Волонтерство для прикарпатки Наталії Стасюк стало покликом серця. Попри труднощі та зменшення підтримки з-за кордону, вона разом із командою продовжує допомагати українським військовим.
Про свою діяльність, виклики та мотивацію Наталія Стасюк розповіла журналістці Фіртки.
За словами Наталії Стасюк, останнім часом обсяги допомоги помітно скоротилися. Зокрема, підтримка з-за кордону вже не є такою активною, як на початку повномасштабної війни. Водночас це не вплинуло на роботу команди.
«Але Господь дає нам сили та розум працювати до перемоги. Ми купували хлопцям генератори, дрони, долучалися до придбання автомобіля. Тобто кожному, хто звертається по допомогу, стараємося допомогти. Завдяки підтримці чоловіка я можу бути міцним тилом», — розповідає волонтерка.
Жінка зазначає, що команда не має вузької спеціалізації — запити від військових різні: від медикаментів до транспорту. Волонтери намагаються реагувати на кожне звернення, виходячи з наявних ресурсів.
«Ми не залишаємося осторонь. Виходимо з того ресурсу, який маємо. Як кажуть: “з миру по ниточці — бідному сорочка”. На постійній основі ми плетемо маскувальні сітки та виготовляємо м’ясні каші. Ця робота у нас не припиняється ніколи», — каже Наталія Стасюк.
За її словами, волонтерство давно стало частиною щоденного життя та способом залишатися поруч із військовими навіть на відстані.
«Мій волонтерський день — це час, відданий за покликом серця: придбати, упакувати, відправити і, за можливості, отримати фотозвіт. На даний час — це постійна готовність діяти».
Наталія додає, що за роки повномасштабної війни не відчувала браку підтримки — поруч завжди є люди, які допомагають.
«Не можу сказати, що впродовж війни у мене були якісь особливі виклики. У мене дуже багато знайомих і друзів, які стоять зі мною в тиловому строю», — зазначає Наталія Стасюк.
У команди сформувалися і власні традиції. На свята — Миколая та Великдень — волонтери надсилають посилки місцевим військовим. Також разом із дітьми з недільної школи вони неодноразово відвідували захисників у лікарнях.
Такі зустрічі, за словами волонтерки, залишають глибокий емоційний слід.
«Емоції різні: хтось плаче, хтось говорить, а хтось просто дивиться у стелю, ніби ти — “пусте місце”. І від цього я теж плачу, бо розумію, наскільки людина морально травмована. І чи знайдуться фахівці, які зможуть витягнути її з цього стану», — ділиться вона.
Особливою опорою для Наталії Стасюк є її чоловік — священнослужитель Василь Стасюк.
«Величезна підтримка для мене — з боку чоловіка. Він священнослужитель, тому насамперед підтримує морально. А про фізичну допомогу я й не кажу — з ним можна гори звернути. Тож працюємо разом», — підкреслила волонтерка.
Читайте також: