Люди взяли участь у богослужінні, відвідали крипту – нижній храм, де зберігаються останки засновниці монастиря сестри Терези-Теклі Юзефів. Попросили заступництва та здоров’я. Монахиня сестра Тетяна каже, що не раз вже траплялося чудо – хворі, які перебували у монастирі на ре колекціях, просили здоров’я у сестри Терези і одужували. Монахиня розповідає, що засновниця монастиря при житті була дуже доброю людиною – допомагала бідним, провідувала стареньких та немічних і за всіх молилася.
«Побувавши у монастирі, я набралася сил, – каже Віра Петрик, голова Івано-Франківського міського товариства політв’язнів та репресованих, – знаєте, жити легше, коли віриш, що є над нами Господь, віриш в його любов до нас. І надіємось, що Господь простить всі наші прогрішіння, бо немає людини, яка би жила і не грішила».
Василь Гавриляк взяв із собою онуків, каже, їх у нього всього дев’ятеро , але у поїздки з собою бере найменших.
«Я люблю відвідувати святі місця зі своїм дідусем, – говорить Андрій, – вже був у львівському монастирі, у Зарваниці, от сьогодні в Гошів приїхав вже друге, але я був у чоловічому монастирі, а тут, у жіночому – вперше».
З Андрієм за компанію до Гошева приїхала його двоюрідна сестра Ірина. Дітям найбільше сподобалося у крипті, де зберігаються останки засновниці монастиря.
Монастир заснований у 1911 році, однак теперішнє будівля відносно нова, їй лише вісім років. «Раніше монастир розміщувався навпроти парафіяльної церкви, – розповідає сестра Тетяна, – але коли у 1947 році сестер вивезли у Сибір, то там зробили туберкульозну лікарню, вона там і по сьогоднішній день».
Духівник Карітасу отець Микола Мазурик каже, що більшість людей знають Гошівський чоловічий монастир на Ясній горі і часто там бувають, тому вирішили показати людям жіночий монастир. Тут також чудовий храм і прекрасна територія. Сюди приїжджають на реколекції учасники АТО та діти з таборів.
На завершення поїздки – прогулянка територією монастиря та частування з піснями і душевними розмовами.
«Люди чекають таких зустрічей, аби поспілкуватися, поспівати українських пісень, обговорити політичну ситуацію в країні, бо нам болить доля України, – каже Галина Подопригора – наші родини свого часу зазнали страждань – в’язниці, виселення, примусові роботи, тому сьогодні ми молилися за мир у нашій країні».
Додому усі поїхали наповнені духовними силам, зі спокоєм та гармонією на душі.
