Олександр Морський родом з Івано-Франківщини, але свою службу проходив багато років у Маріуполі у званні капітана ІІ рангу.
Прикордонник Олександр розповів "Еспресо.Захід" про полон в Оленівці та перебування там, передає Фіртка.
Олександр Морський разом з іншими захисниками Азовсталі 17 травня прибув в Оленівку – колишню виправну колонію на території тимчасово окупованої Донецької області.
Як розповідає захисник, новину про полон сприйняв доволі спокійно і надіявся на швидкий обмін.
"Я сприйняв новину про здачу в полон спокійно. Як те, що має бути, іншого варіанта немає. Морально вже був до цього готовий.
Так, ми говорили між собою про полон і було сподівання, що нас одразу обміняють.
Проте вже як сталося, так сталося. Мені ще пощастило, був у полоні порівняно недовго – з 17 травня до 29 червня", – пригадує Олександр.
В Оленівці їх поселили у невеликий барак, розрахований на трохи більш ніж 100 людей. При цьому, майже всі з полонених були пораненими, у тому числі й сам Олександр, у якого було ампутовано ліву руку.
"Нас привезли, викинули, обшукали, обібрали та закинули у барак. Нас спочатку було понад 400 у приміщенні, яке розраховане на 100 людей. Спали на підлозі, на кариматі чи на чому було.
Згодом привезли матраци та щось подібне на ліжка, бо важко оцінити було їх стан. Але треба розуміти, що це не всім було.
В основному віддавали матраци тим, хто важче поранений. Але поранені були у нас всі", – розповідає він.
Олександра допитували, але він не боявся дискутувати зі своїми катами та доводити, що нацистами у цій війні є саме вони – окупанти та терористи.
"Вони мені розказували, що прийшли у Маріуполь рятувати людей. Вони хіба "врятували" мене від мого щасливого життя. В мене був нормальний дім, добра робота і було все прекрасно.
Я будував плани, звичайні людські цілі, як от купити краще авто, поїхати відпочити. А вони прийшли, та в мене тепер нічого не залишилося. І що? Від цього вони мене рятували?
Казали, що від нацистів рятують. Я їм пояснював, що вони самі нацисти.
Вони ж люблять свою національність, свою батьківщину. Це ж те саме все виходить, що й у нас. "Те саме, але не те", – відповідали мені", – каже захисник.
У полоні на українських військових, у тому числі й Олександра, чинили здебільшого психологічний тиск. Фізичних катувань, порівняно з тим, як можуть катувати окупанти, не було.
Про обмін їм також не говорили. Кілька разів збирали групу з поранених полонених, тих, хто втратив кінцівки, але нікуди не відправляли. Про те, що хлопці їдуть додому, їм розповів один з колаборантів, який до 2014 року служив у ЗСУ.
"Коли обмін відбувся, я навіть нікому не подзвонив. Просто хотів заспокоїтися, присісти та покурити.
Вже коли в госпіталь приїхали, за годинку-півтори, зателефонував додому. Була боязнь того, що не знав, як поводитимусь після полону, що "повилазить" з моєї голови", – згадує Олександр Морський.
Його та ще частину українських полонених вдалося обміняти одними з перших, 29 червня.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
Якщо є можливість: чи доречно відзначати свята, коли в країні війна
