу. Іще він боїться помилитися — навіть в простих ситуаціях не завжди наважується вдатися до рішення, яке потрібно ухвалити. Яскравий приклад: епізод матчу «Зоря» — «Ворскла», коли перед його очима у штрафному Вернидуб ударив по п’ятках Шиндера, а Євген кваліфікував це як симуляцію з боку нападника полтавців і нагородив того попередженням. А цей момент вимагав зовсім протилежного рішення.
Загалом, минулого чемпіонату арбітри допустили 17 помилок при визначенні дисциплінарних санкцій гравцям.
Багато помилявся проти «Карпат» у грі з «Металістом» Сергій Скрипак. Але його не зразу відсторонили. Навіщо довго вичікувати? Який у цьому сенс? Думаю, правильно зразу відправляти на перевиховання в першу лігу. Це серйозно стимулювало би суддів. Як у нас кажуть, будь-яка страва доречна до столу. Це стало би дзвіночком для інших: так не можна, бо матимете наслідки! Арбітри відчувають безкарність, той же Арановський. Він щоразу щось «запоре», а Колліна продовжував йому довіряти. Яке професіональне зростання може бути за таких умов? Інший за все життя не зробить стільки помилок, скільки Арановський за одну частину чемпіонату. Не кажу, що він поганий хлопець, він якраз хлопець хоч куди, але арбітр — для прем’єр-ліги нікудишній.
Розчарував Дмитро Кутаков, який у попередньому сезоні котирувався. Але матч «Волинь» — «Металіст», мабуть, зіпсував йому кар’єру. Не знаю, наскільки він мужня людина, щоби це витримати, але бажаю йому повернутися на свій звичний рівень.
Помилки арбітрів — це частина футболу
Якщо поглянути на статистику, то в підсумку серйозних помилок нарахував майже дев’яносто в 55 матчах — усього арбітри прем’єр-ліги провели 181 матч у чемпіонаті (один так і не відбувся) та 29 в Кубку країни. Із тієї суми похибок, нагадаю, помилок, які вплинули на кінцевий результат гри, виявилися 36. Виходить, кожна п’ята зустріч могла завершитися з іншим результатом. Це поганий показник, але, за великим рахунком, на розташування команд у турнірній таблиці суттєво він не позначився. Тенденція зростання кількості результативних помилок із року в рік стає нормою. Арбітри знизили до себе вимогливість, відчуваючи, що за їхні промахи особливого покарання не буде. Ця безкарність породжує нові промахи. Отож очікувати покращення арбітражу за такої системи марно.
Загалом, розподіл місць у турнірній таблиці чемпіонату виглядає справедливим. Це свідчить, що минулого сезону не можемо дорікнути суддям в упередженості. Звичайно, в Мірчі Луческу були претензії, мовляв, чемпіонат штучний і арбітри більше допомагали «Динамо». Але це не так: як у бік киян і донеччан, так і проти них рефері помилялися однаково (по чотири рази на користь обох команд і по п’ять проти). Показник «Дніпра»: три — «за» та дев’ять — проти. Загалом, майже всі клуби отримували однаково помилкове суддівство, попри те, лідер ти чи аутсайдер, приймаєш суперника в рідних стінах чи виступаєш у гостях. Так, у цілому, проти гостей помилок було допущено 48, а проти господарів — 42. Єдиний виняток — «Металіст»: на користь харків’ян судді помилялися 19 разів! Проти — всього 4 рази. Легко порахувати, у скільки разів це перевищує загальні показники інших команд із групи лідерів. Висновки робіть самі.
Особливої уваги заслуговують помилки з призначенням і непризначенням 11-метрових. Щодо останніх, то таких було 46. Це велика цифра. Адже помилок, коли арбітри неправильно призначали пенальті, всього 11.
Іще одна проблема: неправильно зараховані й незараховані м’ячі. Таких випадків було всього 16, коли чисто забитий м’яч відміняли або зарахували той, який був забитий не за правилами. Мали місце чи положення поза грою, чи гра рукою, чи щось інше. Це суто технічні помилки з визначення того чи іншого порушення.
Помилки арбітрів — це частина футболу. Але, на жаль, у нас хибить майже кожен суддя.
Чому Можаровський не в числі топ-арбітрів Європи?
— Уважаю, що однією з причин того, що вітчизняні арбітри багато помиляються, є відсутність спортивного принципу, конкуренції. На міжнародному рівні в нас представлені арбітри, які помиляються, а ті, хто стабільно працює, не отримують підвищення, не бачать для себе перспективи. Як би ти добре не судив, усе одно вище певної планки не стрибнеш. Наприклад, минулого сезону наші суддівські керівники з десяти матчів за участю «Динамо», «Шахтаря» та «Дніпра» Юрія Можаровського делегували на чотири поєдинки! Іще по два відсудили Жабченко й Абдула, по одному — Вакс і Швецов. І все! Можна сказати, на Можаровському просто «виїжджали» (причому, другий сезон поспіль), і треба віддати йому належне, він упорався зі своїми обов’язками. На сьогодні вважаю Можаровського найкращим серед вітчизняних рефері, він ще відносно молодий (39 років) за суддівськими мірками, але чому він не представляє Україну у числі топ-арбітрів Європи? Питання до Колліни.
Як зазначено на сайті комітету арбітрів, у серпні у Швейцарії відбудуться літні передсезонні курси для європейських топ-арбітрів. Комітет арбітрів УЄФА запросив до цього важливого заходу всіх арбітрів-чоловіків «еліт» і «першої» категорій, а також арбітрів-жінок «еліт» категорії. У списку запрошених й тріо української «футбольної Феміди» — Катерина Монзуль, Євген Арановський та Сергій Бойко. Як підсумували в офіційному релізі: «Це свідчить про визнання Європейським футбольним союзом досягнень українського арбітражу в останні роки». Якщо говорити про жінок, то для Катерини Монзуль – це досягнення. Вона зі своєю асистенткою Наталією Рачинською проводить матчі жіночої світової першості в Канаді. А чоловіки поки що задіяні на початкових кваліфікаційних раундах Ліги Європи третьорядних команд. І говорити про якесь досягнення просто недоречно.
На міжнародній арені лояльність і компроміси не схвалюються
— На сьогодні в нас кількість попереджень і вилучень зменшилася через зменшення команд у елітному дивізіоні. Арбітри показували жовті картки 784 рази (у середньому по 4,33 за гру). Господарям дісталося 375 «гірчичників» (47,8 %), гостям — 409 (52,2 %). Вилучення: 41 раз футболісти отримували червону картку (21 випадок, коли залишались удесятьох господарі, 20 — гості). Проте середній показник попереджень зріс до 4,33 за гру. Але не тому, що судді стали більше помилятися, як уже зазначили, всього таких помилок було 17 — це мізер. Основна сутність: це тактика роботи арбітрів. Колліна правильно каже, що треба рішуче боротися з агресивною поведінкою футболістів. То серйозне порушення правил. Арбітри стараються виконувати вимогу свого керівника, але не кожному це вдається, когось перехльостує, а хтось недодає ці картки. А це вже залежить, наскільки арбітр відчуває напругу матчу, яку тактику вибирає на гру. І це ми чудово бачили в топових матчах, коли працювали Можаровський, Жабченко, Абдула, які старалися обійти гострі кути, тож були достатньо лояльними й компромісними у своїх рішеннях. Повірте, така тактика вибору суддівства в Європі не вітається. Адже там вимагають карати футболіста, якщо він того заслуговує. Така тенденція сучасного футболу: відповідне порушення повинно відповідно каратися. А ми бачили, як Адріано грубо вдарив Хачериді, а Жабченко помахав пальцем і побіг далі, а це могла бути червона картка. Але ж не було скандалу, правда? Суддя мирно завершив гру. Це для нашого чемпіонату, може, й правильно, але не для міжнародного рівня. Якби в Європі побачили той момент із Адріано та Хачериді, ні на які міжнародні матчі Жабченка не запросили би.
Передача «Гра без правил» не відображає повністю картину
— Колліна бажає працювати в закритому режимі — йому так комфортно й на порядок зменшує виникнення будь-яких проблем. Так було з першого дня його появи в українському футболі. Відкритість — це форма спілкування, а закритість і таємничість завжди породжують чутки. Чому арбітрам не дозволяють спілкуватися із журналістами? Дещо підняла завісу передача «Гра без правил» на каналі «2+2». Але ця програма не відображає повністю картину, чим живуть наші судді, чим займаються поза полем. Думаю, вболівальникам і всім причетним до гри мільйонів було би це цікаво, бо вони не просто арбітри, вони люди, які працюють і в інших сферах, мають свою громадянську позицію, серед них є представники найрізноманітніших професій. Думаю, самі арбітри не поділяють такої втаємниченості, їм таки є що розказати громадськості. Тим більше, про президентів, гравців, тренерів клубів усі все знають, а ось арбітрів тільки звинувачують, причому, не завжди справедливо. А відповісти й висловити публічно свою думку ніхто з суддів не може. Це варто змінювати. Колліна не знає й не хоче знати не тільки наших устоїв та звичок, а й довго та безуспішно вивчає особливості нашого чемпіонату та суддівства.
Березка зробив висновки після того, як був відлучений від арбітражу
— Куратор нашого суддівського корпусу має повний карт-бланш, отож, чи не за основне у своїй роботі використовує те, що всіляко захищає арбітрів. Але чи є це правильним? Думаю, питання риторичне. Наш менталітет такий, що помилки не можна залишати безкарними, це розслабляє арбітрів. Треба це враховувати, й так само, як тренери у спілкуванні з футболістами, якщо робиш похибки, будь ласкавий, відпочинь, переосмисли свою роботу, і, будь ласка, повертайся. Яскравий приклад — Сергій Березка, який провів минулий сезон на належному рівні, лише в одному матчі «нарубав дров». Очевидно, зробив висновки після того, як на якийсь час був відлучений від арбітражу прем’єр-ліги. Поки Березка не судить матчі наших провідних команд, очевидно, Колліна йому ще не повністю довіряє через ту провину. Але Сергій працює на рівні прем’єр-ліги, й 11 матчів, які провів, свідчать, що він у групі, наближеній до топової.
Серед арбітрів, які менше всього помилялися, відзначу Олександра Головкова та Віталія Романова. Хоча вони, як і Березка, не судили топові матчі. Бачу потенціал у Костянтина Труханова, якому, як і багатьом іншим, треба зменшувати кількість помилок. Але в нього є невикористаний резерв.
Срна з Ракицьким чи Ярмоленко з Хачериді можуть відверто образити арбітра, а ті на це закривають очі
— Яким критеріям повинен відповідати молодий арбітр? У Колліни, який за п’ять років не зумів відпрацювати й утілити в життя систему відбору арбітрів, одна відповідь: знання англійської. Усе інше наживне. Таке тлумачення негативно впливає на якісне зростання наших арбітрів. Сьогодні спілкування кількома мовами для цивілізованої людини — це звичне явище. Але думка, що знання англійської тебе виручить, коли потрібно ухвалити відповідне рішення, це — нонсенс. Безпомилкове рішення може ухвалити тільки сильна індивідуальність із мужнім характером і відповідною психологією. А в нас Срна з Ракицьким чи Ярмоленко з Хачериді можуть відверто образити арбітра, що без сурдологів можна зрозуміти по телекартинці, та арбітри на це закривають очі. Такі судді не повинні бути у вищому дивізіоні. Окрім того, арбітр апріорі не може працювати без знання правил і методики суддівства.
Куди поділися Білокур, Лисаковський і Фощій?
— Колліна з самого початку ратував за омолодження суддівського корпусу, не враховуючи наші реалії й можливості молодих арбітрів. Хотів би навести слова італійця на одному з «круглих» столів: «Потрібно думати про майбутнє, зробити так, аби середній вік арбітрів становив 35-36 років». Зараз середній вік арбітрів прем’єр-ліги аж ніяк не 35 років. За статистикою, майже сорок років, а це, як кажуть, дві великі різниці.
За великим рахунком, принцип «дорогу молодим» Колліна провалив. У нас достатньо молодих арбітрів, але ж більшість із них не мають великого досвіду роботи в першій та другій лігах. Їм іще рано в прем’єр-лігу. Колліна вихваляється, що він омолодив суддівський корпус, і кваліфікація тих молодих арбітрів відповідає світовим стандартам. Як кажуть в Одесі: «Не треба нас дурить». Молоді арбітри мали свої спроби, але не впоралися. Не розібравшись, хто чого вартий, Колліна залучив у вищий дивізіон Олександра Білокура, Андрія Лисаковського та Андрія Фощія, й тут-таки із цими суддями розпрощалися.
Колліна штучно підтягував молодь: провів трохи часу на аматорському рівні, умовно три матчі в другій лізі, два в першій і зразу — в прем’єр-лігу. Це шлях у нікуди. Приклад Білокура, Лисаковського, якого взагалі вивели навіть із другої ліги, і Фощія зайвий раз це підкреслює. А що далі? Де ті молоді, яких обіцяв італієць? За п’ять років можна було би когось виховати. А справа в тому, що Колліна хоче користуватися готовим матеріалом. Тут є проблема.
Шандор і Деревинський могли би працювати ще не один рік
— Будемо відвертими, вважати, що в нас задовільний стан суддівства, наївно. А Колліна чомусь позбувся тих досвідчених арбітрів, які забезпечували якісне суддівство: про Ігоря Іщенка не скажу, він «поплив», а ось Андрій Шандор і Олег Деревинський могли би працювати ще не один рік. Але були відправлені на «пенсію», оскільки існували рекомендації УЄФА щодо вікового цензу. Проте чому ми маємо наслідувати те, що для нас є неактуальним? В УЄФА на той момент склався перебір арбітрів, тому вони встановили віковий ценз. А в Україні, де якісних арбітрів мало, яке може бути вікове обмеження? Ми повинні виходити зі своїх потреб і можливостей.
Коли думаєш про теперішнє й майбутнє, потрібно пам’ятати й про минуле. Добре, що ФІФА прийшла до правильного висновку: штучне омолодження арбітрів не приносить позитивних результатів і неправильно обмежувати досвідчених авторитетних рефері. Дивитися потрібно на якість роботи. Цього Колліна, мабуть, не хотів ураховувати.
Куратор хоче бути в усьому першим, і ми одними з перших запровадили додаткових асистентів. І що із цього вийшло? Повний конфуз. І помилка в тому, кого призначали на цю роль. Спершу це були хлопці, зовсім не задіяні у вищому дивізіоні. Можете собі уявити, ці молодики працюють пліч-о-пліч із такими фігурами, як Шандор чи Можаровський, і мусять їм допомогти, але що в них на думці: звідки в мене такі знання, щоб утручатися в роботу значно авторитетніших суддів? Треба мати характер і стійкість, аби настояти на своєму. Тому додаткові асистенти губилися, й зазвичай, віддавали епізод на відкуп арбітру. А якби Колліна подумав: ось Шандор, Іщенко та Деревинський закінчують, а ну, попрацюють за лінією воріт і допоможуть молодим колегам, вони їх точно послухають, бо в тих великий досвід. А цього не сталося, відтак додаткові асистенти в силу різних обставин не хотіли брати на себе відповідальність, тому прем’єр-ліга своїм одностайним рішенням цей експеримент Колліни відмінила. Зрозуміли це й у багатьох європейських чемпіонатах. Актуальними є інші речі — такі як відеофіксація гола, як було запроваджено на чемпіонаті світу в Бразилії, але, очевидно, це дороге задоволення й нам не по кишені. Проте за цим — майбутнє.
Яка природа суддівських помилок?
— У грі періодично виникають моменти, коли визначити правильне рішення надзвичайно складно. Коли сидиш перед телевізором, бачиш повтори з різних ракурсів, і все одно не завжди до кінця впевнений в тому чи іншому моменті. Арбітр же повинен винести вердикт за лічені секунди. У таких випадках ніхто не може гарантувати безпомилкове рішення. Це підтверджують навіть матчі найвищого міжнародного рівня, на яких працюють топ-арбітри.
Не можемо оминути увагою й психологічну стійкість арбітрів. Матчі нашого чемпіонату показали, що у цьому факторі більшість наших арбітрів не завжди відповідають рівню складності завдань, які потрібно вирішувати в момент оцінки конкретного епізоду. Як правило, кваліфіковані арбітри помилялися рідко, але помиляються, й до цих суддів із цими помилками потрібно бути поблажливими. Є таке поняття як «людський фактор». Але певні арбітри обмежені в ухваленні правильного рішення навіть у доволі простих ситуаціях.
Хвороба наших суддів, що не можуть однаково ставитися, домашня команда чи гостьова, фаворит чи аутсайдер, що не здатні однаково карати за необхідності як одних, так і інших, а за наявності очевидного порушення навіть у додатковий час призначити пенальті. Прикро й те, що асистенти постійно змінюються.
Хто на підході з першої ліги?
— Біда Колліни, що він не підготував ніякого документа з підготовки арбітрів. Свого часу, більше 10 років тому, в нас була створена «Концепція вдосконалення системи підготовки суддів», де було все чітко розписано. Думаю, там є що взяти на озброєння. Також у кожній області потрібен кваліфікований фахівець-селекціонер, який працював би на контрактній основі з ФФУ й відповідав за тих суддів, яких він делегує з регіону, за який він відповідає. Це була би незалежна людина, зацікавлена в якісній підготовці арбітра, інакше з ним розривали контракт. А зараз один Колліна вирішує, кого брати, а кого ні. Це не дасть результату.
Цього сезону дали провести один матч Пасхалу, про якого поки що складно щось сказати. Повинен був дебютувати в прем’єр-лізі Микола Балакін із відомої родини арбітрів, але не встиг себе показати, бо матч «Чорноморець» — «Металіст» не був зіграний.
Не знаю, кого ще в першій лізі бачить комітет арбітрів, але, наскільки мені відомо, заслуговує на підвищення в класі Микола Кривоносов, який давно працює на цьому рівні, як кажуть, «наївся» нижчої ліги. Якби таких людей підтягували, й вони виправдовували надії, то й арбітри прем’єр-ліги задумалися: виявляється, є конкуренція! А визначати, хто переходить із ліги в лігу, можна за рейтингом: два найкращих арбітри першої ліги — у вищу, й навпаки — два найгірших із прем’єр-ліги опускаються вниз.
Колліна казав: Шебек не має права висловлювати свою думку
— Також ратую за те, щоби створити експертну комісію, яка свого часу допомагала визначити, помилився арбітр чи ні. Майже після кожного матчу у футболістів, тренерів і президентів клубів виникають запитання до суддів. А експертна комісія зняла би напругу у вирішенні суперечок. Це була би гласність. Зараз усе вирішує один Колліна.
А призначення Лучано Лучі головою комітету арбітрів — це зневага до всього вітчизняного суддівського корпусу. Розумію, Колліна хоче, щоби він як куратор і комітет арбітрів спільно працювали. Але невже не можна знайти компетентного українського рефері, який швидше пояснив би наші проблеми, ментальність, хто чим дихає, які взаємовідносини, що покращити? Італійці не люблять, коли хтось утручається в їхні справи. Знаю, як Колліна «прибрав» Сергія Шебека, який з ним працював. Шебек мав свою позицію, з якою Колліна не хотів рахуватися, тож казав: Сергій не має права висловлювати свою думку. Це нормально? Не хотів би, щоби такий тоталітарний стиль роботи мав місце в нашому футболі. Мають бути виваженість, довіра й колегіальні рішення. Думаю, досягти цього з Колліною неможливо.
Сергій ТАЛИМОНЧИК, www.ukrfootball.ua
