Наприкінці січня 51-річний Станіслав з Харкова отримав важкі травми у Бахмуті. П’ять кульових поранень навиліт, понад двісті осколків у ногах і руках, проникаюче поранення грудної клітки, вирваний вибухом гранати шмат стегна.
На початку лютого в опіковому відділенні обласної клінічної лікарні йому ампутували покалічену ногу нижче коліна. Зараз чоловік проходить подальше лікування. Поруч — його головна підтримка, дружина Тетяна. Поки жінка відлучається у справах, чоловік погоджується розповісти, як вдалося вижити.
Його історію розповіли на сторінці обласної клінічної лікарні Івано-Франківської міської ради, передає Фіртка.
У мирному житті водій бетоновоза вдруге пішов добровольцем захищати Україну від російської агресії. Потрапив у Нацгвардію, 4-й батальйон ім. Болбочана, а поранення отримав під час завдання на зачистку. Їхня група мала захопити приватну будівлю й утримувати її, щоб окупанти не обійшли позиції іншої бригади та не вдарили в спину.
«Коли ми туди прийшли, то напоролися на засаду. Вони нас протримали під гаубицями півтори години, поки позаймали певні точки.
Врешті половина наших полягла, а я протримався до ранку, — пригадує чоловік. — Нема таких людей, яких кулі облітають, хоча я про себе думав саме так... Двох — встиг, а третій мене обіграв, як у комп’ютерній грі: впав на землю і вистрілив мені в ногу».
Вже пораненому Станіславу вдалося забарикадувати стіну в будинку.
«Щоб не потрапити в полон довелося «колупатися» з ними до ранку: вони кидали в мене гранати, а я в них стріляв». І все це, стікаючи кров’ю і тамуючи біль...
Я до болю не особливо чутливий. Чую, куля входить і виходить. Це мене вже радує, бо рука працює, — розповідає боєць. — А от коли перебило ногу, коли кості почали ламатися, подумав, що тут мені вже кінець».
Чоловік каже, що вижив завдяки своїй злості та знанням тактики, якої навчили канадські інструктори ще у 2015-му: згрупуватися й закрити тіло, життєво важливі органи руками.
«Ця тактика спрацювала: чотири дірки в руках, та я живий», — наголошує Станіслав.
А ще, каже, не хотілося замерзнути чи згоріти.
«Закидали нас гранатами — загорілися стіни, стеля, трупи. І наші, і їхні... Потім почав вибухати боєкомплект на солдатах. Зачепив я автоматиком відбиту ногу і повалив в іншу кімнату.
Дотягнув скільки зміг, а потім відчуваю, щось дофіга крові втратив, почали думки приходити, що краще «грохнути» себе, ніж отак мучитися... Але рука з рацією прилетіла і я викликав допомогу», — спокійно змальовує Станіслав приголомшливі кадри тієї жахливої ночі, доречні хіба що у фільмах Тарантіно.
На запитання, чи не жалкує він, що самостійно, добровільно пішов на таке, Станіслав намагається жартувати:
«Ногу шкода, її ще можна було поносить, і підошва не протерлася».
До того ж ця нога також була вподобана їхнім з жінкою улюбленим котом — він її постійно гриз. І вже, переходячи на серйозний лад, зізнається:
«Тут, звичайно, в лікарні нерви здають. Коли встати не можу, і дружині доводиться мене годувати. Незрозуміло, що буде далі... Але хотілося б ще пожити і дітей (синові — 25, доньці — 14) на ноги поставити.
Коли опиняєшся на лікарнянім ліжку, тут тільки сім’я. І воювати ми повинні не за якусь велику ідею, а за свою землю і сім’ю».
За інформацією лікарів, на сьогодні стан Станіслава стабільний.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
