Розлука з рідними, які служать у ЗСУ, стала важким випробуванням для тисяч українських родин.
Про те, як подбати про своє ментальне здоров’я в умовах постійної тривоги та зберегти внутрішню рівновагу, журналістка Фіртки поспілкувалася з психологинею Наталією Сігурйонссон.
За її словами, перше і найважливіше — дати собі право відчувати.
«Ми можемо переживати широкий спектр емоцій: від гордості до страху та безсилля. Це нормально. Важливо не пригнічувати емоції, а вчитися проживати їх екологічно для себе й інших», — зазначає фахівчиня.
Спеціалістка радить зосередитися на розвитку внутрішньої опори — це стан, у якому ми відчуваємо стабільність, приймаємо зважені рішення й можемо бути підтримкою для себе та рідних.
«Згадайте момент, коли ви відчували себе впевнено, спокійно. Зафіксуйте це відчуття, спробуйте повертатися до нього свідомо. Внутрішній баланс — це ключ до психологічної стійкості», — додає Сігурйонссон.
Для дітей, за словами психологині, особливо важливо пояснювати ситуацію зрозуміло та чесно, з урахуванням віку. Варто дати дитині емоційну безпеку, навіть коли один з батьків на війні.
Також фахівчиня радить:
-
визначати свої ресурси та розподіляти навантаження так, щоб не виснажуватись;
-
говорити про свої емоції вголос або записувати їх у щоденник;
-
практикувати дихальні вправи, масаж, розслаблення м’язів;
-
дозволити собі навіть штучну усмішку — вона справді покращує настрій.
«Емоції живуть у тілі. Якщо навчитися відстежувати, де саме в тілі відчувається страх чи тривога, і спостерігати за цим — це допомагає вивільнити напругу. Тіло підказує, як зцілитися», — пояснює психологиня.
Прикарпатцям наголошують, підтримка захисників починається з турботи про себе. Адже лише врівноважена, ресурсна людина може бути опорою для тих, хто нині на передовій.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
