Марія клікнулана «вийти» й картинка інтернету зникла з екрану комп'ютера. Йосиф заклопотано зітхнув. В останньому з вифлеємських готелів усі місця було зайнято.
Марія усміхнулась.
- Все одно поїдемо. Може, звільниться якась кімната; до того ж, у нас немає іншого виходу. Заповнимо ці папери й одразу повернемось до Назарету.
«Паперами», що їх мали заповнити, були документи, які щороку наказував їм заповнювати римський імператор. Чиновники вимагали, щоби кожен громадянин прибув до міської управи тієї провінції, в якій народився. А все це тому, що бюрократам завжди подобалося ускладнювати життя мешканцям.
- Ти справді хочеш вирушити в цю подорож… незважаючи на свій стан? – запитав занепокоєний Йосиф.
Марія поклала руки на свій кругленький животик.
- Дитина почекає!
Відтак Марія та Йосиф узяли валізки й, не поспішаючи, попрямували до вокзалу.
Надворі було холодно.
Стайня з волом і осликом
У Вифлеємі їх вразили величезні юрби людей, які прибували з різних кінців краю. Усі прямували в бік готелю. У холі панував страшенний безлад: фотографи, оператори й техніки взяли адміністратора в облогу. Здавалося, що вони чекають на когось. Мабуть, на якусь важливу персону.
На Марію та Йосифа ніхто не звертав уваги.
Вони навіть не наважилися запитати про вільну кімнату в готелі. Майбутня мама ледве трималася на ногах, і раптом їй стало дуже погано.
- Йосифе, мушу тобі щось сказати. Здається, в мене ось-ось почнуться пологи.
Йосиф занепокоєнно зітхнув: справді, почув сумну але водночас і радісну новину. Він старався розрадити, потішити Марію, прохаючи її трохи потрепіти, поки він роздобуде більше інформації.
Потім побіг вуличками міста, намагаючись знайти якесь інше житло або когось, хто міг би здати їм в оренду кімнату.
Та нічого не зміг знайти!
Повернувся до готелю, в якому не було вже жодної вільної кімнати. Один ввічливий перехожий сказав Йосифові, що знає пологову лікарню за містом, але туди аж 20 кілометрів. Тож Йосиф побіг у поліцію, але застав там лише чергового, який сказав, що всі решта поліцейські охороняють двох важливих сановників, які якраз прибули до міста.
Однак у цей момент через дорогу від готелю Йосиф помітив щось, що дуже зворушило його. На узбіччі галявини стояла маленька стаєнка. Була вона доглянута і чиста. Всередині пережовували поживу дві тваринки - віл і ослик. Між ними лежав сніп сіна, який цілком підходив для того, щоби на ньому розмістилися мама та її майбутня дитинка.
Йосиф повернувся до Марії й розповів їй про свій план. Ослаблена Марія погодилася. Дорогою вони знайшли якусь відчинену крамницю, в якій купили пелюшки і трошки харчів. Щоправда, черги до кас були дуже великі, і Марія побоювалася що, не дочекається, поки Йосиф заплатить.
Вийшовши з крамниці, обоє, спираючись один на одного, повілно пішли до стаєнки, яку знайшов Йосиф.
Тип з гучномовцем
Щойно тепер помітили, що вулички які, вели до готелю, було прикрашено електричними гірляндами, котрі світилися різнокольоровими вогнями. А пеед самим будинком виднівся осяянний напис: «Вітаємо Месію». Стежку, що вела до стаєнки, охороняла поліція.
Посеред стаєнки стояла чудова дерев’яна колиска.
Навколо неї крутилося безліч дивних людей. Окрім вишукано вдягнутих осіб, які були буквально обвішані дорогими подарунками, тут енергійно бігали туди-сюди люди, що нервово поправляли на головах корони. Селянки і пастухи пліткували і курили цигарки. Фотографи осліплювали перехожих спалахами своїх апаратів. Тут також був величезний підйомний кран, на якому стояли дві величезні камери з об’єктивами, спрямованими на вхідні двері стайні.
Приголомшені Марія та Йосиф зупинилися. Якийсь одержимий з гучномовцем, притуленим до вуст, попрямував у їхній бік, викрикуючи:
- На коліна! Дайте дорогу! Знімаємо найважливішу сцену. Наближаються головні актори.
Потім, повернувшись до всіх, верескнув:
- Це - релігійна містерія, а не якась там урочистість! Це коштує купу грошей!
Марія та Йосиф, перелякавшись, пішли геть. Повільно віддаляючись, знову знову опинилася перед готелем. Хол був порохній. З-за дверей кухні, крізь які долинали запахи різних страв, вийшов молодий служник із величезним кошиком, повним сміття.
Деякий час дивився на них так, ніби вивчав, а потім підійшов ближче й промовив:
- Якщо шукаєти якусь кімнату, то марнуєте час. Усе зайнято.
Однак, уважніше придивившись до блідого обличчя Марії й помітивши, який зажурений Йосиф, додав:
- Зараз має народитися дитина?
Після цього поставив кошик на землю й, помовчавши якусь мить, сказав:
- Ідіть у мою кімнату. Взагалі-то, це – комірка під сходами, але там тепло, бо вона поруч з кухнею. Я й так увесь час ганятиму, бо цілу ніч треба обслуговувати гостей, що прийдуть на святкову вечерю. Буде чималий гармидер… До речі, я знаю доброго лікаря, що живе неподалік. То мій друг. Займайте кімнату, а я піду по нього.
Хлопець засміявся, і його білосніжні зуби засяяли на смаглявому обличчі.
Наступного дня вулиці були порожніми. Журналісти, актори ій святкове освітлення – все зникло. Тільки ранковий вітер перекидав засмальцьовані коробки з-під піци.
Чоловік, жінка й дитина в повній тиші покидали Вифлеєм .
Оповідання демонструє різницю між «виставою», «представленням» Різдва Христового, та його справжньою суттю, «реальністю». Чимало людей удають, прикидаються, що святкують, але насправді... Насправді не відчувають і глибоко не переживають Різдва Христового. Усі хотіли зняти прегарний телевізійний репортаж про Різдво, але, при цьому, жоден мешканець Вифлеєму, крім служника, що працював на кухні, так і не знайшов місця для Ісуса, Який мав народитися.
Бруно Ферреро, КІРІОС
