Захоплюючому горланню «пенсіонерів» у рідному Франківську вже не дивуються. Полюбили, вивчили репертуар, чекають на концерти. Та нині «Пенсія» розкачує інші міста. Минулої неділі вони рвонули до файного міста Тернополя.
14.00. Двома кольоровими автобусами – зеленим і помаранчевим – вирушаємо з Івано-Франківська на Тернопіль. Музиканти в одному, хоровики в іншому. Їдемо з хоровиками. Ті трохи дорогою розспівуються, пише Репортер.
«Надю, а яка нова пісня буде?», – запитує хтось ззаду.
«Бі-пірі-бі-пі», – каже Надія Шегда, одна з завзятих «пенсіонерок».
«А, ясно – «Україночка», – схвалюють.
Сидиш і не розумієш, що таке те «бі-пірі-бі-пі» та як воно поєднується з «україночкою». Але «пенсіонери», здається, розуміють один одного з півслова, з півзвука. Взагалі, виглядає, що всі композиції «Пенсії» – то суцільні звуки, які медитативно, мантрично повторюються.
Хоча, пояснює лідер гурту, художник і музикант Ярема Стецик, у тих піснях слів багато, просто більшість з них треба читати між рядками.
«Звуки й вигуки – це теж вишиванка, з якої складається емоція радості чи ще чогось, – каже він. – То все безумовно геніальні, містичні пісні та добре заритмовані емоційні вправи».
16.00. Тернопіль. Місце концертної дислокації – площа перед культовим баром «Коза». До виступу ще півтори години. Хтось пішов гаяти час на міське озеро – на кораблик. Інші ж просто валялася на дерев’яних лежаках біля «Кози» чи гуляли центром. Цієї неділі тернополяни святкували День міста. Та якось дивно – ані галасу серед міста, ані торгових рядів з усіляким китайським непотребом – спокійно, тихо, але не менш святково.
Близько 18.00 трохи музичного галасу у файному місті наробили саме франківці. «Пенсіонери» затягнули пісню «Де ти, мила моя?!». Ярема Стецик у мегафон пояснював, що відбувається, що то за «Пенсія», та як влитися у її завзяті ряди.
Нагадаємо і франківцям, хто ще не знає, «Пенсія» – це музично-соціальний постпанк-проект, який той же Стецик створив з півроку тому. Його учасником може стати будь-хто, навіть той, хто не має музичної освіти, не вміє співати, а просто хоче навчитися бути щирим, чесним і щасливим.
«Чому «Пенсія»? Бо це такий стан душі, – філософствує Ярема. – На пенсії людина намагається докладати менше якихось зусиль, але вона ще хоче газувати там, де горить. Тобто не розпалювати десять вогнів, а один – там, де класно».
Якщо спершу більшість тернополян дивилися на франківців, як на божевільних, то вже скоро разом із ними дерли горло, виспівуючи «Рідна мати моя», «Многая літа», «Два кольори», «Бі-пірі-бі-пі», «Сі-сі Кейч».
Цікаво, що з Франківська пенсіонерів приїхало з 20, а в Тернополі «завербували» десь утричі більше. Цією колоною на чолі з опудалами кіз усі «пенсіонери», виспівуючи й пританцьовуючи, рушили центром міста. Гітари, скрипка, туба, барабан, трембіта й хорове горлання змушували людей виходити на балкони, відкривати вікна. Зупинялися перехожі, махали руками, тішилися, фотографували, знімали те все вар’ятство на телефони, а потім і самі долучалися до карнавалу.
На якійсь площі до музикантів підійшло подружжя літніх людей зі спортивними рюкзаками.
«Ось ми, пенсіонери, то що нам робити? – питають здивовано. «Що душа бажає – танцюйте, співайте», – відповідають їм. «А-а-а, ні, тоді іншим разом, бо нині втомлені, з дачі. А ви з Франківська? А коли ще приїдете?».
Якийсь високий худий чоловік у військовій формі спершу провів карнавал суворим поглядом, а потім і сам узяв пісенник й співав. Тішився-а-а-а, страшне.
До речі, перед гастролями «Пенсія» їздила у село Заріччя Надвірнянського району, аби поспівати разом з бійцями АТО, які саме проходили там реабілітацію. Для них влаштували таку музичну терапію. Ти вивільняєш голову, емоції, не шкодуєш горла, зате отримуєш легкість, спокій і щастя. Переконалися на собі.
«Це так прекрасно, коли ти можеш вийти за рамки і просто повар’ювати у своє задоволення», – говорить 23- річний «пенсіонер» з Франківська ТарасСкринник. Він з «Пенсією» вперше. Каже, не востаннє.
А 22-річна Таїсія Воробйова спеціально приїхала з Вінниці. У «Пенсії», жартує, одна з головних, бо задає ритм, темп. Вона грає на тубі – то таке схоже на велику трубу. Дівчина виглядає надзвичайно колоритно – у білих мереживних рукавичках, чорній сукні-туніці, в ретро-окулярах.
«Пенсія» – це такий душевний порив та повна свобода дій, – говорить Тая. – Жодного консерваторського консерватизму – карнавал, гуляння. Також це така іронія, бо звичайні пенсіонери – вони всі такі повільні, нудні, а ми відриваємося, як шалені».
Виступали «пенсіонери» в Тернополі до пізньої ночі. А потім на прощання ще затрембітали надсерйозному пам’ятнику Пушкіну, запакувалися в автобуси і рушили додому.
Чогось зловила себе на думці, що якби до Франківська приїхали якісь такі «пенсіонери» з Тернополя чи Львова, то стільки франківців не долучилося б. Не стали б скакати й горланити з гостями. Може, глянули б і пройшли собі далі. А може, я помиляюся? Бо бути «пенсіонером» – то таки круто!
