«Люди бояться ТЦК більше, ніж війни — це слід ворога»: як морський піхотинець пережив окупацію Криму та став юристом (ФОТО)

Сергій Галкін — колишній морський піхотинець Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.

Свою історію та досвід Сергій Галкін розповів журналістці Фіртки.


Як ви прийшли до юриспруденції?


Мій шлях починався з військової служби. Спершу я проходив строкову службу, згодом — за контрактом у Міністерстві надзвичайних ситуацій, де працював рятувальником. Потім перевівся до морської піхоти — служив у Феодосії.

У Криму жила вже й моя сім’я — ми були зареєстровані, планували залишатися там надовго. Але після захоплення півострова Росією у 2014 році все змінилося.

Я був безпосереднім учасником тих подій. Усе, що ми будували роками, залишилось там. Залишилися і "друзі", які, на жаль, виявились зрадниками.


Як ви та ваші побратими витримували психологічний і фізичний тиск під час окупації Криму у 2014 році?


Я жив у Феодосії, служив у найбоєздатнішому підрозділі Збройних сил України — наш батальйон входив до складу резерву НАТО і часто брав участь у спільних навчаннях із країнами Альянсу.

Коли почався Євромайдан, у Криму була сильна пропаганда — люди вірили у фейки, які транслювали по телебаченню. Росія активно відправляла агентів, щоб посіяти розкол серед місцевих.

У березні 2014 року нашу військову частину оточили російські війська і замінували периметр, щоб ми не могли виїхати на техніці. У нас було понад 50 БТР, мінометна батарея — ми були готові до бою. Але були в центрі міста, тому окупанти не хотіли відкривати вогонь по цивільних. Спочатку я думав, що це навчання, але коли почали роздавати бойові гранати — зрозумів, що починається війна.

Командування заборонило нам стріляти, щоб не спровокувати масштабний конфлікт. Нас душили психологічно, довелося виживати без їжі та води, а кримські татари підкидали нам продукти.

Було боляче усвідомлювати, що держава залишила нас напризволяще — ми були морською піхотою, з девізом «Вірний завжди», але нас просто кинули.

До нас приходили рідні та знайомі, закликали скласти зброю і перейти на бік окупантів. Поступово більшість наших солдатів хотіли залишитися в Криму під командуванням Росії. З 680 бійців батальйону до кінця залишилось близько 140.

Ми планували прорив, але зрадники нас здали. Нас змусили здати зброю і пообіцяли евакуацію. 

О четвертій годині ночі російські війська розпочали штурм нашої частини, знаючи, що ми беззбройні. Їхня мета була не вбити нас, а принизити і показати, як вони беруть морську піхоту України. Ворожі бронетранспортери прорвали ворота і заїхали на територію, а з вертольотів висадився спецпідрозділ. Вони стріляли по вікнах із кулеметів та ПКТ, а у проломи кидали димові й світло-шумові гранати.

Штурм тривав близько двох годин. Командири прийняли рішення вийти на вулицю. Мене кілька разів вдарили чимось, ймовірно прикладом автомата, і я втратив свідомість. Коли прийшов до тями, мене поклали до стіни. Я почав співати гімн України, але знову отримав удар по голові і знепритомнів. За словами свідків, з нас знущалися, але я цього не пам’ятаю.

Я прийшов до тями вже на світлі. Нас посадили у вантажівки УРАЛ і повезли в невідомому напрямку. Пізніше я дізнався, що нас вивезли до порту. У мене було вибите плече і розбита голова. Хтось сказав, що мені потрібна медична допомога, але замість цього на мене вилили зеленку.

Потім нас відпустили, і ми змогли повернутися на материкову Україну. Але на базі залишилися вибиті ворота, знищена казарма, а мій рюкзак з документами, фотографіями, грошима, золотом та ноутбуком вкрали.

Це був болісний урок, але ми залишились вірні своєму обов’язку і Україні.


Як відбувався виїзд вашого підрозділу з Криму у 2014 році? 



Як ви сприйняли події 2014 року?


Це був дуже важкий період. Нас просто залишили напризволяще. Коли військові частини одна за одною переходили на бік ворога, або просто здавалися, держава не дала чіткої позиції чи підтримки тим, хто хотів служити далі Україні.

Не було жодної мотивації чи допомоги для тих, хто хотів вийти на материк.


Ваша військова служба завершилась саме тоді?


Так, у кінці 2014 року. Під час медобстеження в мене виявили пухлину в голові. Я хотів продовжувати службу, але військово-лікарська комісія визнала мене непридатним.

Мене повністю виключили з військового обліку, тож я не є військовозобов’язаним. Навіть через особисті зв’язки не маю змоги повернутися до армії — юридично це неможливо.


Попри це, ви залишилися з армією, тільки вже в іншій ролі?


Так, відтоді допомагаю як волонтер. У 2022 році допомагав на Донеччині й Запоріжжі — передавав свої знання бійцям, підтримував їх.

Був з ними в окопах, під обстрілами. Майже весь 2023 рік провів з нашою 102-ю бригадою. А з 2024 року й дотепер займаюся ще й правовою допомогою.


Як виникла ідея зайнятися правом професійно?


У 2014 році, після звільнення з армії, дізнався, що маючи одну вищу освіту, можна вступити на іншу спеціальність. У мене була освіта інструктора з фізичної культури — я працював за фахом, але завжди цікавився правом.

Склав іспити, подав документи в шість університетів — і вступив до Тернопільського національного економічного університету. Там здобув юридичну освіту, після чого працював юрисконсультом у громадській організації.

Пропрацював близько трьох років, згодом склав іспит на адвоката, пройшов стажування та отримав свідоцтво.


У якій сфері ви практикуєте як адвокат?


З 2019 року займаюся адвокатською діяльністю — переважно у сфері адміністративного та цивільного права. Більшість моїх клієнтів — це військовослужбовці.

Я прагну допомагати саме бійцям, бо добре розумію їхній шлях і виклики.


Чи надаєте ви безоплатну правову допомогу?


Так, я публічно оголосив у соціальних мережах, що надаю безоплатні юридичні консультації для певних категорій: учасників бойових дій (за наявності посвідчення), членів сімей загиблих, зниклих безвісти, військовополонених, а також ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Це — моя особиста ініціатива, і я вважаю її важливою справою.


Чим саме на практиці займається військовий юрист?


Перш за все, хочу уточнити: як такого "військового права" не існує. Це умовне поняття, що об’єднує різні галузі права — адміністративне, цивільне, кримінальне, господарське — які застосовуються до військовослужбовців.

У своїй роботі я спеціалізуюся на адміністративному праві. Це коли державні органи — зокрема військові частини, СБУ, Міністерство оборони, ДСНС, МВС, Пенсійний фонд — порушують права військовослужбовців. Тоді я втручаюся як адвокат.


Можете навести приклади таких справ?


Ситуацій безліч. Наприклад, неправильне чи несправедливе нарахування грошового забезпечення. Або коли військовий має підтвердження від ВЛК, що через стан здоров’я може служити лише в підрозділах забезпечення, а його змушують іти в зону ризику. Це — порушення прав, і тут починається адміністративне судочинство.

Або ж боєць отримав поранення, але не можуть чи не хочуть видати довідку. Без цієї довідки — жодної компенсації, жодного офіційного статусу, жодного подальшого лікування. І таких випадків багато. Якщо командування не видає документ — це вже порушення.


Тобто військовий юрист — це про захист від системи?


Фактично так. Я борюся з системою за кожного конкретного бійця. Це — індивідуальні справи, іноді дрібні, іноді масштабні. Але всі вони стосуються справедливості й дотримання закону щодо тих, хто нас захищає.


Чи охоче військові звертаються за юридичною допомогою?


Якщо говорити про непрофесійну юридичну допомогу — консультації, поради — то звертаються дуже часто. Щодня буває до сотні дзвінків. Люди пишуть, телефонують, запитують, просять про допомогу.

А щодо вже професійної правничої діяльності — тут усе залежить від довіри. Я не ходжу з візитками, не розміщую себе на білбордах. У мене працює репутація. Люди приходять після того, як хтось із їхніх знайомих вже звертався і отримав допомогу. Я намагаюся кожну справу вести якісно й чесно. Для мене важлива не фінансова вигода, а перемога.

Причому перемога законна. Якщо людина має право — я йду з нею до кінця, але тільки законним шляхом. Бо сам категорично проти корупції.


Чи є звернення від родичів зниклих безвісти або полонених?


Так, часто звертаються матері, дружини, родичі. Особливо — якщо людина зникла безвісти або є підозра, що потрапила в полон. І тут починається дуже болюча тема — шахрайські схеми. Комусь показали відео в соцмереж: ось, нібито ваш син у полоні.

А далі — шантаж: мовляв, за гроші можемо “вирішити питання”, “підтвердити”, “повернути”.

Це брехня і маніпуляції. Є тільки три офіційні джерела інформації: МВС, командування військової частини та Координаційний штаб. Відео з Telegram — це не доказ. Ніхто не знає, коли його знято, чи справді це саме та людина, чи вона жива. І на цьому горі шахраї наживаються. Люди втрачають і надію, і гроші, і час.


З якими юридичними викликами найчастіше стикаються військові сьогодні, під час повномасштабної війни?


Найпоширеніша проблема — це грошове забезпечення. І саме з ним найчастіше виникають юридичні труднощі.

Часто буває, що військовослужбовцю нараховують не ту суму, яку він реально має отримати. І причина може бути дуже проста — людський фактор. Наприклад, боєць був на завданні, брав участь у бойових діях, але його просто не внесли до журналу бойових дій. Через це потім в обліку виходить, що він «ніде не був», і йому нараховують менше. Потім виникає нерозуміння: один отримує сто тисяч, інший — 50, хоча були разом, в одному підрозділі, на одній лінії.

Ще одна поширена категорія звернень — це поранення. І тут також бувають юридичні нюанси. Наприклад, не видають довідку про поранення, або не фіксують факт поранення належним чином. А ця довідка дуже важлива, бо без неї боєць не може отримати статус, виплати, соціальні гарантії, не може звільнитися за станом здоров’я. Усе це тягне за собою серйозні юридичні наслідки.


Які законодавчі зміни сьогодні є найбільш нагальними для Збройних сил України?


Перш за все, варто зазначити, що законодавчих колізій — суперечностей між різними законами — є багато. Вони потребують системного вирішення, бо іноді один закон дозволяє, а інший забороняє. Ці проблеми потрібно усувати.

Найактуальніші зміни потрібні в частині грошового забезпечення. Часто військовослужбовцям або не нараховують належні виплати, або нараховують менше, ніж вони мають отримати, а іноді не нараховують взагалі.

Ще одна гостра проблема — встановлення причинно-наслідкового зв’язку між пораненням і виконанням службових обов’язків. Тобто чи отримане поранення, пов’язане безпосередньо з участю в бойових діях або зі службою у військовій частині.

Це дуже важливо, бо саме постанови військово-лікарської комісії (ВЛК) підтверджують цей зв’язок. Без належного встановлення причинно-наслідкового зв’язку військовий втрачає право на відповідні виплати та допомогу.

ВЛК — єдина структура, яка має право визначати цей зв’язок. Не можуть це робити лікарні, МСЕК чи приватні лікарі. Через помилки або порушення цієї процедури у військових виникає багато проблем.

Взагалі законодавчих проблем чимало, і кожну справу потрібно розглядати окремо.


Оскільки багато людей бояться і не довіряють ТЦК, а їхня діяльність іноді викликає конфлікти, чи можете розповісти, які саме юридичні помилки найчастіше зустрічаються в роботі цієї структури?


Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки — одна організація, яка займається комплектуванням армії та підтримкою військових. Люди бояться ТЦК, хоча насправді їм не слід би. Вони мали б викликати повагу, але натомість ця повага перетворилася у страх. Це результат дій Росії, яка цілеспрямовано дискредитувала ТЦК, щоб відбити бажання людей захищати країну.

ТЦК відповідає за пошук і призов людей до військових частин, допомагає оформлювати контракти, розповідає про різні роди військ і можливості служби. Вони фактично виконують функції рекрутингу. Другий відділ — соціальна підтримка, яка допомагає ветеранам оформити пенсії, отримати одноразову грошову допомогу та стати на облік. Вони також підтримують сім’ї загиблих і допомагають у документації, якщо військовий зник або потрапив у полон.

Більшість співробітників соцпідтримки — цивільні, і у мене з ними хороші стосунки: ми консультуємося і допомагаємо одне одному. Але з ТЦК у мене зовсім інші відносини — вони сприймають мене як ворога, що викликає у них роздратування.

Є різні ТЦК — в Івано-Франківській області вони різні: одні нормальні, інші — ні. Незважаючи на це, їхня робота важлива, бо саме вони забезпечують захист нашої Батьківщини. Проте, вони дискредитували себе самі, перетворивши повагу в страх. Люди бояться ТЦК й тому не хочуть іти служити.

Люди бояться ТЦК більше, ніж війни. Вони вибирають заплатити десятки тисяч доларів і втопитися в річці, ніж піти і захищати Батьківщину. Це слід Росії, яка намагається зірвати мобілізацію і не дати нам ефективно захищатися.


Ви згадували, що ваш батальйон був у складі резерву НАТО і брав участь у спільних навчаннях за кордоном. Поговорімо ще про це.


Мій підрозділ був одним із найбоєздатніших у Збройних силах України. Ми входили до складу резерву НАТО, регулярно брали участь у навчаннях на базах у різних країнах. Я особисто побував у багатьох країнах, бачив НАТО зсередини — так би мовити, своїми очима.


Які враження у вас склалися від армій країн-членів НАТО?


У них сучасна техніка, добре організоване забезпечення, чітка структура. Але ключова відмінність — мотивація. У більшості військових країн НАТО основний стимул — це грошове забезпечення. Вони фактично контрактники, професійні солдати.

У них немає мобілізації — служба добровільна. І вони йдуть на неї з розрахунком на високу зарплату, хороший соціальний пакет, стабільність.


Ви вважаєте, що українські військові відрізняються в цьому плані?


Безумовно. Ми воюємо не за гроші, а за своє існування. У нас немає вибору: або ми вистоїмо, або нас не буде. Якщо програємо — нас примусять служити вже в чужій армії.

Тому порівнювати нас із НАТО — неправильно. Це зовсім інший контекст, інша мотивація.


Чи мали ви можливість безпосередньо спілкуватися з іноземними військовими?


Так, я багато розмовляв із солдатами з різних країн. Цікавився їхнім забезпеченням, умовами служби, мотивацією. І варто визнати: держава там справді дбає про військових. У них потужний соціальний пакет, харчування на базах — на високому рівні.

Наприклад, якщо солдат — вегетаріанець, йому передбачене окреме меню. Якщо з Мексики — є мексиканська кухня. Усе організовано з повагою до особистих потреб.


Що вас найбільше вразило на базах НАТО?


Техніка. Ще тоді, коли ми проходили навчання, я бачив ту саму техніку, яку зараз передають ЗСУ. І вона мене вражала — сучасна, продумана, ефективна.

Усе це справляло сильне враження, і тоді вже було відчуття, наскільки ми технічно відстаємо. Хоча зараз, завдяки допомозі, наші підрозділи теж мають доступ до сучасного озброєння.


Як ви сьогодні сприймаєте боротьбу українців за свою державу?


Наші захисники зараз роблять титанічну роботу. Я був поруч із ними, бачив на власні очі, у яких умовах вони воюють, про що говорять, як мислять. Їм дуже важко — морально, фізично, психологічно. Але вони розуміють: їхня жертва — це шанс для молодого покоління перезапустити країну.


У чому саме бачите потребу в цьому «перезапуску»?


Проблема в тому, що за останні 30 років країною керували ті, хто не поважав українських цінностей — ні мови, ні традицій, ні культури. Нам бракувало своєї, справжньої, патріотичної еліти. І сьогодні саме захисники — це ті, хто виборює право створити таку еліту.

Вони жертвують собою, щоб дати країні можливість вирости на новому фундаменті — українському, а не радянсько-російському.


Ви особисто пройшли трансформацію?


Так. Я — наполовину росіянин, мій батько із Сибіру. До 2014 року я сам говорив російською. Але після подій у Криму повністю перейшов на українську.

Це було внутрішнє рішення — розставити крапки над «і». І з того часу я не переходив на російську, навіть коли співрозмовник говорить нею. Тільки якщо хтось мене не розуміє — з поваги можу адаптуватися. Але для мене мова — це позиція.


Яким, на вашу думку, має бути ставлення до військових після повернення з фронту?


Передусім — повага. І не лише на словах. Проста повага в побуті: поступитися місцем у черзі, підтримати словом, просто подякувати. Це начебто дрібниці, але для воїнів — дуже важливо.

Багато з них після війни не зможуть повернутися до мирного життя — не тому, що не хочуть, а тому, що всередині лишаються в стані боротьби. Вони прагнуть назад — туди, де небезпека, де «свої», де чіткий сенс кожного дня.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну 

Термін продовжили до кінця серпня 2025 року: як військовим повернутись з СЗЧ та уникнути покарання

«Війна або спільна, або її немає»: капітан медичної служби Олександр Соколюк про боротьбу на фронті та виклики тилу (ФОТО)

Мобілізація на Івано-Франківщині: проблема СЗЧ та нові підходи до рекрутингу і військової підготовки


Коментарі ()

23.10.2025
Вікторія Косович

Як зміниться навчальний процес, за якими факторами поділять ліцеї та чого очікувати вчителям і учням старших класів, Фіртка поспілкувалася з директоркою департаменту освіти й науки Івано-Франківської міської ради, заступницею міського голови Вікторією Дротянко.

2050
20.10.2025
Діана Струк

Про подолання наслідків обстрілу, відновлювальні джерела енергії, атомну генерацію та реновацію, Фіртка поспілкувалася з ректором Івано-Франківського національного технічного університету, професором Ігорем Чудиком.

2169
17.10.2025
Тетяна Дармограй

Після багаторічних суперечок і судових процесів місто й бізнес, схоже, знайшли спільну мову. Журналістка Фіртки поспілкувалась з директором комунального підприємства «Муніципальні ринки» Мар’яном Слюзаром та співвласником товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий сервіс» Володимиром Добровольським, щоб почути позиції обох сторін.

9173
14.10.2025
Павло Мінка

Ексклюзивний звіт для Фіртки від обласного начальника аудиторів.  

4197
11.10.2025
Тетяна Ткаченко

Благодійний фонд «Волонтери Добра» від початку повномасштабної війни допомагає військовим. За три роки роботи команда передала сотні дронів, тепловізори, техніку та тонни їжі.  

10608
10.10.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні відкриття сезону міського театру журналістка Фіртки поспілкувалася з Тарасом Бенюком, керівником Івано-Франківського театру драми і комедії про історію створення та розвиток міського комунального театру, про фінансування та незалежність, режисерські мрії та бачення майбутнього.

2490

Терміни отримають нові функціональні значення. До прикладу, агресія - експансія. Або, скажімо, архетип - ресентимент, лобізм - резильєнтність, об'єктивність - голізм, мистецтво - війна...Мистецтво - це війна. Це говорить колективна пам'ять. Чому?

809

Доволі поширеною є думка серед практикуючих християн начебто «жінці в дні менструації не можна заходити до церкви, цілувати ікони та причащатися». Ця ідея настільки довго існує, що багато хто вважає  це каноном. І насправді дуже сумно кол

1109

Сьогодні ми є посеред переломного моменту в історії. Нові правила гри не просто формулюються, сама гра передефіньовує себе, дає собі нове означення і сенс.

1316

«Наталка Полтавка» в стилі «реп» і «рок» від Івано-Франківського облмуздрамтеатру. Правда, круто, як на Бродвеї, світовий рівень? Чи ви за класику?

3805
19.10.2025

В Івано-Франківській області триває збір пізніх сільськогосподарських культур та посів озимих зернових під урожай наступного року.    

576
16.10.2025

За даними експертів, те, що одночасне споживання їжі й води негативно впливає на травлення, є міфом.

9909
12.10.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

3362
20.10.2025

Перша заповідь Закону Божого нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.     

19547
16.10.2025

Вінчання — особливий релігійний обряд, який символізує об'єднання двох людей в шлюбі перед Богом.  

8218
12.10.2025

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

3551
09.10.2025

Нічні чування відбудуться з 12 на 13 жовтня в Погінському монастирі, що на Івано-Франківщині.

967
15.10.2025

Виставу створили в жанрі «інтроспективна драма» — як розмову про внутрішній біль, травму та відновлення після війни.

1147
23.10.2025

За кілька останніх днів спостерігаємо різку зміну риторики США щодо Росії. Вперше за другої каденції Трампа США запровадили нові санкції проти Росії, комітет Сенату пропонує визнати Росію державою-спонсором тероризму.

397
12.10.2025

Після позачергових парламентських виборів влітку 2024 року, які ініціював президент Еммануель Макрон, Франція опинилася у стані хронічної політичної нестабільності. Новообраний парламент розділився на три майже рівні табори.  

1040
09.10.2025

Федеральне Бюро Розслідувань США оприлюднило документи, які стосуються корупційних схем за участю Петра Порошенка та кума путіна Віктора Медведчука.

2026
07.10.2025

Вкотре вибори в Чехії стали по суті вибором між минулим і майбутнім.  

1183