«Франківськ своєю жвавістю нагадав довоєнний Донецьк»: мандрівник з Донбасу пройшов пішки Україну зі сходу на захід

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині. Для того, щоб дізнатися відповідь на своє запитання, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від її крайньої точки на сході до кордонів на заході.

Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

Очікуючи на зустріч з нашим героєм, зізнаюсь, уявляв його таким собі літнім сивочолим дядьком, який вже все побачив на своєму життєвому шляху і саме дозрів до того, щоб вдаватися у філософські питання про буття українців та єднання нації. Натомість прийшов досить молодий чоловік років тридцяти у мілітарного типу панамі та флісовій кофті, із жвавими, допитливими, якось по-юнацьки сяючими очима.

Ні. Молодий вік чоловіка, як виявилось, не означає відсутність у нього життєвого досвіду. Насправді він вже побачив і пережив дуже багато, можливо, аж занадто.  

Зізнається: за досить короткий час еволюціонував від, за його власними словами, «ватника та ідіота» з мелодією гімну СРСР у якості рингтона на мобільному телефоні до запеклого українського патріота-націоналіста, який всюди й з усіма принципово спілкується виключно українською мовою.

Працював на копанці, кар’єрах, металургійному заводі… Навіть, у цирку, з яким об’їздив пів Росії (до речі, саме там, у Російській Федерації, відбулося усвідомлення Іваном власної української ідентичності)…

Був на Майдані. Спочатку наїздами. А у найскладніші для революції часи – постійно, примкнувши до хлопців з «Правого сектору».  Просто з Майдану всередині квітня 2014 року з групою добровольців-патріотів поїхав у, на той час вже окупованого бойовиками, Слов’янськ, де відбувся перший у його житті (і, власне, перший в російсько-українській війні) бій з проросійськими бойовиками-сепаратистами. Ще до офіційного початку антитерористичної операції.

З початком активних бойових дій на сході волонтерив: допомагав армії та добровольцям як матеріально (наприклад, був фахівцем-самоучкою, моделював безпілотні літальні апарати, програмував їх контролери), так і розвідданими. Адже сам – з Донбасу – знає там все і має чимало знайомих.

Мрію пройти всю Україну Іван Марк виношував давно – ще зі школи. В міру формування у чоловікові духу українця-патріота це бажання лише зростало. Кортіло подивитись: яка вона – Україна і які вони – українці. Чи дійсно ми єдина нація? Втім зреалізувати задумане вдалося лише зараз.

Якоюсь мірою цьому сприяв нещасний випадок. У 2017 році сильно травмувався: порвав зв’язки та меніски на обох ногах. До 2019 року лікувався. В цей період та наступні роки працював на підприємстві хімічної промисловості (хімія – давнє захоплення Івана, а надалі – і спеціальність, яку здобув, навчаючись вже у досить зрілому віці у Києво-Могилянській академії), займався спортом та допомогою волонтерам та добровольцям з квадрокоптерами.

Проте відсутність якогось більш-менш сталого цікавого заняття чоловіка обтяжувала.

«Я засидівся, а в мене була давня мрія – пройти всю Україну – ще зі школи. Отже, три фактори: поранені ноги, давня мрія і те, що я вже взимку просто задовбався сидіти і якнайскоріше хотів зі своєї роботи злиняти – зимою я вирішив, що, як закінчу, я піду у подорож по Україні – зроблю собі відпочинок. Тим більше, що після цього, як я думаю, в мене там трошки налагодиться з роботою.

І отак я собі вирішив зробити отакий прохід. Це такий фізичний базис.

Є ще один нюанс, чому я вибрав цей похід.

Якби мова йшла про те, щоб просто походити – потренувати ноги, а також відпочити, насолодитись краєвидами – то краще, звісно, через Італію чи через ту ж Румунію.

Але в мене була інша мета: пізнати, навчитись, розібратись. Ментальна сторона в тому, що я філософствую трошки, я намагаюся зрозуміти, що таке нація, що таке добробут, як відрізняється хороше життя від поганого…

Це, здається, такі прості питання. Чому ж тоді я в дитинстві приймав всяке погане за хороше. І як зробити так: може, є якесь речення одне, щоб усю цю брехню розбити чимось одним. Для того Україну треба хоча б проглянути своїми очима: протопати, пройтися…

Мені цікава зміна населення градієнтами: найдокладніше цю зміну видно на прямій – зі сходу на захід: де починається більше української мови, де починається акцент, як впливає, можливо, місцевість на генезис населення і воно, виявляється, не так вже й сильно через площинність України.

У нас немає так, як в Італії, де Сардинія, або Корсика у Франції серйозно відрізняються від материкової частини. Ну хіба що Закарпаття, бо це Карпати – це є саме градієнт змінення, як буває потужний природний кордон, що розділяє одну націю…

Зрештою, я не чув, щоб хтось іще ходи з крайньої східної до крайньої західної точки в Україні».

Свій «ходж» (так Іван жартома назвав власну подорож – таке собі поєднання мусульманського хаджу з українським словом «ходити») Іван Марк розпочав 12 серпня 2021 року біля села Рання Зоря, що у Міловському районі Луганської області, яке розташоване просто на кордоні з Російською Федерацією. Власне, сьогодні від села залишилась лише одна назва, адже населення в ньому вже не залишилося.

Надалі йшов, намагаючись триматись прямої лінії, умовно проведеної від села Нова Зоря до населеного пункту Соломонове Закарпатської області, що на кордоні зі Словаччиною, – крайньої західної точки нашої України.

Відстань у понад 1 300 кілометрів мандрівник подолав за 2,5 місяці, зносивши чотири пари взуття і витративши близько 16 тисяч гривень. Все побачене сумлінно нотував, знімав на фото та відео та викладав у персональних блогах у фейсбуці та телеграмі.

Маршрут Івана проліг населеними пунктами Біловодськ, Старобільськ, Лозова, Царичанка, Горішні Плавні, Чигирин, Умань, Гайсин, Тульчин, Кам’янець-Подільський, Заліщики, Івано-Франківськ, Галич, Стрий.

Якось так збіглося, що до нього не потрапили великі міста. Власне, як стверджує мандрівник, воно і добре. Адже у великих містах немає тієї народної ідентичності, яка збереглася ще у сільській місцевості та у невеликих містечках. Власне, і до Івано-Франківська Іван заходити не планував. Змусили обставини.

Ночував, де прийдеться: то в хату до якось господаря напроситься, мовляв, «пустіть переночувати, а я вам за це в чомусь допоможу», то просто на сіні під стріхою сараю з худобою…, ночував навіть у під’їзді, іноді зупинявся у хостелі, а бувало і просто на природі.

Лише раз заночував у готелі – в Умані, але на тому наполягли місцеві активісти «Правого сектору». Вони ж і оплатили проживання.

Деякі ділянки шляху долав на голодний шлунок – вивчав можливості людського організму. Так, не вживаючи їжі протягом 69 годин здолав відстань 160 кілометрів від Лозової до Царичанки.

Хотів повторити дорогою до Умані, та ледь не поплатився за свій експеримент здоров’ям, а можливо і життям.

Річки, які траплялися на шляху, долав по-різному: Сіверський Донець та Дніпро перепливав на човні, Південний Буг та Дністер – по мосту, дрібні річки та потічки – вбрід.

Зі слів нашого героя, подорож країною значною мірою змінила його уяву про Україну та українців.

«Я уявляв Україну як досить одноманітний шматок, де відносно проукраїнського – одноманітного україноцентричного населення – приблизно відсотків 60 – 70, яких я і називаю нацією – слабкою, невираженою, блідою, але нацією, і приблизно по 20% - це ті, хто має інше громадянство, інші погляди.

Тобто Україна, за моїми поглядами, складалася приблизно з трьох ідентичностей. Насправді вона складається з більшого числа цих ідентичностей – більш різноманітна взаємодія між ними й це ще треба вивчати», - розповідає мандрівник.

Так, зі слів Івана, галичани, яких він вважав ядром нації насправді за спостереженнями мандрівника, становлять ядро окремої ідентичності, подільчани «розривають націю своєю сільською відстороненістю».

«Луганчани сприймають сильну агресивну державу. Щось, на кшталт Радянського Союзу, але й співчувають Україні, що вона у їхньому розумінні не така – ось якось так я це відчув. Вони там хотіли б бачити свою Батьківщину сильною, потужною – нехай, україномовною, нехай російськомовною, але щоб вона була спроможною.

Вони її там такою бачать. Скрізь такою бачать, але там це дуже виражено. Луганчани бачать поряд Росію як країну нехай слабку за впорядкуванням, але завжди потужну за концентрацією сили, яку вона може нанести – енергоресурси, зброя і все таке інше і хотіли б, щоб такою ж (щодо сили) була й Україна», - ділиться Іван Марк своїми враженнями.

Центральна Україна, зі слів нашого героя – розріджена і в більшості своїй має невиражену етнічну ідентичність. Хоча є і виключення, зокрема, Дніпропетровщина та Черкащина.

«Хоча Дніпропетровська область і Черкаська область, і Чигирин особливо виділяються серйозною внутрішньою ідентичністю. Особливо Чигирин виділяється дуже такою окремою ідентичністю.

Чигирин відрізняється навіть від сіл під Чигирином: мовою, її строкатістю і спілкуванням людей між собою. Чомусь у Чигирині зі мною навіть почали вітатися діти: “доброго дня” і це не просто так – вони, скоріш за все, з усіма так – вітаються з усіма дорослими.

Це виражено поміж навколишньої місцевості: під Чигирином - ні, в Чигирині – так. Під Чигирином українська мова схожа на дніпропетровську, в Чигирині мова схожа на подільську. Зрештою, не лише Чигирин – взагалі давні козацькі міста мають якусь власну, відмінну від навколишніх країв ідентичність».

Поділився Іван своїми враженнями також про місто Івано-Франківськ. Зізнається: в нашому місті гарні жінки та дуже жваві люди. А ще наше місто за своїм духом видалося мандрівникові чимось схожим, як не дивно, на міста на сході України.

«Франківськ  вразив своєю жвавістю. Здається, тут люди не йдуть, скажімо, з дому на роботу чи навпаки, а з'їхалися сюди звідусіль у справах. Таке собі місто-ярмарок. Воно й логічно: адже ваше місто історично розбудовувалося навколо ринку – місця, куди віками стікалися люди з усієї околиці.

Якщо брати аналогії, то вранішня штовханина в Івано-Франківську дуже нагадує штовханину десь біля базару у Слов’янську чи тому ж Донецьку.

Взагалі Франківськ своєю жвавістю та забудовою мені дуже нагадав довоєнний Донецьк. Власне, і Донецьк – той, яким я його пам’ятаю, також був таким собі містом-ярмарком. Звісно, ці міста відрізняються: шириною вулиць, розмірами. Ну і мова тут, звісно, українська».

"Ходж" Івана Марка фінішував 28 жовтня, як і планувалося, у селі Соломоново на кордоні зі Словаччиною. Зараз чоловік уважно аналізує усе побачене. Тож чекаємо на остаточні його висновки – яка вона – Україна – у блогах мандрівника.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram та читайте нас у Facebook. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Острів Бірючий: названо ТОП-5 причин, щоб відвідати відому визначну пам'ятку 

Безпечний похід у гори: що взяти, як підготуватись та куди піти новачкам


19.11.2021 Сергій Білий 10167
Коментарі ()

27.06.2022
Ілона Шевченко

З перших днів повномасштабного вторгнення Каріна заснувала благодійний фонд «Fredoom Ukraine». Разом із двома співзасновниками волонтери передають гуманітарну допомогу на передову та забезпечують на Прикарпатті потреби дітей, які вимушено переїхали з міст, де ведуться активні бойові дії.

803
21.06.2022
Ілона Шевченко

Автор легендарних мультфільмів: "Козаки", Енеїда", "Лис Микита" Едуард Кирич разом із дружиною з початку відкритої агресії рф проживає в Івано-Франківську – саме сюди подружжя переїхало через активні бойові дії у рідному місті.

1122
17.06.2022
Наталія Луцик

Тури вихідного дня західною Україною – це чудова ідея для одноденного відпочинку не лише для внутрішньо переміщених осіб, котрі вимушено змінили своє місцепроживання, але й для місцевих мешканців. 

1479
13.06.2022
Тетяна Дармограй

Як в Івано-Франківській територіальній громаді змінився ринок праці за понад сто днів війни, скільки готові платити роботодавці та які вакансії мають найбільший попит — Фіртка розпитала у заступниці директора Івано-Франківського міського центру зайнятості Вікторії Максимів.  

2251
12.06.2022
Ілона Шевченко

Олена Калайтан понад 30 років працювала журналісткою газети «Приазовський Робочий» у рідному Маріуполі та від початку повномасштабної війни працює у виданні «Донбас 24». 

1558
06.06.2022
Уляна Мокринчук

Понад сто днів війни в Україні. Інформаційний фронт тримають ЗМІ та журналісти, які стали основною мішенню переслідування російських військових злочинців на тому ж рівні, що й наша військова тероборона, оскільки нападникам наказано приховати сліди своїх злочинців. 

2139

Московська церква в Україні, або як лукаво вони себе називають “Українською” іменуючись УПЦ, вже давно втратила риси Церкви, притаманні їй служіння Богу і людям та ведення людей до визволення душі.  

291

Повномасштабна війна в Україні стала остаточним доказом, що наявна система безпеки у світі більше не діє.

451

Неодноразово доводилось зустрічати у сумнівних вокзальних чтивах  типу “100 порад на кожен день” – поради  на кшталт  “ікону якого православного святого прикладати до хворого місця”, або ”прикмети та заборони в день свята”, далі йде перелік що можна і чого не можна робити.  

1049

Так, я не помилився із заголовком статті і в цьому вбачаю парадокс публічного управління в умовах сучасної України. Моє намагання донести до виконавчої гілки влади та антикорупційної структури те, що через невиконання вимог законодавства суспільним інтересам завдаються збитки, які обраховуються мільярдами, на цей час не принесло жодного результату.

1422
21.06.2022

Сезонні ягоди та фрукти і є для того, аби після зими та весни відновити організм. 

926
05.06.2022

Дефіцит гречки протримається до початку нового врожаю.

2041
21.05.2022

Фахівці з правильного харчування нерідко рекомендують у перший денний прийом їжі вживати каші, проте деякі з них можуть завдати більше шкоди організму, ніж користі.   

3735 1
05.06.2022

У Храмі Царя Христа (відомому, як церква на Майзлях) Святу літургію провів Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин.

2059
09.05.2022

Кожен охочий мав змогу доєднатися до молитви через трансляцію на інтернет-ресурсах Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ та Архікатедрального собору.  

4037
04.05.2022

Розмова між предстоятелями церков відбулась через відеозв'язок Zoom і тривала близько 40 хвилин. Патріарх Кирило під час розмови з протягом 20 хвилин, "читаючи з папірця", намагався переконати Папу Римського в доцільності війни росії проти України. 

4910 1
25.04.2022

Православні християни вшановують пам'ять преподобного Василя Сповідника, єпископа Парійського. Наші пращури у молитвах до святого просили про надання сили та хоробрості, а також про позбавлення від хвороб. Що не можна і що  слід робити в цей день.

5310
10.06.2022

Щоп'ятниці у таборі заплановані тематичні майстер-класи. Заняття проходитимуть у "світлиці талантів", бібліотеці в монастирі та в альтанках на свіжому повітрі. Дітей педагоги об'єднають у групи за віком та уподобаннями.

1764
30.06.2022

В оточенні президента кажуть, що система, привчена озиратись на Банкову, продовжила чекати команд, а у Зеленського зараз немає ресурсу розв'язувати всі питання. Показовою стала криза з пальним, яку чиновникам не вдалося вирішити оперативно.  

390
14.06.2022

Восьмий апеляційний суд Львова 14 червня заборонив діяльність партій “Наші” та "Держава", які в Міністерстві юстиції вважають проросійськими.  

1299
25.04.2022

У Франції офіційно оголосили переможця президентських виборів, другий тур яких відбувся у неділю 24 квітня.

5207
07.04.2022

Нагадаємо, що попри те, що ЗСУ фіксують численні обстріли українських земель, що ведуться з території Білорусії; дислокацію на білоруських землях російських окупантів, котрі вбивають, гвалтують та грабують цивільне населення в Україні Лукашенко цинічно заявляє, що Білорусь не є учасником війни.  

7229