Після скандалу "Абромавичус—Кононенко", "Яценюк Безсмертний" став другим ударом за місяць, завданим по Петру Порошенку.
194 голоси, висвітившися на табло, породили дві версії того, що сталося. Відповідно до першої, такий результат був задуманий президентом, який пішов на змову з олігархами, зацікавленими в збереженні Яценюка на посаді прем'єра. Друга — менш поширена, але теж вкрай неприємна для іміджу Порошенка — полягає в тому, що вперше в історії України президент, замахнувшись на прем'єра, не зміг "добити" його в залі парламенту. Я можу тільки уявити, як прикро Петру Олексійовичу чути всі ці, по суті, верхоглядні звинувачення. Адже він знає, що ніякий він не змовник і не слабак, бо насправді він — маріонетка.
Рішення щодо прем'єрського питання президент приймав важко. Зволікав, відкладав, тер, перетирав, комбінував, імпровізував, радився з "жертвою"... І, нарешті, ухвалив: Яценюк має піти у відставку. "Болівар не витримає двох". Залишалося вирішити одне завдання: провести ухвалене рішення через Вашингтон. Здавалося, це формальність.
По-перше, тому що американці з осені перестали наголошувати на персональній цінності Яценюка, акцентуючи увагу на неприпустимості розвалу коаліції, дострокових виборів і дестабілізації.
По-друге, чотиригодинна зустріч Петра Порошенка з Джо Байденом у Давосі, під час якої Петру Олексійовичу, нібито, вдалося достукатися до віце-президента щодо багатьох проблем, пов'язаних з Мінськими угодами, вселила в українського президента надію на те, що з візаві встановлено довірчі стосунки. Для задобрювання "богів" було ухвалено рішення принести в жертву Віктора Шокіна. Адже Захід так давно хотів прибрати зі шляху антикорупційної боротьби цю "головну" перешкоду. Пакет "Яценюк—Шокін" Байден мав би прийняти. У розмові, що відбулася 11 лютого, Петро Порошенко виклав віце-президенту свій план. За словами джерел DT.UA, Байден виявився не готовим до предметної розмови. Щоправда, поцікавився, яких кандидатів на посаду прем'єра має Київ. За свідченням тих самих джерел, президент назвав такі прізвища: Саакашвілі, Яресько, Шимків, Клімкін. Домовилися продовжити розмову в п'ятницю. Петро Порошенко був оптимістичним і очікував згоди. Але в другій розмові, 12 лютого, Байден категорично виступив проти відставки Яценюка, а відставку Шокіна сприйняв як щось цілком буденне. Це був удар.
"Усі були просто чорні", — влучно характеризує стан президентського кола один з його представників. Так довго наважуватися, нарешті зважитись і отримати заборону. "Опонент залишається, а товариша треба "здати", — бідкалися в АП, пояснюючи душевний стан Порошенка.
Що робити в цій ситуації? Залишати Яценюка не можна. Народ, згідно з усіма соцопитуваннями, бачити його на посаді прем'єра не хоче. Президентська фракція на очах виходить з-під контролю і вибухне в разі відмови Порошенка знімати Яценюка. Отже треба розіграти президентську відставочну ініціативу і, при цьому, забезпечити впевненість суспільства і фракції БПП у щирості й рішучості намірів президента. Цим цілям послужили, по-перше, зустріч президента з фракцією БПП і породжений цієї зустріччю "обхідний лист" для збору підписів за відставку прем'єра; по-друге, заява Петра Порошенка з закликом піти у відставку Віктору Шокіну, цілком перезавантажити уряд і дати Яценюку право самому вибрати "ніж чи мотузка". Згідно з задумом фракція тішиться; народ радіє президентському походу на обридлого прем'єра; а за невдачу — питайте з парламенту: це ж він завалив відставку!
Коротше кажучи, про те, що у вівторок результативного голосування за відставку Арсенія Яценюка не буде, було відомо вже у п'ятницю ввечері. З суботи почалися переговори в дуже вузькому колі про те, хто й скільки голосів має дати/не дати для негативного, але правдоподібного результату голосування. Однак сторони переговорів так давно знають одна одну, що слово "довіра" в характеристиці їхніх стосунків відсутнє. У результаті, за підсумками договірного матчу, обидві сторони підстрахувались і забили по "автоголу": фракція БПП не додала за відставку 39 голосів; фракція "Опозиційного блоку" — 35. І це все при тому, що для ухвалення рішення про зміну прем'єра й уряду забракло 32-х. Ця взаємовикривальна помилка дала привід звинуватити і президента, і "Опозиційний блок" у імітації політичного оргазму. Незручно вийшло перед партнером-електоратом...
Чи міг Порошенко ослухатися віце-президента США? Олігарх №1 — ні. Президент України — так. У принципі, він міг би нагадати й про м'яко зім'ятий Будапештський меморандум, і про зданий під партнерські вигуки: "Стояти! Не провокувати!" Крим, і про вибрані економіковбивчі перли МВФ... Але, сказати таке міг би лише президент, який поклав усі свої сили, вміння й енергію на реальні реформи та відстоювання суб'єктності країни, а не на піар-чарівність і потокоохоплення. У результаті у вівторок сталося те, що сталося. І посаду прем'єр-міністра зберегла за собою людина, яка завершила виступ у Раді тирадою, де кожне слово є брехнею: "Ми залишаємо країну з повною скарбницею, з озброєною українською армією, зі списаними боргами..."
Василь Артюшенко, ZN.UA
Напередодні, в п'ятницю, посол США, зустрічаючись з молодими народними депутатами, спересердя кидав окуляри й емоційно намагався достукатися до впертюхів: "Ви стрибаєте в прірву без парашута!" Малася на увазі відсутність чіткого плану дій як щодо втримання коаліції після відставки Яценюка, так і щодо кандидатури прем'єр-міністра. З одного боку, поведінка Джеффрі Пайєтта трохи нагадувала вигуки польського міністра закордонних справ Сікорського, який змушував підписати меморандум з Януковичем 21 лютого 2014 р.: "Вас усіх уб'ють!". З іншого боку, не можна не визнати, що в нинішньому хаосі тактика українського президента "вплутуємось у бій, а там — побачимо" є безвідповідальною. Демократам, які виходять на фінішну пряму виборів президента США, доводиться миритися з тим, що в Україні вони зазнають латентного фіаско. Очевидного, у вигляді картинок на CNN — біженців, бунтів і пожеж, — вони вже точно не хочуть. А все це цілком може статися, якщо й без того інфантильний та жадібний політичний клас зірветься в популізм і агресію дострокових виборів, замість того, щоб по крихтах відновлювати державне управління, економіку і, хоча б точково, під натиском Заходу й громадянського суспільства, проводити реформи.
Серйозним аргументом Порошенка в переговорах з американцями та іншими західними гравцями могла б стати кандидатура зрозумілого прем'єра. Але за інерцією вважати Саакашвілі улюбленцем американських демократів можуть тільки політизовані, але з боязню електрики бабусі. Яресько від крісла прем'єра відмовляється категорично, що, загалом, правильно. Адже її кивання головою під час виступу Сергія Соболєва, який заявив, що вона навіть у своєму міністерстві не контролює ані податкової, ані митниці, змушує ставитися до її відмови з вдячністю. Дмитро Шимків, так само як і Павло Клімкін, чиє ім'я нібито написане на схованому в президентському рукаві джокері, — швидше мешканці секції м'яких іграшок, якими хочуть прикрити прийдешнє жорстке мародерство.
Тепер Петро Порошенко змушений якийсь час (якщо за Конституцією, то до наступної сесії, яка почнеться у вересні) миритися з присутністю Арсенія Яценюка на чолі виконавчої влади. Чи готовий до цього президент? Не думаю. У низці зустрічей, нерозірваних подіями 16 лютого, з Яценюком постійно обговорюються різні варіанти розставання. Арсенію Петровичу то пропонують залишитися чільником власного прем'єрського кабінету, у той час як у кабінети першого віце-прем'єра й переважної більшості міністрів зайдуть люди президента. То погрожують наданням можливості Яценюку самому сформувати уряд, обіцяючи при цьому від президентської фракції критику не менш нищівну, ніж генерує Саакашвілі. У перервах обраним дозволяють з прем'єром побитися, а потім спокушають посадою генпрокурора, а якщо вже зовсім душевно посидіти, то й голови Нацбанку.
Лейтмотивом проходять умовляння піти самостійно. За даними DT.UA, Олександру Турчинову на певному етапі вдалося вмовити Арсенія Яценюка написати заяву про відставку. Мовляв, у тебе ще все попереду — з відхідливого серця українського електорату вилупилося чимало Феніксів. Падіння й злети рейтингів Тимошенко, Януковича, того ж Яценюка, а головним чином Порошенка — далеко не вичерпний перелік доказів цього. Але Ахметов, Коломойський і Мартиненко оперативно внесли корективи в пасторські напучення. Хиткого Арсенія Петровича підперли з трьох боків, а від суворого погляду Вікторії Нуланд він знову набув постави штиря для касових чеків.
І, безумовно, паралельно розігрується історія з розвалом коаліції. У країні, парламент якої у регламенті своєї роботи не має чіткого опису процесу як комплектації, так і розкомплектування парламентської коаліції — це вкрай цікаве заняття. Навіть сьогодні, коли теоретично з коаліції вийшли "Радикальна партія", "Батьківщина" і "Самопоміч" — не можна сказати, чи залишилось у ній 226 депутатів. Радикали надали витяг з протоколу засідання фракції. І цим обмежилися. Команди Тимошенко і Садового, використовуючи парламентський прецедент, виходили з коаліції так само як і заходили — з поіменними заявами депутатів і спікерським оголошенням. Хто правий? Сказати важко: норми Регламенту ВР, що регулюють порядок утворення і розпуску коаліції, вилучено з Регламенту ще 2010 року, після зміни Конституції через КС. І відтоді ці норми ніхто так і не оживив.
Та річ навіть не в цьому. 225…226…300… По суті, в українській владі є три групи політиків, об'єднуваних різними цілями.
"Молодші" прагнуть змін. Часто безсистемно, часом безвідповідально, не маючи уявлення, до чого приведуть їхні кроки. Та все ж таки — змін.
"Середнім" досі ввижається соковитий апельсин української економіки, часточки якого традиційно дістаються на харч фракціям, що перебувають у коаліції. Та тільки, як зауважив керівник однієї з найбільших вітчизняних держкомпаній: "Апельсина вже немає. Є висохла, зашкарубла мандаринка. Краплі соку якої не в змозі втамувати спрагу всіх охочих". А от і інший діалог: "Об'єднати обласну й київську митниці? Під твою людину? А тебе не розірве?" — "А тобі "Укрпошти" і Держкомзему мало? Погано їси?". Ох уже ці "ідеологічні" розбіжності між спікерами, ватажками фракцій. І тягнуться, тягнуться пащеки до соку "Укргазвидобування", МінАПК, Мінекології, МОЗу, "Укроборонпрому", Мінтрансу, екологічної поліції... Не тому, що мають фахівців, спроможних реформувати діяльність цих важливих і ресурсних органів і підприємств. Вони — апельсинові вампіри, вони хочуть їсти. Тим більше що ніхто їм за два роки не показав, що може бути інакше.
І, нарешті, "великі". У миготінні пристрастей вони не випускають з поля зору головну мету — велику приватизацію за малюсінькі гроші. Вони до цього готувалися, вони за це боролися. І тому ніхто не хоче поступатися іншому місцем у квитковій касі, якою і є уряд. Стратегічні порти, прибуткові заводи, елеватори Держрезерву, найкращі землі Академії наук і підприємств МінАПК, залишки генерації й розподілу в енергетиці, частки в держбанках...
Вони так нічого й не зрозуміли. І від цього неймовірно, розпачливо, палюче боляче й соромно. Сьогодні, 20 лютого.
Юлія Мостова
