Студентка Івано-Франківського фахового коледжу Карпатського національного університету імені Василя Стефаника, волонтерка Діана Ладчук родом із Нікополя, що на Дніпропетровщині. Повномасштабна війна застала дівчину в рідному місті. Сьогодні студентка активно волонтерить і допомагає війську.
Своєю історію переїзду, волонтерства та спогадами про рідний дім Діана Ладчук поділилася з журналісткою Фіртки.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення дівчині було 14 років.
Діана пригадує перший день повномасштабного вторгнення.
«Я прокинулася, почала збиратися до школи. Тато дивився новини на кухні. Пам'ятаю, що ще тоді йому сказала, що це суцільна брехня. Але мама не пустила мене до школи. Ми почали збирати речі. Я не могла — мені було смішно від того, що це відбувається. У мене була така захисна реакція. Потім ми спустилися у підвал, де не було світла і зв’язку», — розповідає студентка.
Вона пригадує, що до повномасштабної війни Нікополь був промисловим і водночас комфортним для життя містом.
«Раніше це було навіть курортне місто — гарна набережна, велика площа. У нас працювали три металургійні заводи, зараз лише один і то не повністю, бо вони обстріляні. Після підриву Каховської гідроелектростанції ситуація у місті ще більше ускладнилася. Від набережної нічого не залишилося. На місці водосховища тепер просто ліс», — зазначає дівчина.
Коли в місті почалися обстріли родина Діани Ладчук переїхала на Житомирщину.
«Обстріли у нас почалися 13 липня 2022 року. Була постійна тривога і загроза артобстрілів. Уже на початку серпня ми виїхали», — каже студентка.
Згодом сім’я повернулася до рідного міста, де дівчина почала готуватися до вступу.
Вона зазначає, що спершу розглядала вступ до трьох університетів — у Дніпрі, Києві та Львові. Однак під час пошуку інформації на сайтах випадково подала заявку до коледжу в Івано-Франківську.
«У нас було три університети, куди я мала поступати. Але якось так вийшло, що мене з львівського сайту перекинуло на Івано-Франківський коледж. Ми подали туди одну заявку — і я вступила», — каже студентка.
У 2023 році Діана переїхала до Івано-Франківська на навчання. Спершу, за її словами, було складно звикнути до нових умов.
«Коли я тільки переїхала, дуже боялася літаків — вони були дуже гучні. Але загалом місто спокійне і гарне, більше для сімейного життя. Мені подобається архітектура і люди — вони привітні», — зазначає дівчина.
Вона також розповіла, що працювала фотографом у центрі міста та швидко адаптувалася до нового середовища.
«Морально було важко через те, що далеко від дому. Але я швидко до всього звикаю і пристосовуюся», — говорить студентка.
Діана регулярно відвідує батьків у Нікополі — приблизно раз на пів року під час канікул або дистанційного навчання.
«Коли приїжджаю додому, відчуваю полегшення. Там тебе чекають і люблять», — каже вона.
Вона додає, що дорога додому може тривати від 18 до понад 30 годин і часто передбачає пересадки.
Також Діана зауважує, що під час переїзду важливо знайти нове коло спілкування. Тому, як зазначає волонтерка, завдяки коханню дівчина відчула, що Івано-Франківськ став для неї домом.
«Потрібно одразу знаходити людей, з якими будеш спілкуватися. Інакше буде складно влитися в місто і можна почати негативно до нього ставитися», — переконана вона.
Переїзд, за її словами, був непростим через відмінності у менталітеті та нові умови життя. Водночас адаптуватися допомогли сусідки по гуртожитку.
«Тут зовсім інший менталітет, я це дуже відчула. Але мені допомогло те, що зі мною жили сусідки — одна із Запорізької області, друга з Чернігова. Ми здружилися», — додає вона.
Також дівчина активно займається волонтерством. Ще у 14 років вона почала допомагати військовим, зокрема плела маскувальні сітки.
«Було розуміння: якщо війна зараз не торкається нас, це не означає, що не торкнеться потім. Якщо людям потрібна допомога — їм треба допомагати», — пояснює Діана.
Наразі Діана Ладчук долучається до зборів, виготовлення окопних свічок, допомоги притулкам для тварин, а також організовувала благодійні заходи. Зокрема, разом зі студентами розписували гільзи, які згодом продавали за донати.
«Ми організовували збори, допомагали притулкам для тварин, робили окопні свічки. Також розписували гільзи і продавали їх за донати. Одного разу нам вдалося зібрати майже дві тисячі гривень», — розповідає вона.
Окремо дівчина згадує благодійні акції до Дня святого Валентина, які вже стали традиційними.
«Минулого року ми зібрали близько 40 тисяч гривень, цього року — 50 тисяч. Це робиться буквально за кілька годин, коли маєш ідею і команду», — каже Діана.
За її словами, підтримка друзів і знайомих є важливою під час організації волонтерських ініціатив.
«Коли запалюєшся ідеєю, перші дні робиш найбільше. Найважче — коли студенти не долучаються через навчальне навантаження», — зазначає вона.
За словами Діани, найважче під час організації волонтерських ініціатив — залучити достатню кількість учасників, адже студенти часто перевантажені навчанням. Водночас вона відзначає підтримку друзів та сусідів по гуртожитку, які допомагають реалізовувати ідеї.
Водночас студентка наголошує на важливості допомоги військовим.
«Я розумію, що без підтримки людей наше місто не вистояло б. Якщо вони нас захищають, то ми маємо допомагати їм», — підсумувала Діана.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Наші Котики»: як ветеран Роман Турик відкрив та розвиває зоомагазин в Івано-Франківську (ФОТО)
Повернувся за пораненим та загинув: історія життя та чину прикарпатського бійця Миколи Прокопишина
