Ірена Карпа вже розповідала про карантинні реалії в Парижі, а цього разу вона ділиться своїми корисними і не дуже порадами щодо того, як не з’їхати з глузду в самоізоляції.
Письменниця ошатно вбирає пса, пече млинці, качає попу та бігає пустими паризькими вуличками, знаходячи будь-які приводи, аби вдихнути свіжого весняного повітря, пише Фіртка з посиланням на Jetsetter.
А ще вона багато жартує, адже наразі лише гумор може врятувати нас від депресивних настроїв та роздумів на тему «Все пропало!».
Якщо немає де купити свіжих квітів – полийте ті, що відчайдушно засихають у вас на підвіконні чи за вікном. Нема своїх – спробуйте дістати до сусідських, якщо ті поїхали в заміський дім і лишили "зелених друзів" напризволяще. На "крайняк" – постав у вазу порей.
Немає куди вигулювати сукні, але при цьому можна вигулювати собаку?.. Не один світовий шедевр фотографії з такого горя придумався. Заодно і зрозумієте актуальний стан свого гардероба.
Якщо не вмієш готувати, звикла їсти в рестіках, а зараз навіть доставки порядної нема – то так тобі і нада, білоручка руки-з-дупи, бери і вчися. Я оно навчилася пекти з того горя, і вперше в житті створюю цілком їстівні солоні пироги, горіхові печенька і тірамісу (останнє, виявляється, навіть пекти не потрібно).
Спортзал закритий – качай дупу на тому квадратному метрі, що бог послав. Не вистачає мотивації – освоюй хештег #bodypositive і люби в собі Рубенсівську женщіну.
За подружками скучаєш, кажеш? А ти почитай, що вони постять у соцмережах і всі ці безкінечні селфі їхні переглянь – ще перехрестишся і попросиш продовження карантину.
Люди постять фоточки з джунглів Амазонки і Сейшел – ну і ти шось запость, яка різниця, минуле все одно не вернеш.
Мужик тебе твій бісить – іди шось поїж. А потім покачай дупу. Ну, чи навпаки.
Діти бісять твердим небажанням повчити уроки – радій, що у них сила волі й слідування меті «ніфіга не робити». Мої он так і написали в планах на канікули – «не робити НІЧОГО».
Вчителька бісить з її безкінечними домашніми завданнями та впевненістю, що тепер зранку до ночі школу уособлюєте ви – так вона вас теж ненавидить. І ручки потирає, що нарешті-то батьки пізнають те, що їй щодня доводиться терпіти у тридцятикратному розмірі. Мені одна так вчора в Інсту й написала: «А щоб ви, батьки, не думали, що можна вчителям скидати своїх дітей, як брудну білизну!»
Цікава метафора, як для педагога молодших класів, жалко, вчителька в Україні, а то б я її допитала. Давно шукаю сюжет для психологічного трилера.
Ненавидиш джоґерів, бо на них скаче твоя собака на набережній Турнель? Возрадуйся: набережні всі закриті, а джоґером тепер стала ти, незважаючи на давно й безнадійно травмовані коліна. Просто, коли на кону хоч якийсь вихід за межі двору-колодязю – що ж, коліна так коліна. А костюмчик для біга не так уже і погано сидить (особливо, якщо швидко бігти і дивитися на себе у розфокусі вітрин).
Задрали серіали – почитай книжку. Задрали книжки – послухай подкаст. Задрали подкасти – іди поїж. Ну або спробуй поробити з дітьми активні ігри й «креативне дозвілля». Вистав секундомір і напиши мені, через скільки ти закриєшся у ванній із книжкою чи компом.
Не знаєш, що робити з дітьми ВЗАГАЛІ – печи панкейки. Раз айпад зламався.
А взагалі – не переживай ти так. Час щодня летить швидше. Так нам і до кінця карантину, і до старості недовго ще. Принаймні, ми тепер уявляємо, як ця знерухомлена старість може виглядати… Страшно? То ставай і давай качати дупу. Чи спину. Для профілактики артриту, остеохондрозу, порчі, зглазу і депресії.
