Гуцули вірять, що їхні краї повсюдно населяють найрізноманітніші демонологічні істоти. Упирі, полудениці, лобасти, джуму, бісиці, рахмани, пропасниці, уроки, чорти… Вони ховаються поміж високих трав, поміж гілля старих дерев, залягають на дно гірських річок, кричать кажанами у нічному небі. Вони престрівають перехожих на дорозі, вичікують одиноких під місячним світлом та заманюють неземною вродою. А хто піддасться, тому вже не вирватись з обіймів природи, пише Всвіті
Коли вечірня роса вже впала на ожини і сови, що ночують на старих кладовищах, збираються на полювання — ніч починає заступати гори. Час сповільнює свій темп, здається, навіть гірські річки течуть спокійніше, а пастухи, дрімаючи біля ватри, слухають оповідання старих про вовкулак, що нападають на худобу. Отоді в Карпатах починається найцікавіше…
ДЕМОНИ ЛІСІВ
Якщо колись заночуєте у справжній гуцульській хаті поблизу гір і ваш тихий сон потривожать незрозумілі звуки чи то жіночого, чи то котячого голосу – не лякайтесь, то прийшла до вас Нявка.
В Карпатах нявок особливо багато. Гуцули знають цих істот. Ті, хто бачив, кажуть про них, як про дуже гарних блідолицих дівчат із довгим волоссям.
Жіночі духи, пов’язані зі світом Нави, тобто померлих. Їх імена означають «втілення смерті». Вони не мають тіла, не віддзеркалюються у воді, не мають спини, тому всі нутрощі видно, коли нявка опиняється перед вами.
Нявки невагомі, тому, коли ступають по траві, вона на прогинається. Ні сонце, ні місяць не можуть змалювати тінь нявки.
До вас колись чіплявся блуд? Це дивне відчуття, коли здається, що знаєш, у якому напрямку ідеш, а потім виявляється, що ти невідомо де. Або ходиш-ходиш, заплутуєшся стежками і дорогами, а насправді стоїш на місці. Це тому, що Блудсправді існує. Він підстерігає людей на шляхах і найбільше на роздоріжжях. Це не чоловік, і не жінка, іноді те, або інше. А часто блуд має вигляд вогників, що світячись у темряві, визирають то тут, то там, збиваючи з толку перехожого, даючи йому марну надію кінця шляху.
За легендою, Блуд — це злий дух, якого скинули з неба. І він завис у повітрі. Чіпляється до подорожнього, що проходить повз нього і робить так, щоб навіть на знайомій стежці той заблудився. А у «незнайомих» місцях на нього чатуватимуть біси і вовкулаки…
Вовкуни — це насправді люди, просто народились вони під нещасливою планетою. Зустрічаються згадки про цих істот у величезній кількості літературних джерел, у народних переповідях, у фольклорі, у повір’ях. Мабуть, не з проста.
Назва істоти пішла від культу вовка, який давно сповідувався. Вовкулак називають ще й Перевертнями тому, що, аби прийняти подобу звіра, така людина має тричі перекинутись на землі. Ця здатність може бути вродженою, або набутою, з подачі відьми, наприклад. Для цього достатньо було забути Бога і перекинутись тричі через устромлений в землю ніж.
Є багато очевидців, які розповідають, що зустрічали Вовкулак.
ДЕМОНИ ГІР
Чуєте, десь далеко грає сопілка? То поміж гір блукає старий Чугайстер.
Цей проклятий чоловік весь оброслий шерстю і високий, як смереки. За народними переказами, він блукає лісами і ніхто не може його ні вбити, ні з’їсти його не можуть звірі, бо так йому пороблено. А ще ті, хто бачив цього велетня, кажуть, що він шепелявить. Може й так, бо ж Чугайстер дуже старий.
Якщо зустрінетесь з ним — доведеться танцювати. Та якщо не втримаєте шаленого темпу і впадете, Чугайстер навічно покине вас лежати у горах. А сам він танцюрист дуже вправний. І поговорити з людьми любить. А от нявок ненавидить смертельно. І, ховаючись у кущах поміж сухого листя, чатує щоночі на них, аби роздерти навпіл і з’їсти.
Чугайстер – житель лише карпатських гір. В інших слов’янських місцевостях його не знають.
Буває, Чугайстер допомагає пастухам врятувати худобу від хижих звірів. Тому ті завжи лишають йому на частування трохи банушу. А той прийде, посидить біля ватри, та й піде собі знову шукати пару до танцю.
У горах здійнялась негода. Ялини гнуться додолу, а скелі свистять моторошними звуками. То прокидається Вихор, що живе у скелі. Страшний демон з хвостом і крилами, що не має живота, а літає з відкритими нутрощами.
Люди досі вважають, що потрапити у вихор — смертельно небезпечно, можна залишитись калікою, чи душевно хворим.
Згадалась історія з дитинства, як стара гуцулка застерігала нас, дітей, щоб боялися раптового сильного вітру, що здіймається стовпом, бо «Вихор може сильно покалічити і забрати розум».
ДЕМОНИ ВІТРІВ
Буде буря, дощ, чи град, як захоче Гонихмарник. Він наділений силою відводити, чи накликати хмари.
Існує повір’я, що коли кинути ножем у хмару, коли та у поривах вітру клубочаться низько над землею, можна поранити ту людину, яка перевтілилася Гонихмарником.
Люди знали Гонихмарників поміж себе. І коли такий помирав, його вмивали як і всіх покійників, але ту воду не виливали з корита відразу, а потроху, частинами. Оскільки вважали, якщо нараз злити воду з такого покійника, то здійнявся б великий вихор від крил нечистої сили, яка злетілася на поховання Гонихмарника.
Погода прояснилась і над вами — карпатське нічне небо. Це чарівне небо, що має свої таємниці. Зірка пролетіла над лісом… Мабуть, то Літавець.
Він же Перелесник — дух, що літає в небі вогняним змієм. Літаючий дух спокуси, який заманює жінок і дівчат, кохається з ними вночі й забирає силу та вроду. Стискає в обіймах сильно-пресильно, що дівчина в’яне і марніє від тої сили.
Має вигляд падаючої зірки, а на землі набуває образу красивого юнака. Літавець завжди юний. І красивий до смерті.
А ще люди кажуть, що цей дух може набувати вигляду коханої, близької людини того, кого хоче звабити. Тому Перелесника можна «дістати» з туги за померлим коханим.
З приходом вечора поміж карпатським хатами починають чигати Нічниці. Вони захочуть вкрасти ваш сон… Демони у жіночій подобі, схожі на нічних птахів, кажанів.
Нічниці можна принести у хату з водою, але пізно ввечері можна і впустити через вікно з двору.
Цих істот дуже бояться молоді мами, бо нічниці найбільше люблять нашкодити малим дітям. Коли темніє — молодиці зачиняють вікна. І ввечері не ходять набирати воду із річки. Ці демони у жіночій подобі забирають сон у людини і мучать її всю ніч. Нічницями стають після смерті жінки-відьми, що не мали дітей.
ДЕМОНИ РІЧОК
Якщо опинитесь вночі біля води і почуєте незнайомий голос, що кличе вас на ім’я, знайте, що вас побачила Русалка.
Русалки — або прокляті своїми батьками, або утоплениці. Тільки вони можуть залоскотати людину до смерті, або просто втопити у річці. Виходять на полювання опівночі.
У русалок немає сорому. Їхні білі груди прикриває лише довжелезне волосся, запутане у водорості та вербові гілки.
Найбільше русалок треба остерігатися на сьомий тиждень після Великодня. Старі люди кажуть, що коли вже зустріли Русалку, не треба боятись. «Перелічити, скільки зубців у борони, і тоді нечисть щезне».
Здається, чути якісь дивні звуки… Потерчата. Голоси Потерчат схожі на жаб’яче кумкання. Бо часто їх крадуть русалки. Насправді ці душі нехрещених, або мертвонароджених дітей просять про допомогу. Якщо почуєте — киньте хустинку, чи інше полотно, схоже на крижму і «охрестіть» бідну душу, давши ім’я. Тоді вона стане ангелом. Якщо ж за сім років від смерті Потерча ніхто не врятує — воно стає справжнім демоном.
За переказами, ховаються потерчата по озерах або болотах. Ходять у темряві з каганчиками, що блимають, то спалахуючи, то гаснучи. Так Потерчата заманюють людей у болото.
Якщо колись трапиться у несподіваному місці помітити мокрі сліди, від яких віє холодом, то будете на місці, де сидів Водяник. Водяник — потойбічний цар, що повеліває всіма водами в Карпатах. Може перевтілюватись у різних водяних істот. А впізнати нечистого можна по тому, що з тіла його постійно капає вода, з лівого боку. Як і багато потойбічних істот, Водяник має довге розкуйовджене волосся.
Часто любить їздити на сомі, тому сома і називають чортовим конем.
Водяник – страшний демон, що може заманити у річку та втопити. А ще гуцули знають, що нечистий, обираючи собі місце для помешкання, віддає перевагу стоячій воді — криниці, болоту, озеру.
