
Рівно 150 років тому, 28 вересня 1868 році у Станіславові на Лисецькому передмісті у садибі Лотрінгера по вулиці Липовій, 28 (нині вулиця Шевченка, 34) у відкритих печах смажили повидло.
Внаслідок поривів сильного вітру жарини вогню запалили численні дерев’яні піддашшя та інші споруди, що знаходились вздовж вулиць.
Звідси, біля першої години пополудні, суцільний вогняний вал поширився до центральної частини міста, а до четвертої години пожежа охопила всю південно-східну і західну частини.
О шостій годині вечора вогонь охопив одну з окрас міста – ратушу, збудовану ще у 1695 році, а вже о дев’ятій годині ратушна вежа впала на площу.
Пожежа знищила більш як 260 будинків нашого міста. А це, на той час, було ¾ міста. Будівлі були дерев`яні, що дозволило вогню швидко поширюватися.
Пожежа прокотилася сучасними вулицями Шевченка, Бачинського, Незалежності, Мельничука, Гаркуші, Грушевського, Вічевим майданом і площею Ринок.
Згоріла Ратуша та вірменська церква. Лише залізничний вокзал залишився цілим, адже два роки перед тим його перебудували з дерев`яного у кам’яний.
У вогні загинули художні розписи церков, згоріли пошта, готель, суд, театр, ратуша, численні торгові крамнички, майстерні, житлові будинки та багато інших споруд.
Збитки від пожежі становили понад 1 млн римських злотих.
У зв’язку з пожежею нашому місту було надано великий кредит від австрійського уряду. Це дозволило перебудувати місто і воно стало кам’яним, дістало нове обличчя. На відбудову Станіславова пішло цілих десять років.
Саме після «Мармулядової пожежі» у місті створено першу регулярну пожежну службу, що складалась з 36 чоловік та інспектора.
Першим керівником і організатором корпусу професійних пожежних у Станіславі був призначений архітектор міста Владислав Мюльн.