«До останнього вірила, що він поранений»: дружина загиблого воїна з Івано-Франківщини розповіла про втрату

Напередодні загибелі подружжя говорило телефоном. Іван був у гарному настрої та розповів, що наступного дня буде зайнятий і зателефонує, щойно матиме можливість.

Однак уже після обіду Наталя відчула, що щось не так. Її повідомлення чоловікові не доставлялися.

Жінка почала телефонувати друзям Івана, які на той момент ще могли зв’язуватися з ним по рації. Їхні слова лише посилили тривогу. Спочатку ніхто не знав, що сталося, тому Наталя до останнього сподівалася, що чоловік може бути поранений.

«До останнього я вірила, що коханий, можливо, поранений і я поїду до нього в лікарню», — пригадує Наталія.

Наступного дня до жінки прийшли представники військкомату та вручили сповіщення про загибель Івана Бакума.

За словами Наталії, після цієї звістки вона майже нічого не пам’ятає. Той період жінка описує як порожнечу, гнів і важкі дні очікування коханого чоловіка додому.

«Сам похорон я майже не пам’ятаю: тільки багато людей, квіти і синьо-жовтий прапор, мокрий від моїх сліз. У голові були лише думки: “За що? Як? Чому? Господи, допоможи…” Як жити далі без нього? Він був моїм світом», — говорить жінка.

Після похорону біль Наталії не минав. Їй не хотілося ні їсти, ні пити — хотілося сидіти на кладовищі, кричати й плакати.

Водночас жінка розуміла, що поруч із нею є діти, які не винні у її стані. Тож вона мала залишатися для них опорою.

«З Божою допомогою зрозуміла, що заради пам’яті про чоловіка маю взяти себе в руки і жити далі», — ділиться Наталя Бакум.