У час війни судово-медична експертиза стала не лише наукою, а й актом гуманності. Кожне встановлене ім’я — шанс для родини попрощатися, а для країни — гідно вшанувати загиблого.
Про складнощі цієї роботи, журналістці Фіртки розповіла проректорка з наукової роботи Івано-Франківського національного медичного університету, професорка кафедри судової медицини Наталія Козань.
За її словами, у більшості випадків ідентифікація ускладнюється важкими ушкодженнями тіла — вибуховими травмами, обвугленням, розкладанням.
У таких випадках візуальне впізнання неможливе, і на перший план виходить робота з ДНК-матеріалом.
«Завдяки сучасним методам навіть у складних умовах можна встановити особу. Це вимагає більше часу та ресурсів, але ми намагаємось зробити усе можливе», — зазначає професорка.
Так, ідентифікація завжди починається зі збирання ДНК-зразків. Це можуть бути як прижиттєві матеріали, які зберігаються у військових, так і біоматеріали з тіл загиблих — кісткові фрагменти, зуби чи збережені м’які тканини.
Також зразки беруть у близьких родичів: батьків, дітей, братів або сестер.
«Усі зразки пакують у стерильні герметичні контейнери, маркують спеціальними кодами та супроводжують необхідною документацією.
Важливо, щоб вони залишалися “чистими”, без сторонніх домішок, інакше результат може бути хибним або неінформативним», — зазначає Наталія Козань.
Проте, додає професорка, не в усіх випадках вдається точно встановити, кому належать останки.
«Це трапляється, зокрема, коли відсутні зразки ДНК загиблого чи його родичів, або через значне пошкодження останків і втрату супровідної документації. Роботу ускладнює й навантаження на експертні установи».
Іноді фахівці стикаються з емоційно складними ситуаціями, коли родичі не визнають загибель близької людини, навіть попри збіг результатів ДНК-експертизи. У таких випадках проводять додаткові дослідження для підтвердження результатів.
«Це складно з психологічної точки зору. Люди сподіваються на диво.
Але якщо жоден метод не дав результату, ми змушені ховати тіло як невідомого захисника України. Це боляче — і для нас, і для родин», — говорить Наталія Козань.
Крім встановлення особи, судово-медичні фахівці визначають і причину смерті. За словами професорки, найчастіше це — мінно-вибухові травми або вогнепальні поранення. Більшість загибель трапляється безпосередньо під час бойових дій.
Попри емоційне навантаження, фахівці продовжують свою роботу.
«Ми завжди пам’ятаємо, що за кожною справою — батьки, діти, побратими. Повернути ім’я — це дати можливість рідним попрощатися з гідністю», — наголошує професорка.
Більше читайте у матеріалі: «Іноді процес триває місяцями»: як в Івано-Франківську ідентифікують загиблих воїнів.
