Щороку 14 червня відзначають Всесвітній день донора крові. У часи, коли кожна краплина крові може врятувати життя, все більше прикарпатців свідомо стають донорами.
Люди різного віку та професій приходять у центри крові, щоб допомогти тим, хто цього потребує.
Журналістка Фіртки поспілкувалась з прикарпатцями, які регулярно здають кров. Їхні історії — це свідчення про відповідальність, підтримку і просту людяність, які стають особливо важливими в цей непростий час.
А наскільки популярним є донорство Івано-Франківщині, про підготовку й процедуру донації та як на потреби крові вплинула війна, розпитали у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби.
Який шлях проходить донор від моменту входу до центру крові до самої донації?
Перший етап — реєстрація. Донор має пред’явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Під час реєстрації вносять паспортні дані та номер телефону для зв’язку. Далі — забір капілярної крові для загального аналізу. Упродовж кількох хвилин результати будуть готові, з ними донор прямує на консультацію до лікаря.
У кабінеті лікаря проводять об'єктивне обстеження: обов’язково вимірюють артеріальний тиск і пояснюють весь порядок процедури. Це важливо, адже, наприклад, молоді жінки нерідко мають знижений тиск, про що можуть навіть не підозрювати. У таких випадках донація може бути тимчасово відтермінована з міркувань безпеки.
Після консультації — обов’язковий перекус у буфетній зоні. Донору пропонують чай та солодке печиво. Це необхідно: організм має отримати порцію цукру, щоб легше адаптуватися до втрати крові. Напій може бути як теплим, так і прохолодним — залежно від уподобань.
Процедура донації триває приблизно 5–10 хвилин. Донор перебуває у зручному кріслі, а після забору крові ще 10–15 хвилин залишається у залі під наглядом медичного персоналу — для відпочинку та контролю самопочуття.
На завершення донор повертається в реєстратуру, де отримує довідку про здачу крові та талон на харчування. Це — не плата за кров, а визначена державою компенсація на каву або перекус. Таким чином держава дякує донорам за їхній внесок, підкреслюючи важливість добровільного донорства.
Хто може стати донором крові?
Донором може стати кожен, хто досяг 18-річного віку та має вагу не менше 50 кг. Це базові вимоги, без яких донація неможлива.
Якщо ви почуваєтесь здоровим, не маєте хронічних чи гострих захворювань і відповідаєте основним критеріям, — можете сміливо приходити на донацію. Під час первинного огляду лікар визначить, чи немає тимчасових або постійних протипоказань і надасть усі необхідні рекомендації.
Які вимоги до здоров’я донора?
На момент донації людина повинна бути абсолютно здоровою. Навіть легке нездужання — наприклад, першіння в горлі, нежить чи загальна слабкість — є підставою для тимчасового відтермінування здачі крові.
Також не рекомендується здавати кров після нічної зміни або безсонної ночі — організм має бути відпочилим.
Важливо: донор не повинен мати хронічних захворювань. Якщо ви проходите регулярні медичні огляди, маєте декларацію з сімейним лікарем і впевнені у своєму стані здоров’я — можете сміливо йти до Центру крові.
Жодних надмірних чи складних вимог немає — лише базові критерії безпеки для вас і для тих, кому буде перелита ваша кров.
Хто не може бути донором і чому?
Донором не можуть стати люди з хронічними захворюваннями, які потребують постійного медикаментозного лікування. Це, зокрема, ендокринні хвороби (наприклад, цукровий діабет), серцево-судинні захворювання тощо.
Окремим випадком є контрольована гіпертонія. Якщо стан стабільний і узгоджений з лікуючим лікарем, пацієнт може тимчасово припинити прийом ліків, здати кров і відновити терапію. Але це — виняток, можливий лише після консультації з фахівцем.
Також протягом шести місяців не можуть здавати кров люди після хірургічного втручання, після татуювання чи пірсингу та жінки після пологів.
Це пов’язано з поняттям «серологічного вікна» — періоду, коли інфекція вже є в організмі, але ще не визначається лабораторними тестами. Навіть якщо татуювання робилося у стерильних умовах, ризики залишаються — тому обов’язкове тимчасове обмеження.
Ці вимоги — не формальність, а гарантія безпеки як для донора, так і для того, хто отримає його кров.
Як підготуватися до здачі крові?
Насамперед добре виспіться. Повноцінний сон напередодні — одна з ключових умов для безпечної та комфортної донації. Якщо вночі погано спали або не відпочили — краще перенести візит до Центру крові на інший день.
Також, вранці потрібно поснідати. Це не має бути важка або жирна їжа. Рекомендую обрати кашу, легкий бутерброд, фрукти або овочі.
Пити каву можна, якщо вона є частиною вашої ранкової рутини. Але бажано — не безпосередньо перед донацією. Кофеїн не впливає на якість крові, проте може вплинути на ваше самопочуття після процедури. У Центрі перед самою донацією вам обов’язково запропонують чай.
І також уникайте медикаментів напередодні. Перед донацією слід тимчасово відмовитися від прийому ліків. Навіть умовно безпечні препарати, як-от ібупрофен чи парацетамол, краще не вживати щонайменше за добу до здачі крові. Якщо є потреба у знеболювальному — краще перенести донацію на інший день.
Це важливо для безпеки пацієнта, який отримає вашу кров: медикаменти можуть зберігатися в організмі й потенційно вплинути на реципієнта.
Чи можна здавати кров, якщо приймаєш ліки?
Приймання ліків не завжди є перепоною для донорства, але вимагає уважного підходу. Деякі препарати дозволяють стати донором уже через добу-дві після завершення приймання. Це, наприклад, парацетамол чи ібупрофен. Якщо боліла голова або турбував зуб, краще дочекатися щонайменше 24 години після приймання таких ліків. Оптимально — 48 годин.
Інші ліки вимагають довшого періоду утримання від донації. Це стосується, наприклад, антибіотиків. Оскільки їх зазвичай призначають під час хвороби, організму потрібен час не лише на виведення препарату, а й на повне відновлення. У такому разі до центру крові можна звертатися не раніше, ніж через тиждень після завершення курсу.
Є також препарати, що виключають можливість донорства на тривалий час. Наприклад, системні ретиноїди, які часто застосовують для лікування акне. Через високу концентрацію в крові та токсичний вплив на печінку вони вимагають щонайменше перерви в один місяць після завершення приймання.
Окремо варто згадати комбіновані оральні контрацептиви. Жінки, які приймають такі препарати, можуть здавати кров без жодних обмежень. Їхнє приймання не впливає ні на безпеку донора, ні на реципієнта.
Натомість, якщо людина приймає інсулін чи інші препарати для підтримки ендокринної системи або контролю артеріального тиску, то донором вона бути не може. У таких випадках важливим є не лише саме приймання ліків, а й наявність хронічного захворювання, що є протипоказанням до донорства. Якщо стан потребує постійного медикаментозного контролю, донація виключена доти, доки не зникне потреба в цих ліках.
Наскільки безпечна процедура донації?
Так, процедура донації є абсолютно безпечною. У сучасній медицині жодні методи не застосовують без попереднього ґрунтовного дослідження. Донорство неодноразово оцінювалося в рамках доказової медицини. У всьому світі його визнано безпечним для здорової людини.
Обʼєм крові, який забирають під час донації — 450 мілілітрів, — не становить загрози для організму. Це незначна частина, яку тіло швидко відновлює. Безпека донорства крові підтверджена дослідженнями високого рівня доказовості (рівень доказів A). Це означає, що його користь і безпечність підтверджені найнадійнішими науковими джерелами.
Чи бувають випадки ускладнень після здачі крові?
Так, але трапляються вони рідко. Найпоширеніші реакції — легке запаморочення або короткочасна втрата свідомості. Це цілком оборотні стани, які минають без наслідків. Організм реагує на крововтрату, вмикаючи захисні механізми. Також можливе відчуття втоми — це природна реакція на втрату частини крові.
Ми завжди попереджаємо донорів про такі можливі реакції. Після процедури обов’язково просимо залишитися ще на 10–15 хвилин у донаційній залі — під наглядом медичного персоналу. За цей час організм адаптується, і людина може переконатися, що почувається добре.
Рідко трапляється і падіння артеріального тиску. Йдеться про виняткові випадки — приблизно 1 на 100 донорів. Але навіть тоді є ознаки, які свідчать, що організм реагує: може стати надто жарко або, навпаки, холодно, з’явитися нудота чи запаморочення. Саме тому ми не дозволяємо вставати з крісла, поки донор не повідомить, що почувається впевнено.
Наш центр побудований так, щоб донор не залишався наодинці — на кожному етапі поруч є медичний працівник. Навіть у буфеті завжди присутній хтось із персоналу, хто може надати допомогу. Але важливо пам’ятати: погіршення самопочуття не виникає зненацька — організм завчасно подає сигнали, і варто їх слухати.
Дехто може нервувати перед процедурою — це нормально. Ми завжди підтримуємо контакт із донорами, говоримо на різні теми, допомагаємо відволіктися. Атмосфера в центрі — дружня й уважна. Медсестра, яка бере кров, постійно поруч, підтримує зоровий контакт і контролює стан людини. Ніхто не залишається сам — це важливо для безпеки й комфорту.
Які групи крові є найдефіцитнішими?
Питання дефіциту і рідкісності груп крові трохи переплітаються. Найрідкіснішою є група IV Rh(-), її дуже мало серед населення. Проте найбільша потреба часто буває в групах II Rh(-) і III Rh(-), тому їхні запаси поповнюються важче.
Група O(I)Rh- умовно вважається «універсальною» для переливання, хоча це не зовсім точно, але потреба в ній висока. Водночас IV Rh(-) є найрідкіснішою, але потреба на неї нижче, ніж на І Rh(-), яка є більш поширеною, але дуже потрібною.
Загалом, кров потрібна всіх груп. Якщо у вас найпоширеніша група крові, знайте — серед пацієнтів теж багато таких же, хто потребує допомоги. Тому закликаємо всіх не боятися стати донором.
Існує донорська платформа Українського центру трансплант-координації, де можна відстежувати запаси крові в центрах по країні. Там показують рівень запасів у вигляді крапельок. Наприклад, якщо ви плануєте донацію і бачите, що у вашому регіоні запас II Rh(+) достатній, можна трохи почекати. Але якщо запас для вашої групи, наприклад І Rh(-), критично низький — варто йти та здавати кров якомога швидше.
Двері центрів крові завжди відкриті, і будь-яка група крові потрібна. Не відкладайте — кожна донація допомагає рятувати життя.
Як часто можна здавати кров?
Здавати кров можна раз на два місяці, тобто приблизно шість разів на рік. Інтервал між донаціями може трохи варіюватися — не обов’язково дотримуватися. Але менше, ніж 60 днів.
Для регулярних донорів додатково перевіряють рівень феритину — показника заліза в організмі. Якщо він у нормі, людину допускають до подальших донацій з комфортною для неї періодичністю.
Як на потреби в крові вплинула війна?
Повномасштабне вторгнення збільшило потребу в крові більш ніж удвічі. Ніяка сучасна країна світу не стикалася з таким масштабом, як в Україні.
Це найбільша війна в Європі за останнє століття, тому потреба у крові є колосальною. Кров доставляють по всій країні, і зараз ми потребуємо більше ніж 60% від звичайного обсягу.
Хто зазвичай стає донорами? Молодь, ветерани, родичі пацієнтів?
Немає однозначної тенденції, але з початком війни молодь активізувалась і стала свідомо здавати кров. Вони або воюють, або підтримують армію через донорство — це стало частиною їхнього внеску у збереження незалежності.
Особливо багато донорів серед організованих колективів — корпоративне донорство розвивається в ІТ-компаніях, банках та інших великих організаціях.
Ветерани теж активно здають кров, адже вони розуміють ціну людського життя. Родичі пацієнтів — класична категорія донорів, які приходять допомагати близьким у складних ситуаціях. Отже, ці три групи — молодь, ветерани та родичі — є основними донорами.
Чи є постійні донори, які здають кров уже багато років?
Так, постійні донори у нас є — ми їх добре знаємо і навіть впізнаємо в обличчя. Для них донорство — це частина життя.
Хтось здає кров раз на пів року, хтось — кожні два місяці, але всі вони роблять цей свідомий вибір щоразу і приходять знову. Це дуже цінні люди для нас, бо вони допомагають постійно підтримувати запас крові.
А скільки прикарпатців мають звання «Почесного донора України» та «Заслужений донор України»?
На Прикарпатті звання «Заслужений донор України» мають чотири особи. А «Почесний донор України» — понад 3,5 тисячі людей.
Щоб отримати звання «Заслужений донор України», потрібно зробити понад 100 повних донацій крові. А для звання «Почесний донор України» — не менше 40 таких донацій.
Це справжнє досягнення і велика відданість справі донорства.
Чи були історії, які вас особливо зворушили?
Кожна донація — це окрема історія, і кожна з них зворушує по-своєму. Наприклад, коли дівчата військовослужбовців приходять і кажуть: «Хай я теж буду поруч із ним, нехай моя кров допомагає». Це історія про любов і підтримку. А коли матері рятують своїх дітей — це найсильніша материнська любов.
Є також історії про глибокий патріотизм, коли зовсім молоді хлопці кажуть:
«Поки ми не на фронті, нехай наша кров воює замість нас».
Донорство — це історія людської свідомості та великої людяності. Донор — це людина з великої літери, яка віддає частинку себе задля інших. Для нас кожна така історія — це історія самопожертви, і вони надихають нас щодня.
Які міфи про донорство вам доводиться спростовувати найчастіше?
Найчастіше нам доводиться спростовувати міф про те, що донорів можуть чимось інфікувати. Насправді вся система — одноразова, стерильна, і ніхто нічого донору не вливає. Навпаки — донор віддає свою кров, а не отримує щось від інших.
Ще один дуже поширений міф — це нібито залежність від донорства. Багато хто думає, що якщо здав кров кілька разів, організм нібито звикає і змушує робити це знову і знову. Це не так. Організм реагує на втрату крові як на стрес, і йому потрібен час для відновлення. Він не «проситиме» здавати кров знову — це не залежність і не звичка.
І ще одна помилка — думка, що в центрі крові завжди велика черга і не всіх приймають. Це не так. Центри крові відкриті для всіх, і двері ніколи не зачиняються перед тими, хто хоче допомогти.
Уявіть ідеальну систему донорства в Україні через 10 років. Якою вона має бути?
Ідеальна система донорства в Україні через 10 років — це система, яка повністю відповідає європейським стандартам. Ми вже зараз дуже близькі до цього рівня: контроль якості, безпечні компоненти крові, добровільне і безоплатне донорство — все так, як у найкращих країнах світу.
Проте найважливіша складова — це еволюція свідомості. Ідеальна система — це коли донорство стає звичайною нормою життя, а не поодинокою подією. Коли вже не треба буде шукати донорів в мережі, коли завжди буде достатньо крові будь-якої групи.
Донорство має стати такою ж природною частиною нашого життя, як відвідування лікаря чи стоматолога. Тоді кожна людина відповідально і регулярно відвідуватиме центр крові, розуміючи, що кожна донація — це шанс врятувати чиєсь життя.
Найціннішим у донорстві є саме люди, які регулярно діляться частинкою себе
Журналістка Фіртки поспілкувалася з донорами, які поділилися своїми історіями — розповіли про мотивацію, страхи, маленькі радощі після донації, і про те, як відчувають, що їхня допомога дійсно рятує життя.
Лікар-інтерн акушер-гінеколог Яна Лизень ділиться своїм досвідом донорства. Як вона сама розповідає, це був дуже емоційний та водночас відповідальний момент.
«Я усвідомлювала, що одна із небагатьох, хто може допомогти врятувати життя, — ділиться Яна. — Атмосфера була виваженою, медперсонал уважним і дбайливим, забезпечував максимальний комфорт і безпеку».
За словами лікарки, фізично вона почувалася добре — була легка слабкість, яка швидко минула. Але найголовніше — це відчуття задоволення і гордості.
Яна додає, що боятися — це нормально, але варто спробувати хоча б раз у житті. Бо в той момент ти не просто донор — ти рятуєш життя.
Асистент учителя Роман Височан регулярно здає кров — приблизно раз на два місяці, а плазму чи тромбоцити — навіть раз на два тижні.
«У мене є бажання допомагати іншим людям. Я розумію, що моя кров рятує чиєсь життя».
Чоловік згадує, що його перша донація була близько семи років тому. Добре пам’ятає, як прийшов з колегами здавати кров.
«Один з хлопців тоді погано почувся, такі ситуації трапляються. Мене завжди привітно зустрічають у центрі крові», — каже донор.
За останні два роки Роман Височан систематично отримує повідомлення, що його кров чи плазму успішно перелили пацієнтам — тим, хто хворіє або постраждав у аварії.
«Донація — це навантаження для організму. Максимальна доза — 450 мілілітрів крові, і після цього організм може відчувати втому. Тому після донації потрібно більше їсти та добре відпочивати. Особисто я відчуваю втому декілька днів».
Донор додає:
«Боятися або вагатися — це нормально. Але зараз, під час війни в Україні, дуже важливо здавати кров, адже це рятує життя, допомагає нашим захисникам і підтримує державу. Раджу кожному хоча б раз спробувати стати донором».
Лікар-інтерн акушер-гінеколог Ірина Кузьмич згадує, що вперше стала донором ще під час навчання в медичному університеті. Як медик, вона розуміла важливість донації, але регулярне донорство почалося з початком повномасштабної війни.
«Зараз є гостра нестача крові, яка дуже потрібна нашим військовим, ветеранам та цивільним, що постраждали через війну».
Жінка пригадує, що перша здача крові пройшла у спокійній атмосфері, персонал був привітним, все детально пояснював і заспокоював.
«Одного разу мій родич потрапив в аварію з розривом селезінки та масивною внутрішньою кровотечею. Моя кров дуже допомогла йому вижити», — розповідає донорка.
Після донації Ірина почувається добре і фізично, і емоційно. Єдине, що турбує — незначний біль у місці уколу, який триває кілька годин, але це незначний дискомфорт, порівняно з тим, що твій внесок рятує життя.
«Не варто боятися — процедура майже безболісна, і стан донора постійно контролюється медичним персоналом. Вона займає близько години, але це може врятувати чиєсь життя».
Донорка додає, що донація — це не тільки допомога іншим, а й можливість контролювати власне здоров’я, адже перед процедурою роблять загальний аналіз крові та обстеження на інфекції.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
На Прикарпатті родичі двох померлих пацієнтів дали згоду на вилучення органів задля донорства (ФОТО)
Підліток з Одещини став посмертним донором для п’яти людей
Може врятувати життя: в Івано-Франківському медуніверситеті долучились до донації крові (ФОТО)
Потреба в крові — державна таємниця: донорство на Прикарпатті під час війни
"Вже стало доброю традицією": в ІФНМУ провели День донора (ФОТО)
