Владному цинізму і печерно-дикунській атрофації мізків не має меж, як і людській геніальності!
Але про останніх, в даній статті, на жаль, не йдеться. Бо мова піде про Донбас!
Присвоєння чергового позачергового військового звання генерал-лейтенанта міліції кадровому міліціонеру – Міністру внутрішніх справ України Могільову, з нагоди 20-ти річчя Незалежності України, хоч і викликало скептично-іронічну посмішку, але залишало елементарне почуття розуміння політичної ситуації, титанічного внеску особисто міністра у загальну справу придушення загальновизнаних демократичних прав і свобод людини, Конституції і законів, новою командою «проФФесіоналів» та «реФФорматорів».
А ось присвоєння абсолютно цивільному медіа-олігарху, колишньому водію вантажівки у Київському зоопарку, а нині шефу гламурно-напідекюреного та набріоліненого гестапо владного режиму найвищого (окрім маршала) військового звання Генерала Армії, це вже повний «підпиздесь».
У свій час, у званні Генерала-Армії СРСР Георгій Жуков, громив і рвав півмільйонну квантунську армію японців на Халкін-Голі, як «тузік» газету.
У цьому військовому званні він командував Генеральним Штабом Міноборони СРСР, керував обороною Москви і Ленінграду, командував фронтами і військовими угрупуваннями чисельністю у понад мільйон солдат і офіцерів, десятками тисяч танків, літаків і артилерії. Чим заслужив наш сучасний персонаж не своє звання, пояснень не має. Адже, ні кадровий офіцер, полковник Анатолій Гриценко, який три роки очолював Міноборони України, не присвоював собі чергових та позачергових звань, а так і залишився полковником. Цивільний шеф СБУ Олександр Турчинов у 2005 р., так і залишився цивільним керівником. Цивільний Міністр МВС України Юрій Луценко, який також три роки був міністром, так і лишився старшим лейтенантом запасу. Так поступали багато інших порядних і чесних найвищих державних керівників!
Говорити ж про ще одного новоявленого 30-ти річного генерал-майора Сергія Краснокутського, 1978(!)р.н., якого ніхто не знає, і знати не буде, єдиною заслугою якого є відповідність якійсь партійній квоті клептоманів в уряді «реФФорматорів» та «проФФесіоналів» Азарова, взагалі не маю сил!
А ось про новоспеченого Героя України, донецького поета Бориса Білаша, поговорити треба окремо. Колишній народний депутат України Білаш, який і зараз першим стоїть у черзі на входження до Верховної Ради за чинними списками ПР даної каденції, є відверто цікавим фруктом у світі поезії, своєю яскраво виразною аморфною безликістю і невідомістю, вражаючою інтелектуальною убогістю, унікальністю абсолютної відсутності поетичної обдарованості й будь-якої творчої іскри Божої, та й взагалі простої людської адекватності. Це стало відомо й зрозуміло тільки з сенсаційно-убивчого інтерв’ю журналістки Оксани Климчук, розміщеному на сайті УНІАН: http://www.unian.net/ukr/news/news-453622.html. Переказувати масштаб розумової деградації цього «поета», може тільки «поет» Чехов, або письменниця Анна АхмЄтова! Ліпше всього почитати його самого в оригіналі інтерв’ю. Людина, яка не написала й не видала жодної(!) поетичної добірки, яку абсолютно не знає й не чув книжковий ринок столиці, члени Спілки письменників знають лишень про фізичне існування такого члена, й не більше, президент Янукович нагороджує найвищим державним званням Герой України!
Я ж задаю собі лишень одне запитання, невже такі поети як білаши, (а Франківськ від недавна довідався про ще одну новоспечену галицько-столичну поетессу Анну Герман, за образним виразом відомого Прикарпатського класика «сучасним Стефаником») і є вершиною сьогоднішнього політично-поетичного маразму, квінтесенцією донецької інтелігенції, та прости Господи, їхньої «еліти»!
Якщо для тих тимчасових жлобів, котрі на 20-му році Незалежності України, дорвалися до апогею своєї нікчемної авторитарно-деспотичної влади, волею зрад і противсіхства вершать свої убогі темно-мутні справи, скидають з п’єдесталів народного визнання справжніх Героїв України Степана Бандеру та Романа Шухевича, а впихають нам білашів, то чи варта такий паритет «геройства» ?
Чи можна ставити на одні терези народного визнання і вшанування, справжніх Героїв України: Степана Бандеру і Романа Шухевича чи Бориса Білаша?
То, чи є Білаш справжнім ГЕмоРОЄМ України, вирішувати шанувальникам його творчих «здобутків» Януковичу і його команді «проФФесіоналів», а висновки робити простим чесним громадянам?
P.S. Деякі "Шедеври" Героя України Білаша:
Если стану я нардепом,
Обеспечу свой народ
Салом, яйцами и хлебом.
Пусть потешит свой живот.
Пусть он ложкой ест сметану,
Напихается икрой,
Возражать ему не стану.
Я – такой!
Завалю печеньем, кексом,
Хочешь торт, трюфели – на!
Если надо, то и сексом
Угощу его сполна.
И ни-ни,
Ни в коем разе,
Не за деньги, а за так.
Ну а как же без фантазий
Сексуальных?
Да никак!
=======
Мне жалко мой обманутый народ,
Себе Майданом выборовший право,
Таки прозреть, увидеть через год,
Как быстро обнищавшая держава,
Уставшая от страха и дискуссий,
Прогнулась в ожидании новых бед,
Под жырними задами
«Любих друзів», что скопом оседлали ей хребет.
