«Франківськ своєю жвавістю нагадав довоєнний Донецьк»: мандрівник з Донбасу пройшов пішки Україну зі сходу на захід

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині. Для того, щоб дізнатися відповідь на своє запитання, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від її крайньої точки на сході до кордонів на заході.

Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

Очікуючи на зустріч з нашим героєм, зізнаюсь, уявляв його таким собі літнім сивочолим дядьком, який вже все побачив на своєму життєвому шляху і саме дозрів до того, щоб вдаватися у філософські питання про буття українців та єднання нації. Натомість прийшов досить молодий чоловік років тридцяти у мілітарного типу панамі та флісовій кофті, із жвавими, допитливими, якось по-юнацьки сяючими очима.

Ні. Молодий вік чоловіка, як виявилось, не означає відсутність у нього життєвого досвіду. Насправді він вже побачив і пережив дуже багато, можливо, аж занадто.  

Зізнається: за досить короткий час еволюціонував від, за його власними словами, «ватника та ідіота» з мелодією гімну СРСР у якості рингтона на мобільному телефоні до запеклого українського патріота-націоналіста, який всюди й з усіма принципово спілкується виключно українською мовою.

Працював на копанці, кар’єрах, металургійному заводі… Навіть, у цирку, з яким об’їздив пів Росії (до речі, саме там, у Російській Федерації, відбулося усвідомлення Іваном власної української ідентичності)…

Був на Майдані. Спочатку наїздами. А у найскладніші для революції часи – постійно, примкнувши до хлопців з «Правого сектору».  Просто з Майдану всередині квітня 2014 року з групою добровольців-патріотів поїхав у, на той час вже окупованого бойовиками, Слов’янськ, де відбувся перший у його житті (і, власне, перший в російсько-українській війні) бій з проросійськими бойовиками-сепаратистами. Ще до офіційного початку антитерористичної операції.

З початком активних бойових дій на сході волонтерив: допомагав армії та добровольцям як матеріально (наприклад, був фахівцем-самоучкою, моделював безпілотні літальні апарати, програмував їх контролери), так і розвідданими. Адже сам – з Донбасу – знає там все і має чимало знайомих.

Мрію пройти всю Україну Іван Марк виношував давно – ще зі школи. В міру формування у чоловікові духу українця-патріота це бажання лише зростало. Кортіло подивитись: яка вона – Україна і які вони – українці. Чи дійсно ми єдина нація? Втім зреалізувати задумане вдалося лише зараз.

Якоюсь мірою цьому сприяв нещасний випадок. У 2017 році сильно травмувався: порвав зв’язки та меніски на обох ногах. До 2019 року лікувався. В цей період та наступні роки працював на підприємстві хімічної промисловості (хімія – давнє захоплення Івана, а надалі – і спеціальність, яку здобув, навчаючись вже у досить зрілому віці у Києво-Могилянській академії), займався спортом та допомогою волонтерам та добровольцям з квадрокоптерами.

Проте відсутність якогось більш-менш сталого цікавого заняття чоловіка обтяжувала.

«Я засидівся, а в мене була давня мрія – пройти всю Україну – ще зі школи. Отже, три фактори: поранені ноги, давня мрія і те, що я вже взимку просто задовбався сидіти і якнайскоріше хотів зі своєї роботи злиняти – зимою я вирішив, що, як закінчу, я піду у подорож по Україні – зроблю собі відпочинок. Тим більше, що після цього, як я думаю, в мене там трошки налагодиться з роботою.

І отак я собі вирішив зробити отакий прохід. Це такий фізичний базис.

Є ще один нюанс, чому я вибрав цей похід.

Якби мова йшла про те, щоб просто походити – потренувати ноги, а також відпочити, насолодитись краєвидами – то краще, звісно, через Італію чи через ту ж Румунію.

Але в мене була інша мета: пізнати, навчитись, розібратись. Ментальна сторона в тому, що я філософствую трошки, я намагаюся зрозуміти, що таке нація, що таке добробут, як відрізняється хороше життя від поганого…

Це, здається, такі прості питання. Чому ж тоді я в дитинстві приймав всяке погане за хороше. І як зробити так: може, є якесь речення одне, щоб усю цю брехню розбити чимось одним. Для того Україну треба хоча б проглянути своїми очима: протопати, пройтися…

Мені цікава зміна населення градієнтами: найдокладніше цю зміну видно на прямій – зі сходу на захід: де починається більше української мови, де починається акцент, як впливає, можливо, місцевість на генезис населення і воно, виявляється, не так вже й сильно через площинність України.

У нас немає так, як в Італії, де Сардинія, або Корсика у Франції серйозно відрізняються від материкової частини. Ну хіба що Закарпаття, бо це Карпати – це є саме градієнт змінення, як буває потужний природний кордон, що розділяє одну націю…

Зрештою, я не чув, щоб хтось іще ходи з крайньої східної до крайньої західної точки в Україні».

Свій «ходж» (так Іван жартома назвав власну подорож – таке собі поєднання мусульманського хаджу з українським словом «ходити») Іван Марк розпочав 12 серпня 2021 року біля села Рання Зоря, що у Міловському районі Луганської області, яке розташоване просто на кордоні з Російською Федерацією. Власне, сьогодні від села залишилась лише одна назва, адже населення в ньому вже не залишилося.

Надалі йшов, намагаючись триматись прямої лінії, умовно проведеної від села Нова Зоря до населеного пункту Соломонове Закарпатської області, що на кордоні зі Словаччиною, – крайньої західної точки нашої України.

Відстань у понад 1 300 кілометрів мандрівник подолав за 2,5 місяці, зносивши чотири пари взуття і витративши близько 16 тисяч гривень. Все побачене сумлінно нотував, знімав на фото та відео та викладав у персональних блогах у фейсбуці та телеграмі.

Маршрут Івана проліг населеними пунктами Біловодськ, Старобільськ, Лозова, Царичанка, Горішні Плавні, Чигирин, Умань, Гайсин, Тульчин, Кам’янець-Подільський, Заліщики, Івано-Франківськ, Галич, Стрий.

Якось так збіглося, що до нього не потрапили великі міста. Власне, як стверджує мандрівник, воно і добре. Адже у великих містах немає тієї народної ідентичності, яка збереглася ще у сільській місцевості та у невеликих містечках. Власне, і до Івано-Франківська Іван заходити не планував. Змусили обставини.

Ночував, де прийдеться: то в хату до якось господаря напроситься, мовляв, «пустіть переночувати, а я вам за це в чомусь допоможу», то просто на сіні під стріхою сараю з худобою…, ночував навіть у під’їзді, іноді зупинявся у хостелі, а бувало і просто на природі.

Лише раз заночував у готелі – в Умані, але на тому наполягли місцеві активісти «Правого сектору». Вони ж і оплатили проживання.

Деякі ділянки шляху долав на голодний шлунок – вивчав можливості людського організму. Так, не вживаючи їжі протягом 69 годин здолав відстань 160 кілометрів від Лозової до Царичанки.

Хотів повторити дорогою до Умані, та ледь не поплатився за свій експеримент здоров’ям, а можливо і життям.

Річки, які траплялися на шляху, долав по-різному: Сіверський Донець та Дніпро перепливав на човні, Південний Буг та Дністер – по мосту, дрібні річки та потічки – вбрід.

Зі слів нашого героя, подорож країною значною мірою змінила його уяву про Україну та українців.

«Я уявляв Україну як досить одноманітний шматок, де відносно проукраїнського – одноманітного україноцентричного населення – приблизно відсотків 60 – 70, яких я і називаю нацією – слабкою, невираженою, блідою, але нацією, і приблизно по 20% - це ті, хто має інше громадянство, інші погляди.

Тобто Україна, за моїми поглядами, складалася приблизно з трьох ідентичностей. Насправді вона складається з більшого числа цих ідентичностей – більш різноманітна взаємодія між ними й це ще треба вивчати», - розповідає мандрівник.

Так, зі слів Івана, галичани, яких він вважав ядром нації насправді за спостереженнями мандрівника, становлять ядро окремої ідентичності, подільчани «розривають націю своєю сільською відстороненістю».

«Луганчани сприймають сильну агресивну державу. Щось, на кшталт Радянського Союзу, але й співчувають Україні, що вона у їхньому розумінні не така – ось якось так я це відчув. Вони там хотіли б бачити свою Батьківщину сильною, потужною – нехай, україномовною, нехай російськомовною, але щоб вона була спроможною.

Вони її там такою бачать. Скрізь такою бачать, але там це дуже виражено. Луганчани бачать поряд Росію як країну нехай слабку за впорядкуванням, але завжди потужну за концентрацією сили, яку вона може нанести – енергоресурси, зброя і все таке інше і хотіли б, щоб такою ж (щодо сили) була й Україна», - ділиться Іван Марк своїми враженнями.

Центральна Україна, зі слів нашого героя – розріджена і в більшості своїй має невиражену етнічну ідентичність. Хоча є і виключення, зокрема, Дніпропетровщина та Черкащина.

«Хоча Дніпропетровська область і Черкаська область, і Чигирин особливо виділяються серйозною внутрішньою ідентичністю. Особливо Чигирин виділяється дуже такою окремою ідентичністю.

Чигирин відрізняється навіть від сіл під Чигирином: мовою, її строкатістю і спілкуванням людей між собою. Чомусь у Чигирині зі мною навіть почали вітатися діти: “доброго дня” і це не просто так – вони, скоріш за все, з усіма так – вітаються з усіма дорослими.

Це виражено поміж навколишньої місцевості: під Чигирином - ні, в Чигирині – так. Під Чигирином українська мова схожа на дніпропетровську, в Чигирині мова схожа на подільську. Зрештою, не лише Чигирин – взагалі давні козацькі міста мають якусь власну, відмінну від навколишніх країв ідентичність».

Поділився Іван своїми враженнями також про місто Івано-Франківськ. Зізнається: в нашому місті гарні жінки та дуже жваві люди. А ще наше місто за своїм духом видалося мандрівникові чимось схожим, як не дивно, на міста на сході України.

«Франківськ  вразив своєю жвавістю. Здається, тут люди не йдуть, скажімо, з дому на роботу чи навпаки, а з'їхалися сюди звідусіль у справах. Таке собі місто-ярмарок. Воно й логічно: адже ваше місто історично розбудовувалося навколо ринку – місця, куди віками стікалися люди з усієї околиці.

Якщо брати аналогії, то вранішня штовханина в Івано-Франківську дуже нагадує штовханину десь біля базару у Слов’янську чи тому ж Донецьку.

Взагалі Франківськ своєю жвавістю та забудовою мені дуже нагадав довоєнний Донецьк. Власне, і Донецьк – той, яким я його пам’ятаю, також був таким собі містом-ярмарком. Звісно, ці міста відрізняються: шириною вулиць, розмірами. Ну і мова тут, звісно, українська».

"Ходж" Івана Марка фінішував 28 жовтня, як і планувалося, у селі Соломоново на кордоні зі Словаччиною. Зараз чоловік уважно аналізує усе побачене. Тож чекаємо на остаточні його висновки – яка вона – Україна – у блогах мандрівника.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram та читайте нас у Facebook. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Острів Бірючий: названо ТОП-5 причин, щоб відвідати відому визначну пам'ятку 

Безпечний похід у гори: що взяти, як підготуватись та куди піти новачкам


19.11.2021 Сергій Білий 12048
Коментарі ()

28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

631
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

2702
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

2581 4
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2285 1
19.05.2025
Катерина Гришко

Організаторам найбільшого в історії Івано-Франківщини наркобізнесу, що вражав масштабами та технологіями, винесли вирок. Під час судового процесу, який тривав майже шість років, відкрилися приголомшливі подробиці наймасштабнішого проєкту з марихуаною на Прикарпатті.  

3018
17.05.2025
Лука Головенський

Фіртка поспілкувалася з Володимиром Війтовичем, отцем-адміністратором катедрального храму Української Греко-Католицької Церкви в Мюнхені про церковне життя, хвилі еміграції, історію українства в Мюнхені та ставлення німецького народу та влади до України та українців. 

2826 2

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

610

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1277

Забобони  або марновірство  — це ті  низинні вірування в певні сили чи предмети, які нібито мають здатність впливати на наше життя.  

1366

Гори не знають політики. Живуть вони поза категоріями лівих і правих, в тих краях, де закінчується система політичних координат, і де розквітає гірський едельвейс, де живуть часи лицарської величі Німеччини, що лише чекають свого часу.

2181
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

791
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

503
14.05.2025

На Івано-Франківщині оприлюднили підсумки збору сільськогосподарських культур у 2024 році.  

863
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

344
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

43693
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3242
14.05.2025

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

1194
25.05.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35411 1
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

369
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

486
17.05.2025

Президент України Володимир Зеленський говорив з Президентом США Дональдом Трампом разом із Президентом Макроном, Федеральним канцлером Мерцом, прем’єр-міністрами Стармером і Туском.  

704
12.05.2025

Державний секретар США Марко Рубіо здійснить візит до Туреччини з 14 по 16 травня, щоб узяти участь у неформальній зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО.  

839