 |
|
Багатій людині потрапити до раю складніше, ніж верблюду пролізти крізь вушко голки». Проте нинішній Патріарх РПЦ Кирило всім своїм життям з впевненістю старається довести архаїчність цього бачення свого духовного пастиря. Для нього, як для типового представника епохи ліберального постмодернізму, немає моралі, а є лише життєві інтереси, які тісно переплелись з інтересами власної «церкви». Його життєвий шлях, це яскраве відображення сучасного церковного поступу та пріоритетів.
«Михайлов». На службі церкви і КГБ СРСР
«Росії загрожує загибель, головною причиною якої є духовно-моральна катастрофа, — написали три священника єпархій РПЦ, які припинили поминати в своїх храмах патріарха Московського та всія Русі Кирила, після чого були відсторонені від служби. — І чи не тому не сталося разом із відродженням православних храмів відродження російської державності, армії, культури, сім'ї, оскільки в самому церковному житті не були поборені пороки, пов'язані з 70-літнім більшовицьким полоном?»
Нинішній Патріах РПЦ Кирило, незважаючи на утиски церкви в совєтські роки, зробив свою стрімку церковну кар'єру саме в той час. Під протекцією могутнього митрополита Никодима він, «відкосивши» від служби в армії, уже в 22-річному віці служив його секретарем, навчаючись у Ленінградській духовній академії.
При всій щільності комуністичної залізної завіси він регулярно виїжджав за кордон, посідаючи значні посади в керівництві Всесвітньої ради церков, Конференції європейських церков та різних миротворчих організаціях. Вже в 28 років він став ректором Ленінградської академії, а в 30 — архієпископом Виборзьким…
Стрімкому кар'єрному злету майбутнього Патріарха сприяла не лише близькість з митрополитом Никодимом, про якого пізніше Кирило казав: «він був радянською людиною і наполягав на своєму праві в діалозі з радянськими чиновниками ставити себе на рівний рівень з ними … Влада до цього не була привчена», але й тісні стосунки з тодішніми спецслужбами СССР, які курували ключову структура РПЦ т.зв. церковний МЗС — Відділ зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ), яким керував Кирило з 1989 року. Тому куратори з Ради у справах релігій при Раді міністрів СССР цілком довіряли молодому архієпископові.
Вже після розпаду СССР, на початку 1992 року, колишній офіцер КГБ на прізвище Шушпанов зізнався, що більшість співробітників Відділу зовнішніх церковних зв'язків, яким керував Кирило, були їх агентами і були зобов'язані звітувати про контакти з іноземцями, як в країні, так і за кордоном в тому ж році, на «глибоку інфільтрацію агентури спецслужб» в Церкву, що «представляє собою серйозну небезпеку для суспільства і держави», офіційно звернула увагу керівництва РПЦ і Комісія президії Верховної ради Росії. Вивченням архівів П'ятого управління КГБ займалися тодішні депутати, священики Гліб Якунін і Лев Пономарьов. Першим публічним підсумком цієї роботи стала публікація в журналі «Християнський вісник» за жовтень 1992 року, яка чітко підтвердила зв'язки церковних ієрархів з політичною поліцією — КГБ.
У 1992 році Архієрейський собор теж створив власну комісію, яку очолив єпископ костромський і галицький Олександр. Тоді в ЗМІ просочилася інформація, що Кирило, який уже був митрополитом, теж пов'язаний з КГБ і мав псевдо Михайлов (так його називали в своїх звітах співробітники П'ятого управління КГБ). Його колега, нинішній Паріарх УПЦ КП Філарет, був ідентифікований, як агент «Островський», Патріарх РПЦ Алексій ІІ, що був завербований чекістами у 1958 році, отримав псевдо «Дроздов». Свої псевдо були і у представників інших конфесій — мусульман, юдеїв, католиків…
Зважаючи на холодний прагматичний розум митрополита Кирила і особливу цінність матеріалів, пов'язаних з співпрацею церковних ієрархів РПЦ з спецслужбами СССР, Кирило, заручившись власними зв'язками, почав далекоглядно скуповувати архіви КГБ, які йому дуже згодились в майбутньому. Зібравши компромат на верхні ешелони кліру, він почав вправно маніпулювати документами, залякуючи своїх ворогів серед єпископів. Після спроби Алексія ІІ вплинути на нього, в ЗМІ відразу з'являвся копромат на тодішнього Патріарха. Ця ж куплена в спецслужб інформація була жорстко використана Кирилом на Архієрейському соборі під час виборів наступного Патріарха. Його основні конкуренти брати Капаліни, митрополит калузький Климент і архиєпископ тобольський Дмитро, стали жертвами його чорного піару. Компромат спрацював - Кирило став Патріархом Російської церкви.
«Тютюновий» митрополит
Зустрічаючись зі студентами МДУ, Кирило стверджував: «Факт зустрічі духовенства з представниками КГБ є морально байдужим». І дійсно, цей факт з його біографії скоро став «байдужим», бо сторінці під назвою «Михайлов» в біографії Кирила прийшла на зміну інша сторінка під назвою «Тютюновий».
Ще за правління Алексія ІІ Кирило опинився в центрі досить гучного скандалу, пов'язаного з торгівлею тютюном. Першою цю історію відкопала маленька бізнес-газета, яка незабаром була закрита і забута. Потім був цілий вал публікацій. Про це писав «Московский комсомолец», «Ленинградская правда», була публікація на сайті науково-популярного журналу «Просветление знанием»… Пізніше дані цієї тютюнової афери були оприлюднені Комісією уряду РФ з питань міжнародної гуманітарної і технічної допомоги.
А справа була ось в чому. Користуючись податковими пільгами, передбаченими для бізнес-структур, заснованих релігійними організаціями, або тими які відраховують частину свого прибутку на діяльність релігійних організацій, Відділ зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ)МП, очолюваний Кирилом, виступив засновником ряду комерційних структур. До них ввійшли комерційний банк «Пересвєт», благодійний фонд «Ніка», АТ «Міжнародне економічне співробітництво» (МЕС), АТ »Вільне народне телебачення» (СНТ) і ряд інших структур. Саме фонд «Ніка» і виявився визначальною ланкою славнозвісного «тютюнового скандалу», який і досі аукається Патріарху зі сторони його найбільш непримиренних опонентів, які вперто закріпили за ним кличку «Тютюновий».
Через фонд «Ніка» здійснювала основні оптові продажі сигарет, що ввозилися до Росії ВЗЦЗ МП під виглядом гуманітарної допомоги і були звільнені від митних податків і зборів. На митних документах було чітко зазначено: «Виробник: RJR Tobacco (США). Продавець: ВЗЦЗ Московської патріархії» і адреса складу: м. Москва, Данилівський вал, 22, Данилів монастир. Так турботами владики Кирила Данилів монастир ввійшов в історію Росії як тютюновий… За 8 місяців 1996 року ВЗЦЗ МП ввіз до Росії приблизно 8 млрд. безмитних сигарет, що склало 10% (!) вітчизняного ринку тютюнової продукції.
Кількість ввезених структурами Гундяєва цигарок обчислювалася мільярдами, а чистий прибуток — сотнями мільйонів доларів США. Потужний бізнес Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату (ВЗЦЗ МП), настільки зрісся з приватним бізнесом митрополита Кирила, що його не завжди можливо відокремити, адже активними учасниками тютюнового бізнесу була рідня нинішнього Патріарха.
Його сестра, а за інформацією деяких ЗМІ, громадянська дружина Лідія Михайлівна Леонова (дочка повара Ленінградського Обкому КПСС, з якою вони були дружні ще з часів навчання в Ленінградській семінарії), яка прописана в Смоленську, має близько 300 тютюнових структур. Під опікою Патріарха знаходиться також макаронна фабрика в тому ж Смоленську. Структура тютюнового бізнесу була чітко відпрацьована. Безпосередньо «розмитненням» і реалізацією «гуманітарної допомоги» курували заступники Гундяєва архієпископ Климент (Капалін) (нині керуючий справами РПЦ МП, член Громадської палати РФ) і протоієрей Володимир Верига — свого роду комерційний директор в команді Кирила.
Зважаючи на масштаби скандалу, а особливо публічно проголошене відношення російської церкви до тютюнопаління, як до гріха, внаслідок якого в Росії щорічно гинуть сотні тисяч людей, скандал набув особливої пікантності. Церковний цинізм підверджувала й суха статистика, що наполегливо вказувала, що кожна десята викурена росіянами в 1994–96 рр. сигарета була завезена в країну саме по «гуманітарному» коридору ВЗЦЗ МП.
Після розгляду тютюнового скандалу на Архієрейському соборі в 1997 році, владика Гундяєв був змушений частково згорнути і законспірувати свою гуманітарно-економічну діяльність. Було також змінено ключових осіб в так званому Штабі гуманітарної допомоги при ВЗЦЗ. Рішенням того ж собору було організовано Економічну раду на чолі з єпископом Орєхово-Зуєвським Алексієм Фроловим, яка мала підпорядковуватись безпосередньо Патріарху Алексію II. Однак незабаром вона знову виявилася при ВЗЦЗ, а єпископ Алексій… став заступником тютюнового владики Гундяєва.
Зважаючи не величезні кошти, отримані від тютюнової компанії, жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів.
ЗАТ «Московський патріархат»
Незважаючи на відсутність в Статуті ВЗЦЗ навіть натяку на комерційну діяльність, відділ очолюваний Гундяєвим, постійно розширював сфери свого бізнесу.
Оскільки тютюновий і алкогольний бізнес приносили колосальні прибутки, виникла і потреба їх вигідно зберігати. Тому 30 червня 1993 було створено закрите акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк сприяння благодійності та духовному розвитку Вітчизни «Пересвєт». Його засновниками стали: відомий вам Відділ зовнішніх церковних зносин Московського патріархату, Смоленська і Калінінградська єпархія, Калузька і Борівська єпархія (архієпископ Калузький і Боровський Климент Капалін — заступник митрополита Кирила, до 1997 року очолював штаб з гуманітарної допомоги при ВЗЦЗ), Костромська єпархія та Всецерковний православний молодіжний рух. До числа засновників банку «Пересвєт» долучилось і акціонерне товариство відкритого типу «Надія і порятунок» (голова Микола Маслов), що по-християнськи обіцялося опікати самотніх літніх людей в обмін на заповіти на їх квартири. Проте обіцянки залишились марними, вже кінці 1997 року доплати літнім співвітчизникам на комунальні послуги були припинені. До 1996 року в банку «Пересвіт» були зосереджені величезні капітали, які постійно перебували в русі: банк активно брав участь в спекуляціях ГКО, примножуючи дивіденди. У банк надходили і величезні суми, виручені за продаж води «Святой источник», на рекламу якої витрачаються величезні кошти, яку випускала на комерційній основі Костромська єпархія.
Тютюну і напоїв не вистачало церковним бізнесменам. Життя вимагало блиску. А тому 17 грудня 1993 пан Гундяєв підписав угоду з компанією АТЗТ «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі діамантами. Договір терміном на 10 років підписали митрополит Кирил (Гундяєв), президент АТЗТ О. О. Михайличенко та генеральний директор інституту В. І. Костіков. Особливим розділом була обговорена конфіденційність цього секретного договору і розподіл прибутку: «Товариство 65, Інститут 20, Відділ 15 відсотків». Так що церковна десятина була навіть перевершена. Тільки в 1994 році АТЗТ «АРТГЕММА», завдяки клопотанням митрополита Кирила, отримала від Комітету Російської Федерації з дорогоцінних металів і коштовних каменів алмазів на 6 мільйонів доларів, а в 1995 році ще 2652,12 карата. Потужні особисті зв'язки митрополита Кирила в уряді і на митниці забезпечували успішність даного проекту.
Земного бізнесу виявилось мало церковним ділкам. В 2000 році митрополит Кирило виходить на ринок морських біоресурсів (ікра, краби, морепродукти) — відповідні урядові структури виділили заснованої ієрархом фірмі (АТ «Регіон») квоти на вилов камчатського краба і креветок (загальний обсяг — понад 4 тисяч тонн). Прибуток цього бізнесу був оцінений експертами в 17 млн. доларів. Основними експортерами крабового м'яса стали США, оскільки половина акцій фірми належала американським партнерам.
Для безпосередньої реалізації продукції власних фірм у Москві, за безпосередньої участі ВЗЦЗ, був придбаний супермаркет «Скобелевскій». Проте цей надзвичайно прибутковий вид бізнесу виявився невдалим для церковних дипломатів. Через кілька років магазин був проданий за 2 мільярди рублів.
Більш успішним для ВЗЦЗ виявився туристичний бізнес (Греція, Італія, Ізраїль), який їм вдалося системно організувати і який успішно процвітає за рахунок добре скоординованого через церковні структури т.зв. паломництва.
За інформацією ЗМІ, митрополит як правлячий архієрей єпархії РПЦ МП в Калінінградській області мав безпосереднє відношення і до автомобільного СП в Калінінграді. При чому, в його бізнес-команду, крім вже згадуваних архієпископа Климента і протоієрея Володимира, входили і колишні співробітники КГБ СССР. Один з генералів цієї структури особисто очолював ряд пов'язаних комерційних структур.
Для створення повного образу російської церковної олігархії потрібне було освоєння ще одного найбільш дохідного бізнесу — нафтового. І Кирило його успішно реалізував. Експорт нафти був організований спільно з бізнес-партнером митрополита єпископом Віктором (П'янковим), що нині проживає як приватна особа в США. Саме він входив до Ради директорів АТ МЕМ, яке в середині 90-х вивозило з Росії по кілька мільйонів тонн нафти щорічно. Оборот компанії становив близько млрд. на рік. Оборудки здійснювались з благословення самого Патріарха Алексія ІІ, підпис якого часто фігурував під клопотаннями до російського уряду про звільнення від мита чергових сотень тисяч тонн експортної нафти.
Обсяг і ступінь участі Гундяєва в нафтовому бізнесі сьогодні, зважаючи на специфіку сучасного інформаційного простору Росії, невідома. Однак факт вояжів його партнерів з бізнесу (єпископа Феофана (Ашуркова)) до Іраку, в переддень операції США, дають підстави для припущень, що цей бізнес вийшов на більш широкий міжнародний рівень.
Олігархічні замашки вимагають підтримання і т.зв. статусу. І щоб йому відповідати, у 2002 році митрополит Кирил прикупив собі недешевий пентхаус у Будинку на набережній з відповідним для духовної особи його штибу видом на храм Христа Спасителя. І це, до речі, не єдина квартира в Москві, що зареєстрована саме на нього за його мирськм прізвищем Гундяєв, про що є відповідні кадастрові записи. У ЗМІ з'явилася й інформація про купівлю митрополитом вілли у Швейцарії. І байдуже, що це протестантська країна…
У 2004 році науковий співробітник Центру досліджень тіньової економіки при РДГУ Микола Мітрохін випустив монографію про тіньову економічну діяльність РПЦ. В ній він оцінив статки тодішнього митрополита Кирила в $ 1,5 млрд. Через 2 роки журналісти «Московских новостей» спробували перерахувати активи глави церковного МЗС і прийшли до висновку, що вони нараховують уже $ 4 млрд. Ні сам митрополит, ні керівництво РПЦ ці дані не коментували. Зважаючи на динаміку росту приватно-церковного капіталу Гундяєва, про нинішні статки церковного олігарха, зважаючи на сучасну закритість російського інформаційного простору, можемо лише здогадуватись.
На сьогоднішній день Московська патріархія — потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюном, алкоголем, алмазами, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Проте, зважаючи на масштабність апетитів її ієрархів, грошей їй панічно не вистачає. Тому, на перший погляд фантастична ідея московської церкви законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації, зважаючи на великоросійські тенденції, не видається нам примарною.
Ортодоксальна церква і досі залишається останнім історичним прихистком тоталітаризму. І Московський патріархат не є винятком. Прикро лише, що «тіло Христове» перетворилось на троянського коня політиків і ієрархів, а слово Христове слугує інформаційним війнам в інтересах жерців. Страх і жадібність поїдають церковні підмурки. Церква давно вже перетворилась на систему політики і заробляння грошей, абсолютно відійшовши від духовного вчення її засновника. Страх паралізував здоровий голос її духовних пастирів. Вигнання, або відправка в глушину сіл за найменший натяк на інакомислення, страшить більше, чим гнів Господній. Втратити дохідне місце бояться всі: і Патріархи і прості приходські священики. Проте в нас до них жодного жалю немає… Боляче лише за бідно одягнених бабусь та фанатичних жіночок, в окутаних лещатами хусток головами, яких роблять учасниками різного роду політичних і церковних дійств, та за простих людей, які щиросердно несуть в своїх струджених руках останню зароблену копійку, щоб підтримати віру, яку цинічно конвертують в гроші іі служителі. От їх шкода. Шкода їх щирої сліпоти, що і досі не відає великого обману сучасних ловців душ — пастирів-мільйонерів, що вигадали новий вид тероризму — духовний, який, як ніяка бомба, безжально знищує і підриває головне — віру, віру в порядність і справедливість. Навряд чи Ісус, проганяючи торговців з Храму, думав про те, що коли-небудь торгашами виявляться служителі і його храму…
P.S. Ми не претендуємо на істину, а просто спробували відобразити одну з гілок сучасного православ'я, в контексті динаміки справ нинішнього Патріарха РПЦ Кирила, базуючись на опублікованих в ЗМІ матеріалах журналістів і експертів.
Прес-служба БФ» Підтримки Українських ініціатив», |
